31. Художньо-мистецькі засади європейського імпресіонізму.

 Імпресіонізм - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова. Визначальні риси імпресіонізму:    - зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;    - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;    - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;    - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;    - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом. 

31. Імпресіоністичність натуралізму у творчості Гі де Мопассана.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Його представники змальовували світ таким, яким він видавався в процесі перцепції. Ставилося за мету передати те, яким видався світ у даний момент через, призму суб’єктивного сприйняття. Це зумовило функціональні та композиційні зміни опису став епізодичним, фрагментарним, суб’єктивним. Імпресіоністичні тенденції викликали також зміни в характері оповіді епічних жанрів: вона певною мірою ліризувалася, що спричинило піднесення ролі й розширення функції внутрішнього монологу. У французькій прозі І. представляють брати Гонкури, А.Доде, Гі де Мопассан. При аналізі романів великого реаліста "Життя" (1883) і "Милий друг" (1885) необхідно підійти до них з точки зору традицій реалізму ХІХ ст. (опис обстановки, функція пейзажу, особливості портрета, функція деталі, соціально-психологічне мотивування дій героїв). Новаторство Мопассана "фіксації різноманітних душевних рухів і настроїв, що виникають як відповідна реакція на явища зовнішнього світу". Мопассан-новеліст - автор близько 400 новел, які збагатили традиційний для французької літератури жанр. Вони об'єднані у 16 збірок і винятково різноманітні за тематикою, жанровим особливостям (новела-анекдот, новела-жарт, новела-сповідь, лірична новела, новела характерів). Новаторство Мопассана в романах проявляється в тому, що прямим засобом руху сюжету є не зовнішні події, а численні перипетії душевного життя персонажів.