3.1. Особливості і основні напрямки розвитку гендерної політики України.

Сучасне міжнародне право розглядає принцип рівності жінок та чоловіків як основну складову принципу соціальної рівності. Через те,що проблема забезпечення гендерної рівності актуальна, її треба максимально детально досліджувати, а також звертати увагу на наявність історичних коренів дискримінаційного процесу.Ця тема розкрита як автономне положення в міжнародному праві. Якщо повернутися в минуле та розглянути розвиток даного поняття у сфері захисту прав жінок, то можливо зазначити, що після Другої світової війни головною силою була Організація Об’єднаних Націй. Заборона дискримінації за ознакою статі ілюструвалась у її актах. Гендерна рівність до недавніх часів не булла такою проблемою, яка активно розглядалась українським суспільством. ЗМІ зберігали повне мовчання щодо проблем рівноправ’я між жінками та чоловіками. Україна вже здійснила деякі кроки для створення та розвитку механізму забезпечення прав жіночої статі у відповідності до міжнародних стандартів,що розкривають основні права людини. Україна підписала міжнародні документи, в яких продемонстрована гендерна нерівність та пообіцяла викорінити це явище. Дя українського законодавства правовою базою у галузі забезпечення гендерної рівності стала досить значна кількість міжнародних документів, які підписані Урядом України та ратифіковані ВР. Основні положення яких базуються на онові статей Конвенції ООН « Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». В 2003 році було затверджено Факультативний протокол цієї Конвенції, який має всі підстави Комітету ООН по усуненню дискримінації жінок, приймати особисті скарги від фізичних осіб, розглядати їх , займатися детальним вивченням кожного нюансу щодо порушення норм даної Конвенції. Цей механізм буде дієвим при умові успішного використання національних засобів по відстоюванню гендерних прав. В 2003 році Україна, як країна-учасниця ООН, прийняла зобов’язання до 2015 року ліквідувати гендерну нерівність на всіх рівнях,створити високу зайнятості жінок та пропорційность участі жінок у виборних органах. Після проведення Парламентських слухань, що відбулися у 2004 році «Положення жінок в Україні: реалії та перспективи» та в 2006 році «Рівні права та рівні можливості: реалії та перспективи» були обрані концептуальні положення та напрямки підвищення статусу української жінки. Серед головних завдань держави вже названо забезпечення жінці умов для реалізації себе як повноцінної особистості усіх аспектах. До головних напрямків державної політики в цьому аспекті входять такі, як:

• дотримання гендерної рівності у вирішенні кадрових питань у органах влади;

• залучення різноманітних організацій до процесу створення гендерної політики;

• удосконалення та забезпечення гендерного аспекту до формування державного бюджету;

• проведення інформування щодо ліквідації різноманітних форм дискримінації .

Положення про рівність статей закріплено в окремих статтях Конституції України в розділах, які позначають організацію, здійснення державної влади . Принцип рівноправності є базовим понятям багатьох статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні та інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не вирішує проблеми реального рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації по відношенню до жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [11, с. 316-317].У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в положенні жінки і чоловіки, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони по рівних прав та можливостей прийнято в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччини та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатися і України: протягом 1999 - 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів щодо гендерної рівності. Однак жоден з них не підтримали депутати.

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної і правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика - це діяльність (або бездіяльність у разі умисного впровадження такої політики) державних установ, спрямована на здійснення та забезпечення рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальний стан жінок істотно відрізняється від становища чоловіків, то особливий упор в структурі гендерних стратегій і їх реалізації ставиться завжди в політиці щодо поліпшення становища жінок. Разом з тим така справедливість не виключає, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики поновлення положення чоловіків по формуванню гендерно-якісних, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських і державних форм діяльності, подолання неадекватності сприйняття ними сучасних перетворень, перш за все в сфері тендера.

Основними елементами державної гендерної політики є:

• політика по відношенню до жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу;

• політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

• правове регулювання гендерних відносин;

• сприяння розвитку гендерної демократії в суспільстві [11, с. 232].

