52. Сучасні партійні системи.

Партійна система — це сук-ть діючих у країні пол..партій та відносин між ними, які складаються в б-бі за держ.владу та у процесі її здійснення.

Розрізняються вони залежно від кіл-ті діючих у країні пол..партій, осн.принципів їхньої взаємодії, за ідеолог.та ін.ознаками.

На формування типу партійної системи, як це визначає М. Дюверже, здійснює вплив характер виборчої системи. Мажоритарна виборча система першого туру переважно срормує двопартійну політичну систему, навпаки пропорційна система породжує багатопартійну систему. Це положення отримало назву "соціологічного закону Дюверже". Типологія партійних систем отримує сенс із часу виникнення сучасних політичних партій із розвиненою організаційною будовою і масовим членством. У цьому зв'язку всі існуючі класифікації можна поділити на дві великі групи - засновані на кількісному критерії та засновані на якісних критеріях. При такому підході найочевиднішим є поділ на одно-, дво- та багатопартійні системи. Прикладом цього може бути запропонована М. Дюверже категорія домінюючої партії. Відповідно до соціальної природи однопартійність поділяють на політичну, військову, бюрократичну, пролетарську,буржуазну та технічну (адміністративну). Американський дослідник С. Хантінгтон вважає, що однопартійні системи є результатом соціального відгалуження (біфуркації), а партія - це такий засіб, за допомогою якого лідери одних соціальних сил домінують над іншими. Свою класифікацію однопартійних систем Дж. Сарторі. Він розрізняє:

1) однопартійну тоталітарну модель;

2) однопартійну авторитарну модель;

3) однопартійну догматичну модель. В цілому, в рамках однопартійності виділяють наступні її різновиди: тоталітарну, авторитарну, догматичну та африканську (постколоніальну).Тоталітарна однопартійність відповідає тоталітарному типу політичного режиму. Згідно із дослідженнями К. Фрідріха та 3. Бжезінського основними рисами тоталітаризму є наступні: офіційна всеохоплююча ідеологія; єдина масова партія, контрольована олігархією; система терору. Однопартійність фашистського типу виникає в особливих соціально-політичних умовах міжвоєнного періоду і загалом не проіснувала довше цього історичного періоду.Однопартійність комуністичного типу базувалася на теорії "керівної ролі" партії в житті суспільства, яка повинна була забезпечити реалізацію кінцевої мети - побудову безкласового суспільства (комунізму). Авторитарна однопартійність притаманна політичній системі, де існує система контролю, яка не має достатньої влади та амбіцій, щоб підкорити собі все суспільство. Характеризується вона обмеженням політичної активності опозиції. Певна кількість підгруп утримується від участі у політичному житті. Авторитарна однопартійність є системою контролю, але меншої ідеологічної сили та здібності до мобілізації. Крім того, контроль здійснюється за допомогою звичайних, а не репресивних інструментів влади, наприклад права. Щодо до африканської однопартійності слід мати на увазі дві важливі проблеми. Перша - однопартійність дозволяє тут здійснювати широку мобілізацію мас, розвивати їх політичну активність. Друга - це відношення партії до держави. Як зазначав М. Дюверже, природний рух суспільства веде до появи Двопартійної системи. Батьківщиною двопартійності вважається Великобританія. Партія консерваторів (торі) та лібералів (віги) там змінюються при владі з моменту утворення конституційної монархії. Визначальний вплив на становлення двопартійної системи справляє виборча система і, насамперед, проста мажоритарна система. У рамках двопартійної системи виділяють дві її моделі - американську та британську, які відрізняються між собою як організаційною будовою, так і характером політичного режиму (президентський, парламентський). Ідеологією трьох із чотирьох згаданих партій можна вважати неоконсерватизм, а ідеологією Лейбористської партії - соціал-демократію. Для американських партій характерним є кадровий тип членства, тоді як для англійських - масовий. М. Дюверже виділити два типи двопартійності: технічну двопартійність, та метафізичну двопартійність, у рамках якої об'єктом партійних суперечок виступає природа режиму.

