55.Унія Хорватського та Угорського королівств.

Хорватія перебувала в особистій унії з Угорщиною з 1102 року, від початку правління угорських королів з династії Арпадовичів. Перший володар з династії Арпадовичів, король Коломан (1102-1116), надав деякі привілеї хорватській знаті. Персональна унія Хорватії (зі Славонією та Далмацією) і Угорського королівства тривала до 1 січня 1527 р. Цей період відомий у хорватській історіографії як Хорватсько-угорське королівство. Після смерті в 1089 році короля Дмитара Звонимира королем був обраний Степан II. Він був тяжко хворий і вів швидше чернечий, ніж королівський спосіб життя. Після смерті Степана II в 1091 році династія Трпимировичів обірвалася. Вдова Дмитара Звонимира, Олена, докладала зусиль, щоб на хорватський трон зійшов її брат, король Угорщини Ласло I Святий. У 1091 Ласло I захопив значну частину Посавської Хорватії і поставив королем Хорватії свого племінника Алмоша.

Хорватська знать обрала на з'їзді королем Петара Свачича (його резиденція розташовувалася у місті Кнін), який домігся тимчасового успіху, вигнавши угорців з більшої частини країни. У 1097 році новий король Угорщини Коломан I Книжник здобув над хорватами вирішальну перемогу в битві на горі Гвозд (поруч із сучасним містом Петріня), що призвело до ліквідації незалежності країни. У 1102 році за договором, звичайно званому Pacta Conventa, хорватське дворянство визнало династичну унію з Угорщиною . Договір мав на увазі, що Хорватія і Угорщина управляються одним правителем, як два роздільних королівства. Король зобов'язався не заселяти хорватські землі угорцями, гарантувати самоврядування під початком призначеного королем бана (правителя) і поважати привілеї хорватської знаті. Коломан I в тому ж 1102 році коронувався у Біограді, що став на той час хорватською столицею, як король Угорщини та Хорватії. У перші 150 років існування союзу проводилися окремі коронації угорською короною в Угорщині та хорватською короною в Хорватії. Згодом стала проводитися лише коронація в Угорщині, після якої король посилав інавгураційне лист у хорватський парламент, який затверджував (за наявності права не затвердити) короля на хорватському престолі. Остання окрема коронація хорватською короною була проведена в 1301 році при вступі на трон Карла Роберта, але оскільки угорські дворяни оголосили цю коронацію незаконною, в 1308 році вона була проведена повторно.

56.Соціально-економічний і суспільно-політичний розвиток Хорватський земель у XII-xVст.

Матеріальна культура та соціально-економічна організація материкової Хорватії і розташованої на узбережжі Адріатичного моря Далмації мали свою специфіку, шо зростала під впливом інонаціональних чинників. Разом з тим спільна слов'янська основа забезпечувала їхню спорідненість і близькість.Важливим кроком уперед у соціально-економічному розвитку стало для хорватів, як і для інших народів Європи, будівництво міст як центрів торговельно-господарського життя. Зміцнення і розквіт далматинських міст і Дубровника відбувається раніше, аніж становлення міських центрів у "Вузькій" Хорватії та Славонії, шо зумовлювалося конкретно-історичними особливостями різних хорватських земель та навколишніх районів, зокрема активним розвитком морської торгівлі й ремесел, продукція яких вивозилася за межі країни.

У загальному річищі розвитку міст і збільшення їхнього значення в житті областей і територій протягом XII - XIII ст. зростає й посилюється місто Загреб. Перші згадки про нього датуються кінцем XI ст., коли тут було засновано єпископство. Після приєднання до Угорщини Загреб став адміністративним осередком — тут розташовувався центр однієї з трьох хорватських жупаній. У 1217 р. в Загребі завершено будівництво кафедрального собору в романському стилі, на церемонії урочистого відкриття якого був присутній угорський король Андрей II. У 1243 р. в Загребі знайшов порятунок від переслідувань татаро-монголів угорський монарх Бела IV. Для Загреба ці відвідини закінчилися трагічно: татари захопили місто й спалили його. Разом з іншими будівлями нападники зруйнували й кафедральний собор.

Завдяки своєму надзвичайно вдалому розташуванню на найвигіднішому шляху з Центральної Європи до Італії та Далмації, Загреб традиційно привертав до себе особливу увагу. Тому місто швидко відбудували, й воно знову перетворилося на один з провідних центрів ремісництва й торгівлі. Цьому значною мірою сприяло надання Загребу статусу вільного міста, підпорядкованого безпосередньо королю, що відкривало в ті часи додаткові перспективи в організації як самого виробничого процесу, так і реалізації створених матеріальних цінностей.

Ремісництвом і торгівлею у "Вузькій" Хорватії на перших порах займалися переважно іноземці. У Загребі в XIII ст. діяли спілки, в які ремісники об'єднувалися не за фаховим, а за мовно-етнічним принципом. Таких об'єднань існувало чотири: слов'янське, угорське, латинське (італійське) та німецьке. Згодом, унаслідок асиміляції та кроатизації, виникли національні кадри, що відіграли важливу роль як в економічному, так і в культурному розвитку нації.