47. Форми парламентського контролю.

Одним із найважливіших повноважень парламенту є контроль за діяльністю уряду. Сучасна практика знає такі основні методи парламентського контролю за діяльністю уряду: 1) постановка питання про довіру урядові. Може бути ініційована як парламентом, так і урядом. Винесення вотуму недовіри уряду в цілому або окремому міністрові викликає їх відставку; 2) резолюція осуду. Вноситься лише з ініціативи парламенту. Правові наслідки прийняття резолюції осуду такі самі, що й у разі винесення вотуму недовіри; 3) інтер­пеляція (від лат. interpellatio — переривання промови, пору­шення) — це звернена до уряду чи окремого міністра вимога групи депутатів дати пояснення щодо проводжуваної ним внутрішньої або зовнішньої політики чи з якого-небудь конкретного питання. Може спричинити постановку питан­ня про довіру урядові; 4) усні й письмові запити депутатів. Використовуються ці методи, як правило, в країнах з парла­ментарними формами державного правління.

Головною формою парламентського контролю нерідко називають постановку питання у представницькому органі про довіру уряду. Результатом постановки питання про довіру уряду може бути, як зазна­чалося, його відставка. Тому в такому випадку слід говорити не про пар­ламентський контроль за урядом, а взагалі про відповідальність уряду та про її механізм.

Найпоширенішою формою такого контролю в країнах з парламентар­ними і змішаною республіканською формами правління є запитання депу­татів, звернені до глави уряду або окремих міністрів. Запитання можуть бу­ти як усні, так і письмові. 

Щодо письмових запитань, то порядок їх подання і підготовки від­повідей на них є складнішим. Насамперед для відповіді на письмові запитан­ня члени уряду завжди мають певний час. 

Проте реальне значення такої форми контролю, як запитання, не слід переоцінювати. У більшості випадків все зводиться до критики уря­дової політики в цілому або її окремих напрямів чи певних заходів, і відповідна процедура аж ніяк не впливає на подальшу долю самого уря­ду. Депутатські запитання є засобом отримання необхідної інформації. Вони не тягнуть за собою будь-яких санкцій, які застосовувалися б до уряду та його окремих членів. Але, як свідчить практика, запитання відіграють певну роль у політичному житті.

Більш ефективним засобом впливу парламенту на уряд є інтерпе­ляція і наближені до неї процедури. Якщо запитання і відповіді на них ма­ють інформативний характер, то інтерпеляція фактично спричиняє звіт одного з членів уряду. За своєю суттю інтерпеляція — це сформульована одним або групою депутатів і подана в письмовій формі вимога до окремо­го міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики.

Зміст процедури інтерпеляції в різних країнах має свої відмінності. При цьому звичайно встановлюються різного роду застереження, щоб зменшити можливість використання цієї процедури для дестабілізації парламентської та урядової діяльності.

Ще однією формою контролю з боку представницького органу за діяльністю уряду є робота так званого омбудсмана — спеціальної посадо­вої особи, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади і посадових осіб. Водночас омбудсман звичайно має право з власної ініціативи здійснювати перевірку законності актів управління, процедур їх прийняття, а також дій відповідних посадових осіб.

Cеред форм парламентського контролю за урядами можна також назвати прийняті в деяких країнах регулярні обговорення їхніх звітів.

До традиційних форм парламентського контролю за діяльністю ор­ганів виконавчої влади звичайно відносять роботу постійних, спеціаль­них і слідчих комісій (комітетів) парламенту. При цьому такий конт­роль тією чи іншою мірою притаманний практиці всіх розвинутих країн, незалежно від форми державного правління.

48 Процедура розпуску парламенту. Світова практика.

Розпуск Парламенту (оголошення дострокових парламентських виборів) належить. главі держави (хоча використовується ним, як правило, тільки на "прохання" уряду) і є противагою інституту парламентської відповідальності уряду. Конституції держав зазвичай чітко визначають перелік випадків і умов, за яких можливий Розпуск Парламенту Основні випадки, передбачені конституціями багатьох держав: неможливість оформірованія уряду (Болгарія, Польща) або обрання президента республіки (Греція); висловлення парламентом вотуму недовіри уряду (Великобританія, Словаччина, Естонія ); повторне або інше багаторазове вираз вотуму недовіри уряду протягом певного періоду часу (РФ, Угорщина); незатвердження програми уряду (Литва); неприйняття у встановлений термін запропонованого урядом державного бюджету (Польща, Естонія) та ін предусм. отрени і обмеження можливості Розпуск Парламенту Перш за все не підлягає розпуску верхня палата двопалатного парламенту, парламент не може бути розпущений у період дії надзвичайного або воєнного стану (РФ, Франція, Італія, Польща), в останні 6 місяців (або інший строк) повноважень президента держави (РФ, Італія, Литва) або перші 6 місяців (Литва), перший рік (Франція, РФ) повноважень парламенту: у ряді країн парламент не може розпускатися більше певної кількості разів на певний період (наприклад, не частіше одного разу на рік в Румунії

Розпуск главою держави парламенту або його нижньої палати - конституційне засіб вирішення урядової кризи, викликаного конфліктом між законодавчою і виконавчою владою або неможливістю протягом тривалого часу сформувати уряд, що користується підтримкою парламентської більшості. Інститут такого розпуску являє собою характерну рису парламентарної або змішаної форми правління. Лише президентські республіки (США, Мексика, Бразилія та інші) не знають цього інституту. Даним повноваженням у повній або частковій мірі має президент країни. Причому в парламентських республіках розпуск законодавчого органу багато в чому залежить від рішення керівника уряду. Так, в Італії рішення Президента про розпуск обох або однієї з палат парламенту приймається за пропозицією Уряду і визначається одним з міністрів. Розпуск законодавчого органу в республіках зі змішаною формою правління має зовсім іншу природу і відбувається виключно з ініціативи президента. Так, у Франції "Президент Республіки після консультації з Прем'єр-міністром та головами палат може оголосити про розпуск Національних зборів".

У Фінляндії, наприклад, Президенту належить право дострокового розпуску парламенту. Він здійснює це право за власною ініціативою або за порадою кабінету. Державний рада повинна висловити свою згоду на розпуск парламенту.

В Англії, скликання і розпуск парламенту є прерогативою глави держави й виробляються шляхом видання королівської прокламації. Ці повноваження здійснюються королевою за порадою прем'єр-міністра