100. Технології лобіювання та тиску на політичну владу.

Лобізм ( lobbyism, від lobby – кулуари ) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень:

І. Законні: -          направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади; -          підготовка для парламентарів проектів законів; -          надання консультативної допомоги; -          контроль за дотриманням законів і рішень; -          організація кампаній у ЗМІ; -          проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій; -          підтримка кандидатів у депутати на виборах; -          сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади; -          налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів;

ІІ. Незаконні: -          прямий підкуп ( корупція ); -          непрямий підкуп ( подарунки ); -          контроль за особистим життям законодавців і чиновників; -          збирання компрометуючого матеріалу; -          шантаж, погрози.

Функція лобізму: покращення якості рішень державних органів. Типи “цивілізованого лобіювання” ( Г. Г. Почепцов ): -          персональні контакти з представниками влади; -          участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств; -          робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду; -          з’їзди та нарди підприємців за участю представників влади; -          участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті; -          вплив на громадську думку через ЗМІ; -          доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур; -          зустрічі з вищим керівництвом держави; Технології лобіювання і тиску на політичну владу: 1.       Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ; 2.       Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень (консультативні групи, ради і палати при Уряді ); 3.       Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії; 4.       Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти ); 5.       Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп; 6.       Страйки; 7.       Тероризм 8.       Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників;

101. Популызм як політична технология 101. Популізм – підвищена чуттєвість великих мас людей до простих пояснень складних проблем, до примітивних галасливих закликів; це демагогічні політичні дії політиків, які прагнуть використати цю чуттєвість (Д. Видрін). Засади популізму: 1. “Підігравання” мінливим настроям та вимогам мас. 2. Використання емоційних станів мас людей (страх, ненависть, ворожість). 3. Загравання з масами. 4. Використання лексики натовпу. 5. Завищені обіцянки. 6. Апеляція до найменш-освіченої частини мас. 7. Створення ідеологічних кліше. 8. Презумпція малих але конкретних справ. 9. “Істинність простих рішень”. Необхідно враховувати той аспект, що в той чи іншій мірі популістом є кожен політичний діяч, що зумовлено ірраціональністю великих мас людей.