46.Піднесення Угорського Королівства.

Королі́вство Уго́рське (лат. Regnum Hungariae; 1000—1918) — королівство на території сучасних Угорщини, Словаччини, Хорватії і Славонії, Трансільванії, Воєводини, Закарпаття, Бургенланду, утворене Стефаном І Святим з династії Арпадів у 1000 році. У 14 столітті перейшло до Анжуйської, а з 15 століття — до Ягелонської династії. Після поразки у битві при Могачі 1526 року від військ Османської імперії втратило незалежність, ставши частиною володінь Габсбургів. Виникнення і розвиток Угорської ранньофеодальної держави в ХІ – ХІІ ст.

Венгри (мадьяри) належать до фіно-угорської мовної групи. Жили вони у передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен, кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осідлого землеробства і скотпрства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.

В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття християнства. В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим землевласником був король, який володів величезним доменом, єпископства і монастирі, були і світські феодали.

Значну частину населення складали вільні селяни. Найбільш експлуатовані – серви і лібертіни – вільновідпущеники і їх нащадки, які несли панщинні повинності. В королівських помістях було багато замкових людей – посаджених на землю воїнів, які виконували натуральні повинності на користь короля. Чисельною була верства королівських міністеріалів – удврників, які несли двірцеві служби.

Повстання селян проходили під гаслом відновлення старих порядків і язичництва. Ці повстання використала родова аристократія, позбавлена влади. У 1041 р. в результаті народного повстання був скинутий король Петр, син венеціанського дожа і сестри Іштвана, і на престол став Аба Шамуель, один із нащадків родових старійшин, який хотів відновити общинну власність на землю. Багато представників феодальної знаті були страчені. Феодали закликали в країну германського імператора Генріха ІІІ, який придушив повстання. Аба Шамуель був захоплений в полон і страчений. Споба відновити на престолі Петра викликала ще одне повстання (запросили Андрія з Києва). Король Белла І змушений був у 1061 р. скликати народні збори з представників міст і сіл і скоротити податки. Він же наніс поразку повсталим. В країні були відновлені католицька віра і феодальні порядки.

У ХІІІ ст. оформилися класи феодального суспільства, поширилась грошова рента. Але селяни ще мали право переходу.

47.Суспільний устрій та ідеологія Угорського королівства у XII-XIV ст.

У XI-XII століттях угорські королі поширили свою владу на територію сучасних Словаччини, Трансільванії, Хорватії та Закарпаття. У першій половині XIII столітті угорська ранньосередньовічна держава досягла свого найвищого розвитку.

Король Стефан І Святий.Угорські королі проводили активну зовнішню політику. Ще в 970 році, коли київський князь Святослав Ігорович вів боротьбу з візантійцями у Болгарії, один з угорських загонів виступав на його боці. У 992 році Володимир Святославич організував похід на білих хорватів (тобто у Галичину), де стикалися територіальні інтереси Русі й Угорщини. Як зазначає «Повість временних літ», Володимир жив у мирі зі Стефаном І Угорським (Іштваном І). Після смерті князя Володимира (1015 рік) його син Святослав Володимирович, переслідуваний братом Святополком Окаянним, намагався втекти в Угорщину. Скориставшись з князівських міжусобиць, Іштван І захопив Закарпаття. Його син Імре мав титул «князя русів». Арпади і Рюриковичі були пов'язані династичними шлюбами. Зокрема, двоюрідний брат Іштвана І був одружений з київською княжною; один з наступників Іштвана Ендре І (див. Андрій І, 1045-1060 роки), перш ніж стати королем Угорщини, тривалий час жив (разом зі своїм братом) у Києві при дворі князя Ярослава Мудрого і був одружений з руською княжною (дослідники ототожнюють її з дочкою Ярослава Анастасією); король Бела І (1060-1063 роки) видав свою дочку Ланку за тмутороканського князя Ростислава Володимировича — внука Ярослава Мудрого. Ладислав І (1077-1095 роки) об'єднує Хорватію в особистій унії з Угорщиною. Його наступник Коломан І стає королем Хорватії. Дочка короля Ладислава вийшла заміж за Володимир-Волинського князя Ярослава Святополковича. Невдалим виявився шлюб короля Кальмана Книжника (див. Коломан І, 1095-1116 роки) з дочкою Володимира Мономаха Єфимією; їхній син Борис (не визнаний батьком) протягом багатьох років за підтримки галицьких бояр вів наполегливу, проте безрезультатну боротьбу за угорський престол. Дочка Кальмана (від іншого шлюбу) стала дружиною князя Звенигородського, потім — галицького Володимирка. Нарешті, король Геза II (1141-62) був одружений з дочкою великого князя київського Мстислава Володимировича Єфросинією.За правління Ендре І та його сина Шаламона (Соломона; 1063-1074 роки) в Угорщині посилився руський вплив — русичі займали високі посади, поширився візантійський церковний обряд, при дворі вживалася слов'янська мова. Якщо до кін. 11 ст. відносини Угорщини з Руссю носили переважно мирний характер, то в наступні десятиліття угорські напади на Русь стають нерідким явищем. Згідно з угорськими джерелами, перший похід у Галичину близько 1095 року зробив Ладислав І. Угорські королі дедалі частіше втручалися у внутрішню міжусобну боротьбу руських князів, здійснюючи походи у Галицьку землю. Король Кальман у 1099 році пішов у Галичину як союзник київського князя Святополка Ізяславича в боротьбі проти Василька Ростиславича та його брата Володаря, однак був розгромлений у битві на р. Вігор під Перемишлем. Іштван II (1116-31) у 1123 здійснив похід на Володимир-Волинський. Бела II (1131-1141 роки) у 1139 році послав багатотисячне військо на допомогу великому князю київському Ярополку Володимировичу, що вів боротьбу з чернігівським князем Всеволодом. Геза II протягом 1148-1152 років здійснив ряд походів у Галичину на підтримку великого князя київського Ізяслава Мстиславича проти галицького князя Володимирка. Бела III (1173-1196 роки) після конфліктів з Візантією домагається приєднання Далмації, Хорватії і Боснії. Культурні зв'язки з Францією виникають внаслідок запрошення цистерціанців та премонстрантів. Семиграддя заселяють закликаними до країни «саксами», яким пізніше, у 1224 році забезпечують самоврядування.