Багатопартійна система є найдемократичнішою. Порівняно із двопартійною системою, вона пропонує виборцям значно ширший вибір альтернатив. Дж.Сарторі розрізняє 7 типів парт. систем:

1) однопартійна сис-ма - це така сис-ма, в якій неможливе навіть номінальне існування ін. партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з держ.структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була Комун.партія Рад.С.

2) правляча партія-гегемон визначає розвиток усього сусп.життя, регла­ментує дія-ть інших партій.

3) сис-ма з домінуючою партією – це така сис-ма в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них.

4) двопартійна сис-ма (біпартизм) - партійна сис-ма, у якій визначальну роль відіграють 2 осн. пол.. партії, котрі, перемагаючи на виборах, змінюють одна одну при владі. Є однією з найбільш ефективних партійних систем.

5) сис-ма поміркованого плюралізму хар-ся представництвом в парламенті лише декількох партій, відсутністю позасистемної парламентської опозиції. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті.

6) сис-ма поляризованого плюралізму: присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної - зліва і справа - деструктивної опозиції.

7) атомізована парт.сис-ма хар-ся наявністю багатьох, у т.ч. й позасистемних пол..партій, які не користуються більш-менш значним впливом.

Згідно з типологією Дж. Сарторі, багатопартійні системи відрізняються, головним чином, наступними трьома рисами:

- невеликі ідеологічні розбіжності між головними партіями;

- схильність до формування коаліції між різними партіями, навіть коли вони надають перевагу різним політичним програмам;

- важливість міжпартійної боротьби, її суттєве значення для

провідних партій. Вивчаючи багатопартійну систему, М. Дюверже виділяє наступні її

форми: трипартійність, чотирипартійність і власне багатопартійність – у відповідності до кількості партій-суперників. "класифікація, яка складається з більш ніж чотирьох партій, вже неможлива". Крім того, М. Дюверже поділяє багатопартійність на "націоналістичну або етнічну" та "праву" чи "центристську".Система обмеженого плюралізму характеризується наявністю в суспільстві багатьох політичних партій, представництвом у парламенті лише деяких з них, ще вужчим їх представництвом в уряді, відсутністю позасистемної опозиції, центробіжним характером міжпартійної конкуренції, орієнтацією всіх партій на прихід до влади в рамках коаліції, демократичним політичним режимом. Система обмеженого плюралізму займає проміжне місце між двопартійною системою та системою поляризованого плюралізму. Система стабілізованої багатопартійності може бути перехідною як до розпорошеної багатопартійності, так і до двопартійної системи. Розпорошена партійна система. Даний тип партійної системи є

класичним зразком багатопартійності, з якого вона практично сформувалася. Цей тип багатопартійності характеризується значною кількістю партій, що можуть брати участь у боротьбі за владу. Другою типовою рисою даної партійної системи є створення коаліцій з метою здобуття більшості в парламенті,необхідної для здійснення влади. Поняття "система домінуючої партії" в науковий обіг ввів М. Дюверже. Під нею він розумів таку партію, котра: 1) здійснює керівництво протягом певного проміжку часу в результаті перемоги на парламентських

виборах; 2) ідентифікується з цілим народом, її доктрини, ідеї та стиль повинні збігатися з рисами цілої епохи. домінуючу партійну систему визначають дві риси:

1) домінування однієї партії;

2) відсутність серйозної опозиції, достатньої для того, щоб мати шанси на виграш. Найпоширеніша типологія - поділ на одно-, дво- і багатопартійні. Ці три основні типи, своєю чергою, поділяються на інші типи: однопартійну; з домінуючою партією; двопартійну; двох з половиною партій; двоблокову; поміркованого плюралізму; поляризованого плюралізму; атомізовану.