5. Найманство (ст. 447 кк).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують дотримання принципів правового регулювання збройних конфліктів з метою їх максимально можливої гуманізації

Суспільна небезпека злочину полягає не тільки в тому, що найманці, виконуючи політичну волю наймачів, вчиняють кримінальні злочини, які внаслідок об'єктивної характеристики найманства стали міжнародними, а й у тому, що виховується прошарок людей, які джерелом коштів для власного існування свідомо обирають участь у збройних конфліктах чи військових діях на боці держави, громадянами якої вони не є і де постійно не проживають.

Об'єктивну сторону злочину утворюють кілька альтернативних діянь: вербування найманців, фінансування найманців, матеріальне забезпечення найманців, навчання найманців, використання найманців у військових конфліктах чи діях.

Вербування полягає в запрошенні у будь-якій формі тих чи інших осіб до участі у військових діях на території іншої держави з обіцянкою винагороди чи іншого матеріального забезпечення. Фінансування охоплює собою забезпечення найманців грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням розуміється екіпірування найманців обмундируванням за сезоном, їх забезпечення відповідними видами бойової зброї та боєприпасами, засобами пересування тощо. Навчання найманців полягає в їх військовій підготовці. Використання у збройних конфліктах чи діях передбачає безпосередню участь найманця у виконанні бойових завдань, пов'язаних зі збройним конфліктом чи веденням військових дій.

Злочин описано в межах формального складу. Він вважається закінченим, якщо винному вдалося завербувати, профінансувати, матеріально забезпечити, навчити чи використати в збройному конфлікті хоча б одного найманця.

Поряд з відповідальністю вербувальника у ч. 2 ст. 447 КК закріплено відповідальність самої найнятої особи (найманця) за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Участь у збройних конфліктах інших держав передбачає безпосередню участь особи у військових діях як найманця незалежно від того, чи вступила вона до складу регулярної армії іншої країни або незаконного збройного формування, чи діяла партизанськими методами самостійно.

Участь у антитерористичних чи миротворчих операціях або задіяння у поліцейських операціях, не утворює складу аналізованого злочину. Зазначені дії здійснюються у межах статутної діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій1249.

Вчинення найманцем інших військових чи загальнокримінальних злочинів (вбивства, зґвалтування, пограбування тощо) тягне за собою відповідальність за сукупністю з фактично вчиненими злочинами.

Вчинений у цій формі об'єктивної сторони злочин є закінченим з моменту початку військової акції за безпосередньою участю найманця.

Суб'єктом найманства, відповідно до ч. 1 ст. 447 КК, може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку, що може діяти як за дорученням іншої особи, організації, держави, так і з власної ініціативи.

Що стосується ч. 2 ст. 447 КК, то тут суб'єкт є спеціальним. Це особа, що відповідає таким характеристикам: спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті; беручи участь у воєнних діях, керується бажанням одержати особисту вигоду і якій дійсно обіцяно матеріальну винагороду; не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті; не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків особи, яка входить до складу її збройних сил (Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р.).

Проте слід відрізняти професійного військового, який наймається на військову службу за контрактом, угодою чи в іншому офіційно встановленому порядку, на службу до збройних формувань, утворених згідно з чинним законодавством певної країни, від найманця, який не входить до числа військовослужбовців збройних сил держави і використовується всупереч вимогам національного та міжнародного гуманітарного права у збройних конфліктах.

Суб'єктивна сторона злочину як з боку вербувальника, так і з боку найманця характеризується прямим умислом. Відповідно до ч. 1 аналізованої статті КК обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вербувальника є мета використання найманців у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади. Дії, передбачені ч. 2 ст. 447 КК, вчиняються з корисливих мотивів, з метою одержання матеріальної винагороди.