27)Друге Болгарське царство у міжнародних стосунках на Балканах у XII – XIV ст.

Другого Болгарського царства (1187-1396 рр.).

В історії цього царства вирізняють два етапи:

• піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);

• поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).

Перші роки після відновлення болгарської державності війни з імперією не припинялися. Замість Петра, котрого фактично усунули від влади, боротьбу проти Візантії очолив його співправитель Асень (1187-1196). Він намагався укласти союз з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою, війська якого прямували через Балкани у Третій хрестовий похід. Однак німці не збиралися зв'язувати собі руки союзницькими зобов'язаннями навіть з ворогами ненависної їм Візантії. Придворні інтриги й змови однаково негативно відбивалися в цей період на візантійцях і болгарах: скинення з візантійського престолу Ісаака II і вбивство Асеня сталися майже одночасно. Короткий час Болгарією правив Петро (1196-1197), а після його вбивства феодалами троном заволодів молодший брат Петра Калоян (Іваниця) (1197-1207).

28)Розквіт культурного життя. Впливи болгарської культури на Центрально-Східну Європу.

 У ході бойових дій і наступних погромів було знищено величезну кількість пам'яток архітектури та мистецтва. У вогнищах пожеж згоріли давні рукописи, що розповідали про героїчну минувшину Болгарії. Позбавлення народу історичної пам'яті - таким було одне з головних завдань османів.

За цих умов було досить складно зберегти й розвивати національну культуру. Особливу роль у збереженні культурних традицій відігравала православна церква. У войовничій мусульманській країні вона фактично стала офіційною опозицією режимові, а належність до християн, відвідування православних храмів у той час вважалося виявом певної мужності. У церквах, що були оазами колишньої Болгарії, навіть культові предмети нагадували про добу національної незалежності. Болгарське духовенство піклувалося про збереження цих речей, а також давніх рукописів і сприяло поширенню освіти серед народу.

Справжніми центрами болгарської культури в перші століття османського володарювання стають монастирі, що врятувалися від руйнувань (Рильський, Бачківський, Хілендарський та ін.). При монастирях діяли школи, в яких не тільки викладали предмети канонічного циклу, а й навчали читати і писати. Тут також переписували релігійні книги. Саме такими книгами в XV-XVI ст. репрезентована вся болгарська література. Особливе місце в ній посідали житія святих, канонізованих за вірність православній церкві. Описані в житіях муки постраждалих за віру поставали моральним прикладом для всього болгарського народу.

29)Завоювання Болгарії османами.

У кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Спочатку вона перебувала у васальній залежності, а в 1396 році султан Баязид I анексував її після перемоги надхрестоносцями у битві при Нікополі. Результатом п'ятисотлітнього турецького правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, та зменшення населення. Вже у XV столітті всі болгарські органи влади рівнем вище комунального (сіл та міст) османська влада розпустила. Болгарська церква втратила самостійність та була підпорядкована константинопольському патріарху. 30.Друге Болгарське царство у міжнародних стосунках на Балканах у XII-XIV ст.

Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царства (1187-1396 рр.).В історії цього царства вирізняють два етапи: піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241); поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).Перші роки після відновлення болгарської державності війни з імперією не припинялися. Замість Петра, котрого фактично усунули від влади, боротьбу проти Візантії очолив його співправитель Асень (1187-1196). Він намагався укласти союз з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою, війська якого прямували через Балкани у Третій хрестовий похід. Однак німці не збиралися зв'язувати собі руки союзницькими зобов'язаннями навіть з ворогами ненависної їм Візантії. Придворні інтриги й змови однаково негативно відбивалися в цей період на візантійцях і болгарах: скинення з візантійського престолу Ісаака II і вбивство Асеня сталися майже одночасно. Короткий час Болгарією правив Петро (1196-1197), а після його вбивства феодалами троном заволодів молодший брат Петра Калоян (Іваниця) (1197-1207).Калоян був непримиренним ворогом Візантії. Ця ворожість полегшила становище хрестоносців, які в 1204 р. захопили Константинополь і створили власну державу - Латинську імперію. Папа Римський Інокентій III і Калоян уклали угоду, згідно з якою болгарський цар прийняв від папи титул короля, а болгарський архієпископ - сан примаса. Виникли передумови для політичного союзу та церковної унії Болгари з Латинською імперією і папством. Калоян навіть брав активну участь у війні проти Візантії й виявив таку жорстокість, що заслужив прізвисько Ромеєбійці (вбивці ромеїв, тобто візантійців). Тривале візантійське панування справило великий вплив на економіку Болгарії. Тому й після звільнення в країні відбувалося зростання світського й монастирського землеволодіння. Особливо прискорився цей процес у другій половині XIII-XIV ст. Помітно збільшились і маєтності царя. Проте він роздавав наближеним особам не тільки землі власного домену, а й ті, де жили вільні селяни. Це призводило до подальшого закріпачення сільської людності. Водночас особливістю аграрного розвитку Другого Болгарського царства залишалася наявність досить значного прошарку вільних селян.Після визволення Болгарії податкове гноблення на перших порах трохи ослабло. Скорочення поборів торкнулося переважної частини населення, за винятком залежних селян-париків. Основними видами платежів у добу Другого Болгарського царства були два види ренти - та, що відпрацьовувалася, й натуральна. Разом з тим, у XIII-XIV ст. запроваджувалися грошові платежі (наприклад димніни).