75 Зародження та основні етапи становлення соціал-демократизму.

У середині ХІХ ст. відбулося різке загострення боротьби між пролетаріатом і буржуазією. Це викликало появу нової політичної ідеології – соціалізму, з майже одночасною появою в ній двох відгалужень – марксизму і соціал-демократизму.

Один із засновників соціал-демократизму Е.Бернштейн виходив із того, що суть соціалізму – демократія є одночасно і як засіб завоювання соціалізму і як форму його побудови.

Соціал-демократизм, як і політичні партії, що взяли його на озброєння, намагається розв’язати проблему соціальної рівності шляхом реформ. Е. Бернштейн, К. Каутський, О. Брауер, К. Раннер, Д. Ман та деякі інші соціал-демократи виходили із того, що новий лад, який повинен замінити капіталізм можна організувати не шляхом революційного насилля, а шляхом поступової історичної еволюції суспільства в напрямі соціальної справедливості і рівності громадян. При чому соціалізм не означає якогось реального суспільног ладу, ідея соціалізму – це морально-політичний ідеал.

В Україні ідеї соціал-демократизму були підтримані і розвинуті відомими вченими і громадсько-політичними діячами такими як: Д.Антоновичем, П.Федченком, І.Мазепою, В.Винниченком, М.Порш, С.Петлюрою, В.Чехівським та ін.

Базовими цінностями соціал-демократизму, окрім соціальної рівності, є: ідея свободи, справедливості та солідарності. Вирішальна умова утвердження соціалізму – здійснення справжньої демократизації.

В основі соціал-демократизму покладені такі основні принципи: 1. державне регулювання економіки, розвиток ринкових механізмів, їх поєднання. 2. соціальне партнерство, а не класова боротьба; 3. відданість ідеї парламентаризму, орієнтація на плюралізм і консенсус при розв’язанні суспільних проблем. 4. соціальна захищеність людини.5. введення робітничого самоуправління. 6. заперечення диктатури.

У центрі уваги соціал демократії – ідея створення соціальної держави як інструменту формування солідарного суспільства. Соціал – демократи замінили і частково удосконалили ідею класового протиборства концепцією соціального партнерства. Проте нездійсненими виявилися ідеї демократичного соціалізму і суспільства держави всезагального благополуччя. У 80-х роках ХХст. Більшість соціал-демократичних партій прийняла нові редакції своїх програм. В їх основі покладені такі базові засади, як політичний плюралізм, приватно-капіталістичні принципи економіки її державне регулювання; соціальна допомога бідним верствам населення.

Позитивним фактором світового розвитку соціал-демократії став Соціалістичний Інтернаціонал, який було створено у 1951р. у Франкфурті-Майні (Німеччина). Головним завданням цієї організації є зміцнення відносин між соціал-демократичними партіями. Вищим органом Соцінтерну є Конгрес, що скликається один раз на три роки. На конгресі обирається голова, його заступники і генеральний секретар. Нині до соціалістичного інтернаціоналу входять: соціалістична група європейського парламенту, союз соціалістичних партій європейського співтовариства, соціалістичний інтернаціонал жінок, міжнародна спілка молодих соціалістів. Сьогодні до Соціалістичного інтернаціоналу входять близько 100 соціалістичних та соціал-демократичних партій, членами яких є понад 20млн.чоловік.

№ 76 Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.

Екстремізм: найчастіше виникає в середовищі тих соц. верств, значення економ. і пол..функцій яких у суспільстві спадає й вони відчувають загрозу своєму соц. статусові. Для Е. хар-не вибіркове користування тими цінностями, що містяться в доктринах основ.класів. Ідеолог. і клас. орієнтація є критерієм поділу пол.. екстремізму. Осн. різновидами лівого екстремізму є анархізм і троцькізм, різновидом правого екстремізму — фашизм.

Фашизм (лат. fasio, італ. fascismo пучок, зв'язка, об'єднання) — це право екстреміст. пол..рух, який виник у країнах Зх.ї Європи після Першої світ. війни й перемоги Жовтневої революції в Росії. Першу фашист. орг-цію створив Б.Муссоліні. Використовуючи невдоволення сус-ва масовим безробіттям та інфляцією, знаходив прихильників у середовищі міської дрібної буржуазії, селянства й частини робітників.

Ідеологія фашизму — це войовничий антидемократизм і антикомунізм, расизм і шовінізм. В її основі лежать ідеї соціал-дарвінізму про бор-бу видів і рас. Особл. місце в ідеології фашизму посідає концепція нації як вищої і вічної реальності, заснованої на спільності крові.

• Анархізм (від гр. anarchia-безвладдя) — це ідейно-пол. течія, яка прогол. своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примус.влади вільною і добровіл.асоціацією громадян. Як пол..течія склався в 40-70-х рр. 19 ст. в Зх. Європі. Залежно від відмінностей у підходах його прихильників до питання про шляхи досягнення прогол. цілей розрізняють:

• Основа анархо-індивідуалізму - ідея Макса Штірнера про абсолютну свободу індивіда, який у своїх бажаннях і вчинках не має бути пов'язаним ні реліг. догмами, ні нормами права й моралі. Заперечуючи державу, зводив соц. орг-цію сус-ва до т.зв. спілки егоїстів, метою якої було б налагодження обміну товарами між незалежними виробниками на основі взаємної поваги. П. Прудон: Ідея вільного обміну.

• Анархо-комунізм: М.О. Бакунін вваж., що держава в будь-якій формі є знаряддям гноблення мас, а тому виступав за її повне знищення революційним шляхом. Висловлювався як проти участі робітників у парламент. виборах і в дія-ті будь-яких представниц. органів влади, так і проти марксист. вчення про диктатуру пролетаріату. П.О. Кропоткін: в основі вчення - «біолог. закон взаємної допомоги», який визначає нібито прир. прагнення людей до співпраці, а не до бор-би одних з одними. На основі добровільно укладеної між об'єднаннями людей угоди буде створена федерація, як суспільство «вільного комунізму». Перехід до федерації вільних комун, які ґрунтуються на комуністичних засадах виробництва й розподілу, можливий лише через революц. руйнування всього того, що роз'єднує людей, насамперед приват.власності й держави.

• Анархо-синдикалізм (від фр. профспілка) ставить за мету знищення капіталіст.ладу за доп. революц. бор-би профспілок.

Троцькізм — виник на поч.. XX ст. в рос. робітн. русі як критика ленінської концепції революції і пролетарс.держави. Основу його ідеології - теорія т.зв. перманентної (неперервної) революції. Сутність цієї революції полягала не в завоюванні влади робітничим класом і переході до будівництва соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революц. змін аж до здійснення соціаліст. революції у світ. масштабі. Партійне керівництво Троцький розумів як диктатуру побудованого за зразком військ. керівництва парт. апарату, який підкоряє собі все сус-во на казармових принципах. Економіка є повністю одержавленою, управляється державою на командних засадах.

Після смерті Троцького настав неотроцькістський етап. Також ґрунтується на теорії перманентної революції. Проте наголос робиться вже не на одномоментному характері революції, а на її багатоетапності.