60. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства

У заг. рисах укр. пол. культура (УПК) поєднує різні сис-ми цінностей (тоналіт. і демокр.), часом несумісні пол. орієнтації та діаметрально протилежні типи пол. свідомості, але залишається об’єкт.показником стану сус-ва.

Пол. культура - це вироблений тривалим істор.досвідом алгоритм сусп. уявлень про світ політики, сук-сть зразків поведінки, що визначають ставлення громадян до пол. життя.

Б. Цимбалістий .Особливості історії України, що вплинули УПК:

1. Багатовікова бездержавність;

2. Включення укр. територій до складу ін. держав (психол., побут. і пол. відчуження між частинами укр. народу).

3. Денаціоналізація провідних верств укр. народу:

Риси пол..культури укр.. сус-ва:

• культура маргінального сусп-ва;

• підданський тип пол. культури

• характер УПК визначає й регіон. менталітет, зумовлений міжконфес. відмінностями

• полісуб’єктність;

• демагогічне та популістське забарвлення, конфліктний хар-тер;

• функціонує за інерцією(комплекси нац.меншовартості, нездатність адекв.оцінки нац.інтересів, схильність розраховувати на зовн. допомогу, ніж на власні сили);

• правовий нігілізм;

• ідеологізоване мислення; нерозвинений індивідуалізм;

• носить несформований хар-тер.

Рудакевич. Чинники формування пол. культури: 1) лібералізацію сусп-х відносин; 2) пропагування знань про істор. досвід укр. та інших народів, суч.досягнення; 3) підтримка різн. ініціатив, новацій, експериментів, вивч. і поширення вітч. пол. досвіду; 4) залучення науковців до розробки пол. технологій і програм; 5) законодавче закріплення продуктивних пол. ідей, норм, інституцій та розробка сис-ми заходів їх використання.

61. Політична поведінка особи.

Поняття «політична   поведінка»  одно-порядкове  з  такими  поняттями,  як «політична активність», «політична участь». Найбільш загальним серед них є поняття «політична діяльність», яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих нормах. Поняття «політична активність» наголошує на певній спрямованості політичної діяльності – спрямованості на вдосконалення або зміну соціально-економічного  й   політичного   порядку,   політичних   інститутів.   Політична активність    на    індивідуальному    рівні    –    це  сукупність    тих    форм життєдіяльності окремої особи, в яких виявляється п прагнення брати активну участь у політичних процесах, відстоювати свої політичні права та інтереси.

Формами політичної участі є, наприклад, участь у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях тощо. Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це поняття розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Політична поведінка проявляється у багатоманітних формах. Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному  лідерстві.

Поширеною є типологія  політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи:  відкритий (політична дія) і  закритий (політична бездіяльність, або іммобільність).   У   межах   відкритої   політичної   поведінки   особа   може виконувати такі політичні ролі: І) звичайний член суспільства, громадянин із незначним  політичним  впливом,  незначною активністю та  інтересом до політики: 2) громадянин – член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій; 3) громадянин – член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті; 4) громадський, особливо політичний, діяч; 5) професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя; 6) політичний лідер – загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної  організації чи суспільно-політичного руху. 

Закрита  політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме: 1) виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі; 2) політична виключеність як результат заорганізованості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах і байдужості до їхньої діяльності; 3) політична апатія як форма   неприйняття   політичної   системи,   відмови   від   будь-яких   форм співробітництва з нею 4) політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів. Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв'язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленні життю суспільному   й   політичному,   зокрема.   

У   політичній   поведінці   як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи: лідери – очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей:  послідовники – підтримують  висунуті  лідерами  цілі  як такі,  що відповідають їхнім інтересам; активісти  –  є посередниками   між  лідерами   й   послідовниками,   організують   учасників політичного руху, постачають лідерам інформацію про його розвиток; лідери думки – справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив. Це, наприклад, публіцисти, письменники, відомі актори й журналісти, ведучі популярних теле- і радіопрограм та ін. Психологи стверджують, що участь у політиці, здійсненні влади є однією з основних потреб особи. Вона виявляється у прагненні особи до свободи, незалежності, переважання, панування над іншими, високого статусу, престижу, слави, задоволення матеріальних потреб тощо. Залежно від переважання тих чи інших потреб формується відповідний тип і вид політичної поведінки.. Джерелом мотивації політичної дії є наявність певної проблеми в життєдіяльності тієї чи іншої спільності людей або індивіда, усвідомлення    необхідності    її    розв'язання. Мотивами переходу від розуміння проблеми до дій для її розв'язання можуть бути усвідомлення громадянського   обов'язку,   інформація,   невдоволення   або   прагнення   до досягнення мсти. Залежно від домінування того чи іншого мотиву формується характер політичної поведінки. Вона може мати вигляд суто емоційної реакції на ту чи іншу подію або бути продуманою системою дій, спрямованих на реалізацію певної  програми.   Прагнення людини до влади не в останню чергу пов'язане з тим, що оволодіння нею є найкоротшим шляхом до встановлення особистого впливу і збагачення. Корисливість політиків, зловживання ними владою, особливо в неприхованих формах, спричиняють спадання інтересу до політики, зниження політичної активності рядових громадян.