89. Динамічні моделі як засіб опису поведінки міжнародних систем і суб'єктів відносин

Вперше метод побудови динамічних моделей для дослідження міжнародних відносин застосував у 40-х рр. Ричардсон, але популярність він завоював лише в 60-х рр. Більшість сучасних динамічних моделей діє на базі моделі Ричардсона, який розглядав суперництво європейських держав перед Першою світовою війною. У 60-і рр. був зроблений подальший крок у динамічному моделюванні [Форрестер, 1978] перспектив світового розвитку. Форрестер ввів у методику динамічного моделювання таке поняття, як урахування запізнювання, а також взаємного впливу параметрів один на одного (зворотні зв'язки). Модель Форрестера - це система 114 взаємозалежних рівнянь.

До переваг цього методичного засобу варто віднести те, що він дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням чинних тенденцій і чинників, а брати до уваги неоднозначність вагомості конкретних чинників на різноманітних стадіях політичного процесу.

При формулюванні динамічної моделі зовнішньополітичного процесу робляться такі припущення.

1. Процес описується кінцевим набором вимірних перемінних (передбачається при цьому, що для кожної перемінної вказується методика її виміру).

2. Швидкість зміни кожної (або деяких) із цих перемінних представляється у виді функцій від деяких (може бути, і всіх перемінних) як у дійсний, так і в попередні моменти часу. Вид цих функцій може бути знайдений, виходячи з загальних теоретичних міркувань, і уточнений на підставі аналізу фактичного матеріалу, що характеризує перемінні за деякий проміжок часу. Моделлю такого роду виступає модель гонки озброєнь.

Подібні за структурою моделі застосовуються в даний час деякими дослідниками і для опису ходу дипломатичних переговорів [Митчел, 1991].

Іншого типу динамічна модель взаємодії між державами, що використовує нелінійні рівняння SIMPEST, була запропонована У. Люттербахером [1979]. У рамках цієї моделі кожна з держав описується якоюсь динамічною моделлю, що складається із системи пов'язаних між собою диференціальних рівнянь, а її кінцевим результатом виступає складна крива розвитку в часі об'єкта дослідження (ситуації), що складається з набору найбільш ймовірних форм протікання політичного процесу.

Динамічне моделювання при усій своїй перспективності приховує небезпеку захоплення дослідника "магією цифр", іншими словами, чим більш складною, а отже, і менш верифікованою буде виступати та або інша динамічна модель, тим більше небезпека її перетворення з інструмента пізнання в інструмент форсованої політичної інженерії.

Впровадження математики дозволяє істотно підвищити ефективність конкретних досліджень міжнародної проблематики, надає їм строгість і точність результатів. Водночас упровадження математичних методів у сучасні гуманітарні, у тому числі і зовнішньополітичні, дослідження пов'язано з певними труднощами не тільки методичного, але й організаційного характеру. Далеко не завжди система визначень, із якою працює дослідник-гуманітарій, володіє достатньої для її формалізації чіткістю і внутрішньою непротирічивістю. Тому без попередньої теоретичної проробки концептуальної схеми дослідження математичний аналіз його результатів може виявитися дуже сумнівним і навіть некоректним.

Для міждисциплінарних досліджень особливо справедлива думка, що не буває поганого або гарного методу - є адекватне або неадекватне його застосування. Проте не завжди гуманітарії можуть пояснити математику зміст досліджуваних проблем, поставити задачі математично коректно, а математики у свою чергу довести до гуманитаріїв зміст одержуваних результатів аналізу в їхньому математичному вираженні. Подібні випадки породжують помилкові висновки і рішення наукових і практичних проблем, тим самим дискредитується сама можливість конструктивної інтеграції гуманітарних і природничонаукових методів у сфері аналізу міжнародних відносин.

Водночас представляється, що шляхи вирішення проблеми адекватної взаємодії гуманітаріїв і математиків у рамках єдиного прикладного проекту лежать не тільки в області удосконалювання міжособистнісного спілкування. Так, обидві категорії спеціалістів повинні одержувати грунтовну міждисциплінарну підготовку в період фахового навчання. Крім того, ефективність їхньої діяльності буде підвищуватися й у процесі впровадження в дослідницький процес сучасних зразків обчислювальної техніки.