Рослинний світ луків
Ґрунти
Степової зони та їх характеристика
Область
степового атлантично-континентального
клімату займає всю степову зону України,
включаючи степову частину Криму.
Найбільш
характерною особливістю кліматичних
умов Степу є перевага кількості вологи,
яка випаровується, над кількістю опадів.
Гідротермічний коефіцієнт <1,0, а в
південно-східній частині зони може
зменшуватися до 0,3-0,4. Кількість опадів
становить 350-450 мм. Рельєф території зони
майже рівнинний, більш розчленований
у південно-західній і південно-східній
частині, а в зоні Сухого Степу -
плоско-рівнинний. Основними грунтоутворюючими
породами є леси та лесовидні суглинки
важко-суглинкового і глинистого
механічного складу.
Степова
зона – це найбільш освоєна територія
держави. Орні землі складають близько
80% її земельного фонду (до 48% ріллі
держави).
Неоднорідність
умов зволоження зумовила різноманітність
рослинного покриву і тому з півночі на
південь найпродуктивніші
різнотравно-типчаково-ковильні степи
змінюються типчаково-ковильними, а ці
в свою чергу - найбіднішими полинно-типчаковими
асоціаціями.
Зональним
типом грунтів Степу є чорноземи.
Відповідно до трав'яних асоціацій
формуються різні грунти: під
різнотравно-типчаково-ковильними
степами - чорноземи звичайні; під
типчаково-ковильними - чорноземи
південні; під полинно-типчаковими
-каштанові.
Загальні
риси чорноземоутворення в степу
аналогічні лісостеповим. Велику роль
в їх формуванні відігравали дощові
черви та землериї – перемішували та
оструктурювали грунт.
2.1 Тимофіївка (Phleum L.) — рід одно- або багаторічних зіллястих рослин родини тонконогових, добрі кормові трави. Відомо понад 15 видів, в Україні — 9. Ростуть на луках, гірських полонинах, у степах, на кам'янистих схилах, піскуватих місцях тощо. Однією з найкращих багаторічних сіножатніх і пасовищних кормових є тимофіївка лучна (Phleum pratense L.), яка відзначається високими кормовими якостями, а також зимостійкістю й холодостійкістю; поширена у нечорноземній смузі; врожайність — 35 — 75центнерів сіна з га; найпоширеніший ґатунок Люлинецька 1.
Інші види:
тимофіївка альпійська (Phleum alpinum L.) — в Карпатах;
тимофіївка гірська (Phleum montanum C. Koch) — у Карпатах і в Криму;
тимофіївка степова [Phleum phleoides (L) Karsten] на степах, сухих луках.
Риc/11 Тимофіївка
2.2
Конюши́на лу́чна (Trifolium
pratense).
Місцеві назви — черво́на конюши́на,
черво́ний горі́шок, іва́сик, в’язі́ль,
дятлови́на, троя́н, трой-зі́лля, кози́не
о́ко, по́пки. Багаторічна
рослина роду конюшина родини бобових висотою
40—70 см — одна з найкращихкормових
трав. Видовий епітет біноміальної
назви в перекладі з латинської
мови означає «лучна».
Ботанічна характеристика
Багаторічна рослина висотою 5—25 см з трійчастими широко-яйцевидними,або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками.Квітки зібрані в суцвіття — головки. Плід — яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня довересня.
Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.
Рис.12 Конюши́на лу́чна
2.3. Дереві́й звича́йний (Achillea millefolium) — волосистоопушена трав'яниста рослина з кореневищем, родини Айстрових(Asteraceae).
Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного герояАхіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.
Загальна характеристика[ред. • ред. код]
Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.
Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки.
Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.
Поширення[ред. • ред. код]
У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.
Рис.13 Дереві́й звича́йний
2.4 Козельці лучні, ін.назва: козлобородник луговий, (Tragopogon pratensis) — дворічна трав'яниста рослина родини айстрових(складноцвітих)
Стебло пряме, розгалужене, 30—120 см заввишки. Листки чергові, сидячі, лінійні або ланцетні, тонкозагострені, цілокраї, до основи розширені. Квітки язичкові, яскраво-жовті, з чорно-фіолетовими пиляками, в кошиках; квітконоси під кошиками трохи потовщені, листочки обгортки дорівнюють крайовим квіткам і коротші за сім'янки. Плід — сім'янка з довгим носиком або без нього; на верхівці є чубок, складений з нерівних перистих щетинок, при основі зрослих у кільце. Цвіте у травні — вересні.
Поширений
Козельці лучні ростуть на луках у Карпатах..
Хімічний склад
Відомо, що в коренях є крохмаль, інулін та білки. Всі частини рослини містять гіркий молочний сік.
Фармакологічні властивості і використання
Козельці лучні використовують як діуретичний, антисептичний, протизапальний і ранозагоювальний засіб. Відвар коріння п'ють при кашлі, жовчно-кам'яній і нирковокам'яній хворобах, золотусі, сверблячці та інших захворюваннях шкіри. Для гоєння гнійних ран і виразок використовують свіже подрібнене листя рослини.
Цінують козельці і як їстівну рослину. Для їжі придатне молоде листя і коріння. З листя готують салати (як протицинготний засіб), а очищене від шкірки варене коріння використовують для вінегретів або готують, як цвітну капусту. Щоб зменшити гіркоту коріння, його вимочують півгодини в солоній воді. Порошок з листя козельців використовують узимку для заправки супів (1 чайна ложка на порцію супу).
Рис.14 Козельці лучні