55. Сутність, структура і функції політичної культури.

Культура – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Політична культура – це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.

Термін «політична культура» ввів І.Г.Гердер. Концептуальне осмислення п. к. як складової пол. життя та об'єкта ви­вчення політології було здійснено лише в 50—60-ті роки XX ст.

1)Г. Алмонд і С. Верба (праця «Громадянська культура») започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття щодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації.

2)Інший підхід розглядає пол. культуру як органічну єдність пол. свідомості й пол. поведінки.

Польський політолог Є. Вятр «політична культура — це сук-ть позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються взаємовідносин влади і громадян».

3)Відповідно до цього підходу поряд з пол. свідомістю й поведінкою до пол. культури долучаються також способи функціонування пол. інститутів.

Основними елементами структури п. к. є:

- політ. свідомість - складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції;

- політ. поведінка (діяльність) - складають визнані в суспільстві норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності, вміння і досвід тощо. У реальній дійсності політична культура виявляється передусім у вигляді стереотипів політичної поведінки і способів функціонування політичних інститутів.

Залежно від суб'єкта політики розрізняють п. к. суспільства, соціальної спільності (суспільного класу, соціальної групи, нації, народності, територіальної, демографічної спільності тощо) та індивіда. Політична культура індивіда — це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Політична культура суспіль­ства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них —тієї, що посідає панівне місце в системі суспільних, насам­перед економічних, відносин. Загальнолюдські політичні ідеї і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедли­вість, демократія тощо, є елементами загальнолюдської полі­тичної культури.

Складові ПК будуються з 3-х орієнтацій:

1. Когнітивні (пізнавальні) орієнтації: знання про політику, про ті ролі, які виконують S в пол.сис-мі.

2. Афективні орієнтації – різноманітні почуття, які переживаються людьми щодо політики

3. Оціночні орієнтації – оцінки щодо всього, що є в політиці

Структура №2: культура мислення в політиці, культура поведінки в політиці, культура орг-ції, культура функціонування.

Основними функціями п. к. є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична.

І. Вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників.

ІІ. Нормативно-регулююча ф. Реалізується вона за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Завдяки нормативно-регулюючій функції політичної культури досягається соціальний і в цілому — суспільний консенсус.

ІІІ. Виховна ф., або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин.

ІІІ. Комунікативна ф. виявляється в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки.

ІV. Прогностична ф. полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки.