91. Інформаційна революція та наслідки технологічних інформаційних революцій

Інформаційна революція – зміни інструментальної основи, засобів передачі та зберігання інформації, а також обсягу інформації, доступної активній частині населення.

А.І. Ракітов виділяє 5 інформаційних революцій:

1. перша – розпосюдження і впровадження в діяльність і свідомість людини мови;

2. друга – пов'язана з виникненням писемності;

3. третя – з виникненням книгодрукування. Зробила будь-яку інформацію, а особливо наукові знання продуктом масового споживання;

4. четверта – використання електричного обладнання, апаратури для пришвидшеного розповсюдження усіх видів інформації та знання;

5. п'ята – поначена такими рисами:

   1. створення надшвидкісних обчислювальних приладів – комп'ютерів;

   2. Створення, постійне наповнення і розширення величезних автоматизованих баз даних і знання;

   3. Створення і швидке зростання трансконтинентальних комунікаційних мереж;

Необхідно згадати і концепцію інформаційних революцій О. Тоффлера, який виділив 3 хвилі розвитку суспільства: аграрну (перехід до землеробства), індустріальну (перехід до класичного капіталізму), інформаційну ( перехід до суспільства, заснованому на знанні). Виділяє 3 інформаційні революції і класик теорії постіндустріалізму Д. Белл.

Основні характеристики постіндустріального чи інформаційного суспільства:

• провідна галузь економіки – сфера послуг (організація та управління, інформатика і телекомунікації)

• Головна цінність – використання нових інформаційних технологій (задоволення культурних та особистісних потреб)

• Професіональна структура: зростання значення інтелігенції, технічних працівників, вчених;

• Об'єкт організації – знання (практичні і теоретичні)

• Струтура економіки: нформаційноємні інноваційні галузі;

• Джерело вартості – інформації;

• Структура влади: аконодавча, виконавча, судова, влада інформації, влада інтелекту;

• Фактор влади еліти: освіта, кваліфікація, компетентність;

• Система освіти: інформаційна педагогіка, інноваційні технології, в тому числі нові інформаційні;

• Культура: загальна, професійна, інформаційна.

З інформаційної точки зору, наш світ стає все більш взаємозв'язаним. Він зменшується в об'ємі. Завдяки глобалізації скорочуються відстані. І поняття часу в інформаційному суспільстві дещо змінюється, змінюється його психологічне сприйняття – час стає більш динамічним.

Відбувається і суттєве ущільнення «соціального часу» - в одному й тому ж часовому інтервалі відбувається все більша кількість соціально значущих подій.

Перетворення науки в масову спеціальність, диференціація та інтеграція наук, розширення масштабів міждисциплінарних досліджень призвели до зростання значущочті знання і ще більшого потока інформації в суспільстві. Світова громада усвідомила, що інформаційні ресурси складають більшу частину національного багатства.

92. Мондіалізм – доктрина „нового світового порядку”.

Мондіалізм - особливий напрям у геополітиці. Інакше ця теорія відома як доктрина "нового світового порядку". Вона розроблялася американськими геополітиками починаючи з 70-х рр, а вперше привселюдно про неї було заявлено президентом США Джорджем Бушем під час війни в Перській затоці в 1991 р.

Мондіалізм - (лат. «mundi», фр. «monde» - «мир»), це рух, що виражає солідарність популяцій на Землі, націлений на встановлення наддержавних законів та федеративної структури на всій планеті, при повазі різноманіття культур; це проект по встановленню світового уряду.

В основе идеи лежит представление, что в какой-то кульминационный момент истории все народы земли соберутся в едином Царстве, которое не будет более знать противоречий, трагедий, конфликтов и проблем, свойственных обычной земной истории. Помимо чисто мистической версии мондиалистской утопии существовали и ее рационалистические версии, одной из которых можно считать учение о “Третьей эре” позитивиста Огюста Конта (1798—1857) или гуманистическую эсхатологию Готхольда Эфраима Лессинга (1729—1781).

