58.Соціологічний вимір дієвості моральних норм у міжнародних відносинах.

Про дієвість моральних норм у міжнародних відношеннях.

Відповідь на поставлене вище питання аж ніяк не очевидна. Справді, як ми могли переконатися, в основі міжнародної моралі лежить визнання цінності як универсалій - загальнолюдських принципів взаємодії соціальних спільностей і індивідів, - так і приватних інтересів, що визначають оцінку наслідків поведінки міжнародних акторов. Іншими словами, у міжнародних відносинах, як і в суспільних відносинах у цілому, завжди існує дистанція між необхідним і сущим, а отже, і розрив між етикою обов'язку й етикою повинностей. Дійсно, чи може мораль виконувати регулюючу функцію в міжнародних відносинах, якщо самі її критерії мають тут двоїстий характер?

У пошуках відповіді на це питання варто враховувати, що процес соціалізації міжнародних відносин не вийшов за рамки співіснування "двох світів", про які говорить Д. Розенау, - світу держав і світу акторів "поза суверенітетом", перший із котрих значно перевершує другий за своїм загальним потенціалом впливу на характер спілкування на міжнародній арені. Тому про повагу принципів і норм міжнародної моралі може йти мова тільки в рамках конкретних соціокультурних спільностей, і чим більш глибоким є розрив між ними, тим більше можливість недотримання зазначених норм. Норми й установки міжнародної моралі цілком конкретні. Вони залежать від обставин: місця - того соціокультурного середовища, у якому знаходяться актори; часу - характерних саме для даного моменту загальновизнаних міжнародних принципів; і ситуації - наявних у розпорядженні акторів цілком визначених політичних, економічних, технічних і інших засобів і можливостей реалізації моральних цілей і цінностей.

Ясно, що, по-перше, різні міжнародні актори виходять у своїх діях із моральних установок і норм, що різняться між собою: так, те, що є сьогодні добром і справедливістю в питанні про долю Чорноморського флоту колишнього СРСР із погляду українських керівників, інакше сприймається російськими політиками; позиції ж самих моряків або адміністрації Севастополя (змушеного рахуватися з дестабілізуючою соціально-політичною роллю невирішенності зазначеного питання) мають власні відтінки.

Соціологічний вимір аналізованої проблеми має справу з дилемою "соціальної адреси": справедливість для кого? Для держав? Для їхніх керівників? Для їхніх громадян (або для громадян однієї з них)? Для регіонального (або для світового) співтовариства? Політичний вимір зіштовхується з ще жорсткішою дилемою: із чого виходити при вирішенні проблеми загальновизнаних принципів міжнародної моралі - невтручання, дотримання договорів, збереження миру, права людини і т.п. чи з національних інтересів? Але інтепретація перших залежить від соціального контексту, а визначення других ніколи не може бути вільним від суб'єктивізму й ідеології. Ось чому не можна абсолютизувати ні те, ні інше. Як відзначають видатні авторитети міжнародно-політичної науки, необхідне поєднання вічних загальнолюдських моральних норм і інтересів конкретної соціальної спільності, врахування культурних особливостей міжнародних акторів і раціональної поведінки, яка передбачає можливі наслідки міжнародних акцій, використання всіх резервів розуму й обережності у взаємодії на міжнародній арені. Звичайно, і таке сполучення не рятує від проблем. Так, резюмуючи свою позицію в даному питанні, С. Гоффманн, наполягаючи на тому, що міжнародна мораль (у даному випадку мораль державного діяча) повинна грунтуватися на трьох головних елементах - цілях, засобах і поміркованості, - підкреслює, що жодний із них і навіть усі вони разом узяті не дають остаточної гарантії моральної політики.

Дійсно, цілі міжнародного актора повинні бути моральними, тому що вони залежать від його моральної позиції. Проте остання ніколи не буває простою: по-перше, залишаються відкритими питання про те, хто судить про моральність цілей, або як визначити, які з них є "гарними", а які "поганими". По-друге, наміченим цілям повинні відповідати і засоби, що обираються: вони не повинні бути надмірними, тобто гірше, чим те зло, яке необхідно виправити або не допустити (так, вступивши в збройний конфлікт з Азербайджаном за самовизначення Нагірного Карабаху, чи не принесли його керівництво і політики Вірменії ще більше зло народу, що ними захищається?). Невірно обрані засоби спроможні зруйнувати саму ціль (так, спроба членів ГКЧП спасти СРСР шляхом уведення надзвичайного положення стала однієї з причин, що прискорили його розпал). Оскільки ж, крім того, міжнародні актори ніколи не можуть бути абсолютно впевненими, що обрані ними засоби приведуть до наміченої мети, остільки вони повинні керуватися мораллю поміркованості, що, у кінцевому рахунку, означає "просто необхідність брати до уваги моральні вимоги інших". Інакше кажучи, етика міжнародних відносин вимагає від їхніх учасників зваженості у визначенні цілей, відмови від категоричності у виборі засобів, постійного співвіднесення своїх дій як із їхніми можливими наслідками для даної соціальної спільності, яку вони представляють, так і з загальнолюдськими моральними імперативами; опора на інтереси, не обмежені міркуваннями власної сили і безпеки при врахуванні потреб і інтересів інших акторів і міжнародного співтовариства в цілому. Більшого від неї очікувати не можна. Моральна поведінка міжнародного актора - це не дії на основі якогось непорушного зводу правил, сформульованих для нього кимось зовнішнім, якось і назавжди (як би гарні не були ці правила). Скоріше, це дії на основі розумного егоїзму, можливості яких залежать від даного соціального контексту. Саме з цього варто виходити при оцінці регулюючої функції міжнародної моралі: її не можна переоцінювати, але неможливо і заперечити. Порушення моральних принципів і вимог справедливості суперечить не тільки нормам міжнародного права, але й інтересам тих, хто зневажає цими принципами і вимогами, тому що підриває їхній міжнародний престиж, а отже, зменшує можливості досягнення цілей, або ж робить більш складними і дорогоими засоби, обмежуючи їхній вибір.

Підводячи результати, підкреслимо ще раз, що проблема моральних цінностей і норм у міжнародних відносинах є однієї з найбільш складних і суперечливих. Проте, при усій відносності їхньої ролі в регулюванні взаємодії акторів на світовій арені, у соціалізації міжнародних відносин, у подоланні властивої їм деякої аномії, зазначена роль, безсумнівно, зростає.

Підтвердження даного висновку можна знайти, крім сказаного вище, і в усе більш наполегливих пошуках вченими і політиками ефективних шляхів співробітництва, подолання конфліктів, інтеграції міжнародних відносин. Саме цим проблемам і присвячена наступна тема.