56. Сутність і структура політичної свідомості.

По своєму змісту політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередковують їхні об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, воно виступає як активний початок в політиці і навіть може випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність. Політична свідомість може належати тільки певним суб'єктам політичних відношень (індивідам, соціальним групам, класам, націям, суспільству). Відповідно розрізняють політичну свідомість індивіда, соціальної групи, класу, нації, суспільства. Однак політична свідомість групи і суспільства не є простою сумою політичних уявлень індивідів ,що їх складають. І кожна соціальна група і суспільство в цілому, що є суб'єктами політики, виробляють свої власні політичні уявлення. Між емпіричним і щоденним рівнями політичної свідомості існує чимало загальних рис. Їм обом притаманні яскраво висловлені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій, що відбуваються. Психологічний компонент політичної свідомості особливо сильно виявляється в періоди політичної нестабільності, кризових ситуаціях, перехідні періоди суспільного розвитку.

Теоретичний рівень політичної свідомості –це система поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин.

Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-менш цілісне уявлення про закономірні істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності. В змістовному відношенні політична свідомість містить у собі також ідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють свої політичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомості прийнято називати політичною ідеологією.

57 Політична ідеологія та її функції.

Політична ідеологія – 1) форма пол..свідомості, певна доктрина, що містить теорет. осмислення пол..буття з т.з. інтересів, цілей та ідеалів певних соц.груп, верств і нац.утворень; 2) певна доктрина, що виправдовує домагання тієї чи ін. групи стосовно влади та прагне відповідно до цих цілей підкорити сусп. думку власним ідеям.

Терм.«ідеологія» з’явив. завдяки де Тресі у 1796 р., який він використав для позначення нової емпір.науки про ідеї.

Ознаки політичної ідеології:

• не є релігійною по суті;

• виходить зі сконструйованої реальності;

• орієнтована на практичні інтереси;

• апелює до «універс.цінностей», «людс.природи», «істор.прогресу»;

• виокремлює певний принцип, який мусить фундувати всю сис-му (свобода, традиція);

• не лише пропонує свої концепти, а вваж. їх вже готовими до вжитку;

• представляє себе умовою повноцінного функціонування сус-ва;

• висловлює претензію на упр-ня соц.-пол. практикою;

• ядро – коло ідей, пов’яз. зі здобуттям та утриманням пол..влади S-ми політики;

• систематизований хар-тер;

• претендує на цілісне відображення інтересів суспільних класів;

Реальна роль пол.. ідеології залежатиме від хар-ру оволодіння нею сусп.свідомістю.

Рівні ідеології:

1. Теоретико-концептуальний (на цьому рівні формулюються осн.положення, цінності та ідеали (нації, держави), принципи, в ім'я яких «здійснюються держ.еревороти».

2. Програмно-політичний (соц.-філософ.принципи та ідеали переводяться на рівень програм, гасел, вимог пол..еліти, формуючи таким чином нормат.основу для прийняття управлінь.рішень). Разом із тим, програми зазвичай розробляються для ведення пол. боротьби та передбачають нейтралізацію опонентів.

3. Рівень актуалізації (його характеризує ступінь засвоєння громадянами цілей, принципів ідеології).

Основні функції:

1. Легітимація влади пол..сил і режимів

2. Мобілізуюча та інтеграційна (намагається об'єднати сус-во на основі інтересів певної групи та таким чином спонукає їх до дій)

3. Когнітивна (пізнавальна) – формує погляд на світ, розвиває певні види пізнання, пояснює проблемні сторони дійсності, інтерпретує дійсність, зорієнтовану людину;

4. Нормативна – виробляє певне розуміння дійсності, продукуючи певні норми та цінності; слугує основою концепцій, програм, доктрин.

5. Маскує та містифікує справжні інтереси еліт.

Шляхтун: Теоретична політична свідомість має багато спільного з політичною ідеологією, проте вони не є тотожними. Систе­матизовані, теоретичні знання складають основний зміст ідеології, але крім цих знань ідеологія містить ще й цінніс­ний аспект, пов'язаний з вираженням нею класових інтере­сів. Якщо теоретичне знання грунтується передусім на фактах, то ідеологія — на цінностях, що відбивають інтереси того чи іншого класу. Вираження ідеологією інтересів суспільних класів, її ціннісний аспект породжують критичне ставлення до неї як до неістинного, спотвореного знання. В ідеології вбачають опозицію раціональному, науковому осягненню соціальної дійсності.

Проте наявність в ідеології ціннісного аспекту не при­нижує, а, навпаки, підвищує її роль у житті суспільства. Ідея «кінця ідеології», що стала основою впливової в 60-ті роки XX ст. концепції деідеологізації, себе не виправдала. Ідеологія виявилась необхідною. Зрештою, в будь-якому політичному документі наявні терміни ідеологічного по­рядку, які не є власне науковими поняттями, наприклад «свобода», «рівність», «справедливість», «братерство», «рів­ність можливостей», «загальний добробут» тощо. Кожна з різних форм політичної ідеології претендує на істинне і найповніше відображення дійсності, хоча набли­жені вони до істинного, наукового знання неоднаковою мірою. З-поміж інших систематизованих поглядів та ідей політична ідеологія найбільшою мірою орієнтована на практику.

Закони існування ідеології Л.Фойєра: «закон постійних інгредієнтів», «закон генераційної ідеологічної хвилі», «закон правого та лівого крила».

1. Закон постійних інгредієнтів. Сутність: в усіх ідеологіях можна виокремити 3 наступних інгредієнти:

• Глобальне уявлення про місію визволення

• Догмат, який дає ідеології філософське обґрунтування

• Певний прошарок людей, покликаний втілити ідеологію в дію.

2.Закон генераційної ідеологічної хвилі. Сутність: кожне наступне покоління шукає нову ідеологію, що є початком нової генераційної хвилі, яка починається зліва (ідеологія спектру), рухається потім до центру і завершується в правому боці ідеологічного спектру, до якого поступово переходить, подорослівши, молоде покоління.

3. Закон правого та лівого крила. Сутність: одна й таж сама філософсько-політична ідея, яка лежить в основі конкретної ідеології, в своєму розвитку проходить всі фази політичного спектру(зліва направо або справа наліво), тобто обслуговує полярні політичні та соціальні сили.