31. Проблематика, герой, стиль натуралістичного роману е.Золя.

Творчість видатного французького письменника Еміля Золя (1840-1902) стала перехідним етапом від класичного реалізму Бальзака до реалізму і натуралізму XX століття. Золя, як і автор «Людської комедії», створив велику серію соціальних романів. Уже в ранні роки письменник став замислюватися про необхідність більш широкого вивчення суспільства. Ця ідея була реалізована їм у серії романів «Ругон-Маккари».  Саме він у своїх творах, передусім у 20-томному циклі романів «Ругон-Маккари», прагнув відобразити сучасну йому Францію з такою ж повнотою і всебічністю, як змалював Францію першої половини XIX століття Бальзак у своїй «Людській комедії». Великою мірою йому пощастило здійснити цей грандіозний задум. Як письменник-натураліст, Золя включає родину Ругон-Маккарів у ряд природних явищ і підпорядковує її дії загальних законів природи. Але воднораз виокремлює соціальний світ, суспільство із світу природи, усвідомлюючи автономність існуючих у ньому відносин і чинників; вони у Золя, так би мовити, діють паралельно з природними, не розчиняючись у них. Сім’я для нього – це клітина «соціального організму», що підлягає дії як біологічних, так і соціальних законів. Варто вказати на істотну відмінність біологізму Золя порівняно з біологізмом багатьох пізніх натуралістів, що зазнали сильного впливу соціального дарвінізму, який механічно поширював на суспільство закони живої природи – боротьби за існування, природного добору тощо, і це призводило до підміни суспільних законів біологічними. Золя ж цікавила передусім (якщо не виключно) дія механізму спадковості, і саме розкриття її становило основну «наукову проблему» «Ругон-Маккарів». Письменник ставив своїм неодмінним завданням знайти «генетичний код» кожного персонажа і показати його в дії – як він проявляється в нахилах і пристрастях, у характерах і вчинках, у життєвих долях різних членів родини. Та й весь величезний серіал мав продемонструвати невблаганну дію закону спадковості – у тому, як зрештою по-різному складалися долі нащадків Ругона, що мали здорову спадковість, і нащадків Маккара з неповноцінною спадковістю, враженою алкоголізмом. Не можна забувати й про те, що спадковості Золя не надавав абсолютного значення – це «наслідок схрещення спадкових впливів і неоднакового способу життя», тобто суспільного середовища. Особливе місце в «Ругон-Маккарах» і в усій творчості Золя посідає «Жерміналь» – роман про життя шахтарів, про боротьбу труда і капіталу. Водночас цей роман – принципово важлива віха на шляху художнього освоєння робітничої теми у французькій та європейській літературі.

31. Епопея е. Золя "Ругон-Маккари", її задум і структура.

Серед найкращих романів серії «Ругон — Маккари» Е.Золя — одна із найперших у світовій літературі книг про боротьбу робітників проти експлуатації, про «боротьбу праці та капіталу», за словами самого Золя, — «Жерміналь» (1885). «Жерміналь» — грандіозна фреска, яка складнена з найдетальніших, імпресіоністичних за манерою описів шахтарського побуту та праці, що чергувалися з розлогими символічними картинами (наприклад, образ шахти-чудовиська, що поглинає людей). Концепція особистості у творі та стилістика роману засвідчили, що Золя- митець виявився ширшим за Золя-теоретика натуралізму. Для письменника завузькі рамки натуралістичної доктрини. У «Жерміналі» Золя проаналізував найважливішу соціально-історичну суперечність національного життя Франції кінця XIX ст., що її сам письменник означив «як боротьбу праці та капіталу». Головним героєм pоману став механік Етьєн Лантьє, який взяв на себе керівництво робітничим рухом. Його вигнали із залізничної станції за ляпас начальнику, а тому він намагався влаштуватися на роботу в шахту компанії Монсу. Роботи ніде не було, шахтарі голодували. Етьєну пощастило влаштуватися на роботу лише через те, що померла одна із робітниць, і місце нещодавно звільнилося. У перший же день роботи Етьєн мав намір покинути шахту: ця пекельна робота не для нього. На його очах керівництво шахти підкреслювало, що шахтарі самі погано піклувалися про особисту безпеку. Мовчазна покірність шахтарів вразила Етьєна. Лише погляд п'ятнадцятирічної Катріни (доньки вуглекопа Має) змусив його залишитися в поселенні ще на деякий час. Має жили дуже бідно. Вони постійно були в боргах , заробленого всією родиною не вистачало навіть на хліб, а тому дружина Має час від часу відвідувала родину Грегуарів, які були співвласниками шахт, і іноді допомагали шахтарям. Парижани, які одного разу приїхали оглянути шахти і ознайомитися з життям і побутом шахтарів, захоплені великою щедрістю керівництва шахти, що дали шахтарям таке дешеве житло і забезпечували їх вугіллям. Проте в романі показано різнорідні типи робітників і буржуа на прикладі історії цілої родини Має — сім'ї вуглекопів, та історії сім'ї Грегуарів, які жили набагато краще й багатше за рахунок отримання доходів з акцій. Назва роману символічна: назва відкрила завісу майбутнього; жерміналь — так називали один із весняних місяців у революційному календарі, прийнятому під час Великої французької революції, місяць появи сходів; назва-символ «паростків» великої революційної боротьби XX ст. Розкрив образ робітника у праці, зобразив умови праці в їх конкретності, але праця — безлика, а робітники — на правах скотини; порушив проблему управління робітничим рухом; використав прийому полілогу (багатоголосся) для передачі настрою натовпу, його хвилювань.