59. Соціальна основа взаємодії права і моралі у міжнародних відносинах

Особливості взаємодії права і моралі у міжнародних відносинах.

Міжнародне право завжди перебувало у взаємодії та діалектичній єдності з нормами міжнародної моралі. Це обумовлювалося, зокрема, їх нормативно-ціннісною природою: і право, і мораль - це обов'язкові правила поведінки, які набувають роль юридичного або морального обов'язку і відповідальності за його порушення, відображають існуючий рівень розвитку міжнародної системи, людської цивілізації в цілому. Нові тенденції морального характеру знаходять відображення в сучасному міжнародному праві, тут особливо показові три моменти, на які звертає увагу французький юрист Б. Жак'є (див.: Жакье Б. Международные отношения. Т.ІІ. -- Нижний Новгород, 1997. -- С. 17 -- 18):

- еволюція у поглядах на відмову від визнання держав, створених на нелигітимній основі, а також анексій або їх спроб, які здійснюються з порушенням норм міжнародного права;

- перегляд принципу конституційної самостійності держав у зв'язку з тим, що деякі підходи до організації політичного і соціального життя є в наш час недопустимими і відкидаються міжнародним співтовариством. Звідси зрозумілі труднощі, з якими, наприклад, зіткнулася на міжнародній арені ПАР у зв'язку з проведенням там до кінця 80-х рр. політики апартеїду або Югославія з причини політики порушення прав людини, яку проводив режим С. Мілошевича;

- все більший розмах, якого набуває надання міжнародної гуманітарної допомоги. Як логічну кульмінацію цього процесу можна розглядати право втручання з гуманною метою. Саме в цьому напрямі проглядаються контури інституційної системи, побудова якої може завершитися створенням нової, наддержавної влади.

З метою забезпечення юридичної та моральної цілісності міжнародне співтовариство має щонайменше три правові яруси.

Перший -- "м'яке право" -- система правових норм, яка поступово складається на основі численних резолюцій ООН, її органів, спеціалізованих закладів і цілої низки регіональних організацій. Ці норми позбавлені будь-якого відтінку примусовості. Як приклад, можна назвати Хартію прав та економічних зобов'язань держав (1974 p.), резолюцію ГА ООН про визначення агресії (1974 p.), Манільську декларацію 1982 p. про мирне врегулювання міжнародних протиріч.

Другий -- "жорстке право" -- система правових норм англо-американців. Яскравими прикладами її застосування стали події навколо Іраку та в районі Перської затоки в 1990 -- 1991 pp. і в Югославії навесні 1999 p.

Третій -- "загальне міжнародне право" -- система правових норм, які займають провідне місце у правових системах держав і не залежать від волі останніх, тобто норм, які мають повністю обов'язковий характер і не допускають жодних відхилень. Загальне міжнародне право закладає фундамент світового правопорядку, що повинно сприяти перетворенню світового співтовариства, заснованого на принципах міждержавності (інтеретатизму), у справжнє співтовариство націй, яке домінуватиме над державами в інтересах людини.

Разом з тим моральна і правова єдність не означає тотожності міжнародного права та міжнародної моралі. Відмінності між ними можна звести до трьох наступних положень. По-перше, правові норми носять фіксований характер і записані у відповідних статутах, угодах, міжнародних договорах, що пов'язано з інституційним характером міжнародного права (воно тісно пов'язано з державними інституціями та міжурядовими організаціями). У механізмі ж морального регулювання відсутній елемент інституціоналізму. По-друге, міжнародна мораль і міжнародне право відрізняються за сферами своєї дії: моральні норми носять всеохоплюючий характер, а право має в кожний конкретний момент обмежену сферу застосування. По-третє, міжнародне право і міжнародна мораль розрізняються за можливостями регулювання системи міжнародних відносин. Це означає, що правове регулювання передбачає насамперед застосування засобів примусу (суд, санкції, розрив дипломатичних відносин), а моральне регулювання -- застосування світової громадської думки.

Однак в цілому відмінності між міжнародно-правовими і моральними нормами не заперечують їх єдності та взаємодії як регуляторів системи міжнародних відносин, у т.ч. з метою подолання конфліктів і налагодження співробітництва міжнародних акторів різних рівнів.