107 Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.

У кожній державі складаються власні й найчастіше специфічні умови для постановки і вирішення завдань у сфері інформаційної безпеки. Проте можна виділити певну ідеальну модель державної політики в області інформаційної безпеки, в основі якої – однакові завдання і технології здійснення такого типу діяльності.

Комплекс дій держави виходить із уявлення про її національні інтереси, які можуть мати як прагматичний характер (спонукає державу прагнути до отримання конкретних вигід у різних сферах діяльності), так і міфологічний (передбачає наявність якоїсь керівної доктрини, ідеї, ідеології, що скеровує всю діяльність цього інституту). Інформаційна безпека повинна поєднувати прагматичний і міфологічний характер.

Наступний крок на шляху формування державної політики в області інформаційної безпеки з урахуванням тлумачення національних інтересів — визначення об'єктів, які підлягають інформаційному захисту:

1. інформаційний простір країни в цілому;

2. інститути, структури та окремі особи, чия діяльність має особливе значення для управління державою;

3. провідні економічні та соціальні структури:

   1. системи управнілля повітряним простором, залізничним рухом

   2. інші високошвидкісні транспортні системи

   3. система охорони здоров'я

4. провідні інформаційно-технічні системи;

5. інформаційно-аналітичні структури;

6. конкретна інформація про діяльність того або іншого актора;

7. інформаційні ресурси (бази даних);

8. окремі економічні й силові структури.

У числі великих інцидентів, які можна віднести до вищої категорії небезпеки є вірусні атаки.

Критерії з-з (ІЗ) info безпеки Д-ви:

1. Несвоєчасність, неточність інфор-ня управ-х стр-р або осіб, які приймають рішення,

2. Викрадення, підміна документівв держ-х органах або базах даних,

3. Поруш-ня держ-ої таємниці,

4. Перепони в забезп-ні потреб внут-го ринку в держ-ій продукції та вихід цієї продукції на світовий ринок,

5. Поруш-ня безпеки info і телекомунікац-х засобів та сис-м.

Охорона державної таємниці припускає:

1. точне визначення супротивника (тобто суб'єкта, від якого неї засекречують)

2. правове забезпечення операції засекречування

3. оцінку збитку (прямого й непрямого, наступаючого як через порушення режиму таємності, так і через неправильне засекречування, у результаті чого державі наноситься збиток від неможливості використання даної інформації в інших сферах)

4. визначення фінансових умов засекречування, його місця й часу

5. оцінку методів санкціонованого й несанкціонованого проникнення й одержання інформації (наприклад, у результаті одержання інформації розвідувально-агентурними методами).

При цьому враховуються:

1. збільшення кількості і оновлення інформації

2. кругообіг повідомлень (у певній сфері, наприклад в оборонній промисловості)

3. розсіювання інформації (наприклад, за рахунок міграції населення або ж спілкування)

4. старіння інформації.

Подібну інформацію держава закриває, застосовуючи відповідні засоби і форми захисту.

Поряд із встановленням об'єктів, що вимагають захисту, встановлюються інформаційні загрози – це певний потенційний стан, що характеризується рисами небезпеки як для суспільства, так і для держави.

Загрози прояву негативного інформаційного впливу завжди визначаються з погляду конкретного агента:

1. цілеспрямовані ворожі акції

2. непередбачувані й ненаправлені інциденти:

   1. помилки у програмному забезпеченні

   2. дефекти устаткування.

Критерії загроз інформаційної небезпеки держави:

1. несвоєчасність або неточність інформування управлінських структур або особи, що приймає рішення;

2. розкрадання й підміну документів у державних установах або базах даних;

3. порушення режиму державної таємниці;

4. перешкоди в забезпеченні потреб внутрішнього ринку в державній продукції й виходу цієї продукції на світовий ринок

5. перешкоди забезпеченню нагромадження, збереження та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів;

6. порушення безпеки інформаційних і телекомунікаційних засобів і систем.

Експерти в області мережевої безпеки виділяють чотири основних механізми порушення безпеки та надійності інформаційних систем:

1. розкриття/виявлення

2. обман

3. руйнування

4. захват/захоплення.

Розкриття — несанкціоноване одержання доступу до охоронюваних даних. Причиною несанкціонованого розкриття можуть стати:

Обман — отримання повноважним суб'єктом викривлених даних, які сприймаються ним як вірні. Спричинити обман можуть наступні загрозливі дії:

Руйнування — перешкода або переривання коректного функціонування системних служб та реалізації необхідних дій. Руйнування можуть викликати такі загрозливі дії:

Захват – перехід управління службами системи і її функціонуванням до неуповноваженого суб'єкта. Захоплення може стати наслідком таких загрозливих дій, як:

Наступний етап розробки державної політики в області інформаційної безпеки — визначення ресурсів і засобів, необхідних для її проведення. Нерідко буває, що держава не може забезпечити захист своїх інформаційних об'єктів на сучасному технічному рівні. Виникає проблема проведення захисних дій або відмови від них.

Серед потенційних акторів, здатних порушити інформаційну безпеку, можна назвати:

1. хакерів,

2. зловмисних інсайдерів, що діють заради задоволення власних амбіцій;

3. злочинців, що діють із метою збагачення;

4. терористів та інші підривні угруповання, що проявляють активність заради досягнення своїх програмних цілей;

5. комерційні структури, що мають за мету промислове шпигунство або підрив позицій конкурентів;

6. державні структури, що вживають спеціальні акції в економічних, військово-політичних або шпигунських цілях.

Останній етап формування державної політики інформаційної безпеки — визначення наслідків зняття режиму таємності або ж установлення такого статусу для об'єктів захисту.

Визначення об'єктів, що підлягають засекречуванню, відбувається на основі переліків, які формуються або окремими низовими відомствами й узагальнюються «наверху», або «спускаються зверху».

Крім того, існує так зване програмно-цільове засекречування:

1. можливе тільки на основі конституції

2. обумовлене загрозою нанесення державі збитку та необхідністю забезпечення основних прав громадян

3. відбувається тільки на певний строк із вказівкою часу та умов розсекречення.

Причини посилення уваги до проблеми ІБ в Україні:

1. Безконтрольна діяльність різноманітних виробників інформаційних послуг з передачі статистичної, фінансової, біржової Інформації зарубіжним партнерам

2. Відсут-ть в Україні законодавчої бази, яка б займалась ІБ держави

Відсут-ть в Україні законодавчої бази, яка б дозволила розрізняти приват, держ/ закриту і відкриту Інформацію.