Державна політика щодо жінок – основна складова соціальної політики,орієнтована на подолання гендерної нерівності ,забезпечення рівного статусу через гарантування можливостей максимально рівноправного розвитку. Перешкоджає розвитку політичної участі жінок в органах влади сформований стереотип,а саме державне управління - це сфера чоловічої діяльності. Незважаючи на це жінки прагнуть приймати участь у великій політиці,закріпившись на різноманітних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік кількість жінок ставала дедалі більше. Сьогодні у Верховній Раді України - 36 жінок, що становить 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент гендерно розбалансований. Можливо зробити висновок, що в своїй діяльності він буде приділяти досить мало уваги гендерними проблемами країни. Відзначимо, що український парламент за гендерним складом знаходиться на периферії Європи і навіть Азії за гендерним аспектом,ці данні доводить гендерний рейтинг нашої країни серед інших . Як свідчать дані ООН, за рейтингом гендерної збалансованості в парламенті Україна посідає І02-е місце серед країн світу.

Що забезпечує чоловікам перевагу у входженні до складу владних структур? Основними факторми можна вважають:

• історичні традиції чоловічого домінування;

• зосередженість власності і управління економікою в чоловічих руках;

• обмеженість гендерного світогляду чоловіків;

• обмеженість пріоритетів лідерів жіночих організацій;

• традиційний погляд,що сфера діяльності жінки «приватна», а чоловіка- «публічна».

Державна влада на глобальному рівні є прерогативою чоловічої діяльності, де людина самореалізується [11, с. 241]. Але ми розуміємо,що рівноправне становище жінок змінює уявлення про такі риси, як жіночність і мужність. Жінці-лідеру характерні моделі поведінки,що раніше були чоловічими, наприклад: незалежність, здатність прийняття рішення та аргументація власного святогляду . Сучасний спосіб життя є поєднанням несхожих стилів управління. Сучасну жінку-лідера характеризує, перш за все,чітке усвідомлення необхідності рівних прав з чоловіками і рівномірна можливість участі . Іншою важливою рисою є поєднання різних соціальних ролей. Конкретний вибір свого шляху жінка робить самостійно відповідно до своїх якостей, смаків,проте можливість такого вибору залежить від того, яку підтримку нададуть їй держава. Вважається, що жінки більш відповідальні та наполегливі у виконанні завдань. Але при високому освітньому рівні жінок, їх хочуть бачити залежними; чоловіків же закликають бути незалежними та здатними до конкуренції тощо. По-друге, жінки на відповідальних посадах вважають, що треба бути готовою до підвищених вимог у порівнянні з чоловіками-колегами. Жінки, як правило, повинні спочатку показати свою компетентність, в той час, коли чоловікам досить потенційної компетенції для підвищення або нового призначення. По-третє, що моральність і висока посада – речі протилежні .За даними дослідження серед основних перешкод професійного зростання на державній службі, головною є нестача часу. Опитування показало, що 85% жінок мають сім'ї, 15% самотні, 28% мають неповнолітніх дітей,тому їм потрібно поєднувати. Деякі жінки відмовляється від кар'єри тому, що не можуть перекласти обов'язки по дому на інших. Так, дослідження продемонструвало, що жінки, які працюють на посадах спеціалістів в органах адміністрації витрачають на близьких 45-55 годин на тиждень. Жінки, що займають керівні посади, витрачають - 20-25 годин. В основному вони поділяють, а при необхідності можуть перевести виконання цих обов'язків на інших членів родини. Тому більшість жінок у нас працюють в режимі дуже сильного перенавантаження. А це призводить до постійного напруження .

Отже активна участь громадськості в гендерній політиці держави (гендерно-правова експертиза проектів нормативно-правових актів, інформаційно-просвітницька робота тощо), особиста наполегливість та бажання змінити відношення до випадків дискримінації, утисків за статевою ознакою, а також звернення до будь-яких , наданих законом механізмам забезпечення гендерної політики-прискорить підвищення рівня паритету жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства.