94. Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.

Відліком сучасної порівняльної політології по праву вважають середину 60-х ХХ ст.

Пережила порівняльна політологія в цей час і глибоку кризу, а тим часом автори –дослідники намагалися побудувати «велику теорію», яка б подолала протиріччя. Й ця критика лише підштовхнула дослідників шукати теоретичні обґрунтування, методологію, засоби використання методу порівняння.

Саме криза теорій модернізації призвела до того, що дисципліна «перевідкрила для себе Зах.Європу». А у 70-х роках актуальними стають теорії раціонального вибору та неоінституціоналізм.

Інтеграція теорії раціонального вибору у порівняльну політологію стала можливою не лише тому що вона надає опис, а й тому, що пропонує вихід з тупикової системи.

Пожвавлення ж інтересу до політичних інститутів відбулося після «Біхевіористської революції», коли розширилися дослідження реального функціонування конституцій, парламентів, бюрократії, а правові аспекти відійшли на другий план. Найголовнішим став перехід від вивчення формальних інститутів до аналізу реального політичного процесу.

У посткомуністичному світі процес становлення порівняльної політології відбувався дещо складніше, враховуючи критику західного досвіду, відсутність теоретичних здобутків вітчизняних дослідників+відсутність пошуків проблематики, ідеологізоване мислення.

Сморгунов: Генералізаційна теорія порівняльного вивч. п-ки – Фрімен «Порівн. П-ка», 1873. Существенный вклад в сравнительные политические исследования внесли труды Вудро Вильсона «Государство. Элементы исторической и практической политики» (Wilson, 1889) и Джона Берджеса «Поли­тическая наука и сравнительное конституционное право» (Burgess, 1891). Суть его в формально-легальном опи­сании, идущем от юридической науки. В значительной мере политика описывалась как институциональная сфера, опирающаяся на форма­лизованные нормы и принципы.

«Традиційна» П.П.

До поч. XX ст.. П.П. під назвою «порівняльне правління», «порівняльна політика») займає одне з осн. Місць в політ. Науках. Офіційно зафіксовано – 1912р. – Амер. Асоціація політ наук. Відкриття основного інструмента порівняння: п-тя ідеального типу (Дторкгайм, Вебер). Це мисленнєвий образ, пограничне поняття, схема, із якою порівнюється дійсність.

Праці в галузі П.П. (найчастіше - порівн. правління) зводились до аналізу політ. інститутів у різних країнах, що потім поєднувались під однією назвою.

Существенным фактором накопления потенциала сравнительной политологии было также чтение учебных курсов и взаимодействие между лекторами.

Еще в ходе войны была развернута деятельность специального комитета по компаративистике, созданного Американской ассоциа­цией политической науки.

Предст.:Ліпсет, Хантінгтон, Алмонд і Верба (гром. к-ра)

«Нова» П.П.

Початок – 1952 – семінар в Чікаго під егідою Ради із сусп. Досліджень: обговорення ос-тей порівн. методу, рівнів порівн. аналіза, темат. пит. дос-нь, 8 методол. тез.

Формується традиція порівн. вивч умов демокр та авторит режимів, виміру політ режимів та інститутів. Протягом 1950-тих – методолог. оновлення: системний підхід, біхевіоральна методологія - вплив на П.П. обмежився підвищенням заг. теорет. рівня.

Представники: Алмонд і Пауел («порівн. п-ка»), Роккан (концептуальна карта Європи), Пшеворські і Тионі («Логіка порівн.. соціального дос-ня»)

Плюралістична П.П.

1970-ті – оновлення П.П., переоцінка значення біхевіоралізма та структурного функціоналізма; увага до дос-нь форм-ня політ. курсів, впливів на них нових і старих інститутів та факторів; фрм-ня порівн. публічної політики як окремої галузі П.П.

3 тенденції:

1. Радикальна: постмодерна і феміністська орієнтації. Суть: радикальний розрив із домінуванням в пізнанні одного стиля, раціонально-наукового, або маскулінного.

2. Історико-порівняльна методологія, сучасні інтерпретації Маркса і Вебера.

3. Обновлююча: нові підходи, котрі поєднують напрацювання попередніх тенденцій + вирішення проблеми єдності кількісних і якісних досліджень. 3 риси:

• Критика структ. функціоналізму за формальність і відсутність можливості вдповісти на пит.,чому д-ви та поілт. С-ми відрізняються за умов однакових фукцій

• Спір довкола нац. д-ви як осн. одиниці порівн. аналізу

Критика дос-нь макрорівняЖ макротеорія занадто спрощує соц. реальність + надмірне прагнення до оригінальностіҐ, заперечення заг теорії поєднання емпіричного аналізу (кількісного і якісного) з шир. Узагальненнями