Рух мондіалізму виступає за утворення нової політичної організації, що управляє всім людством, перемістивши частини національних суверенітетів у Всесвітній Федеральний Департамент, Світовий Федеральний Уряд і Світовий Федеральний Суд. Департамент займався б рішенням загальних повсякденних проблем людства, таких як голод, прісна вода, війни, миротворчість, забруднення навколишнього середовища і електроенергія. Президент Світового Уряду обирався б громадянами прямим голосуванням, як у президентській республіці.

Такі відомі організації, як Ліга Націй, пізніше ООН та ЮНЕСКО, були продовженням саме мондіалістскіх кіл, що мали великий вплив на світову політику.

Перша структура - "Рада з міжнародних відносин " (Council on Foreign Relations, CFR) - виникла в 1921 р. Засновник - американський банкір Морган. Ця неофіційна організація займалася виробленням американської стратегії в планетарному масштабі, причому кінцевою метою вважалася повна уніфікація планети і створення "світового уряду".

У 1954 р. була створена друга мондіалістская структура - Більдерберзький клуб, або Більдербергська група. Вона об'єднувала вже не тільки американських аналітиків, політиків, фінансистів та інтелектуалів, а й їхніх європейських колег. У 1973 р. активістами Більдербергського групи була створена третя структура - "Тристороння комісія", або "Трілатераль" (Trilateral). Вона покликана об'єднувати під егідою атлантизму і США три "Великих простори ", що лідирують в технічному розвитку і ринковій економіці: 1. Американський простір, що включає в себе Північну і Південну Америку. 2. Європейський простір. 3. Тихоокеанський простір, контрольований Японією.

Главою найважливіших мондіалістскіх груп - Більдерберг і Трілатераля - є Девід Рокфеллер.

Крім нього в самому центрі всіх мондіалістскіх проектів стоять геополітики і стратеги атлантизму Збігнєв Бжезинський та Генрі Кіссінджер, Джордж Болл.

Існували дві основні версії мондіалізму, які, розрізняючись за методами, але повинні були теоретично призвести до однієї і тієї ж мети.

1) "Теорія конвергенції". Розроблена в 70-і рр. в надрах C.F.R. групою "лівих" аналітиків під керівництвом Збігнєва Бжезинського, ця теорія передбачала можливість подолання ідеологічного та геополітичного дуалізму холодної війни через створення нового культурно-ідеологічного типу цивілізації, який був би проміжним між соціалізмом і капіталізмом, між чистим атлантизмом і чистим континенталізмом.

“Кризис мировой системы” Бжезинский развивает идею необходимости создания универсальной мировой системы под эгидой США. Советский марксизм рассматривался как преграда, которую можно преодолеть, перейдя к его умеренной, социал-демократической, ревизионистской версии — через отказ от тезисов “диктатуры пролетариата”, “классовой борьбы”, “национализации средств производства” и “отмены частной собственности”. В свою очередь, капиталистический Запад должен был бы ограничить свободу рынка, ввести частичное государственное регулирование экономики и т.д. Общность же культурной ориентации могла бы быть найдена в традициях Просвещения и гуманизма, к которым возводимы и западные демократические режимы, и социальная этика коммунизма (в его смягченных социал-демократических версиях).

2. У посторадянському світі - доктрина Френсіса Фукуями, стаття - "Кінець історії". Її можна розглядати як ідейну базу неомондіалізма. Падіння СРСР знаменує собою падіння останнього бастіону ірраціоналізму. З цим пов'язано закінчення історії і початок особливого планетарного існування, яке буде проходити під знаком ринку і демократії, які об'єднають світ у злагоджену раціонально функціонуючу машину. Такий новий порядок виходить за рамки атлантизму, і всі регіони світу починають переорганізовиватися за новою моделлю, навколо його найбільш економічно розвинених центрів.