17. Проблема ефективності політичної влади.

Ефективність влади – параметр, який нерідко розглядається політологами як додатковий чи такий, що може замінити легітимність і стабілізувати систему навіть в умовах її недостатньої легітимності.

Поняття ефективності вперше увів в обіг С. Ліпсет в праці «Політична людина. Соціальні основи політики». Згідно Ліпсету, стабільність визначається не одним (легітимність), а двома параметрами – легітимністю та економічній ефективності влади. Сама легітимність системи влади може досягатися двома шляхами: або за рахунок спадкоємності, сприйняття раніше встановлених норм, або ж за рахунок ефективності, тобто набуття системою здатності, навіть відмовившись від традиційних норм, вирішити існуючі проблеми, перш за все соціально-економічні проблеми суспільного розвитку.

Всі політичні системи Ліпсет розділив на чтири групи: 1. – легітимні, але недостатньо ефективні; 2. – ефективні, та недостатньо легітимні 3. – політичні системи, наділені і легітимністю, і ефективністю; 4. – системи, в яких втрачена легітимність та відсутній потенціал ефективності. За цією схемою можливо прослідкувати 3 сходинки політичної стабільності-нестабільності суспільств: нестабільні, з втраченою легітимністю та ефективністю; відносно стабільно-нестабільні, в яких відсутній один з параметрів схеми; стабільні, в яких легітимна влада є разом з тим і економічно ефективною.

Політична стабільність влади складається з двох основних компонентів – легітимності та ефективності, що означає здатність влади використовувати наявні ресурси (матеріальні і духовно-психологічні) з метою вирішення невідкладних задач. Ефективність влади не обмежується здатністю контролювати ситуацію в суспільстві, але і сприяє вирішенню соціально-економічних проблем. Соціальний конфлікт, таким чином, опиняється під контролем влади тому, що так вдасться залучити суспільство до процесу реформ і розвитку. Адекватне політичне лідерство, вміле використання та перетворення наявних політичних інститутів розширюють значення ефективної влади, сприяючи зниженню потенціалу суспільного насилля і забезпеченню інтеграції суспільства.

18. Легітимність політичної влади

Термін «легітимний» означає «законний, правомірний». Саме поняття легітимності й легітимізму виникли на поч. XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона.

Під легітимністю влади сьогодні розуміють такий стан, коли правочинність даної влади визнають сус-во і міжн.співтовариство. Легітимною є політ. влада, яку підвладні визнають правомірною. Л. влади означає визнання підвладними права суб’єктів влади встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки, приймати закони і видавати розпорядження. Обєктами Л. виступають органи держ. влади, вищі посадові особи держави, політичні еліти в цілому, правові норми. Найважливішим засобом легітимації влади вважають вибори. Слід розрізняти легітимність та легальність: легальна влада – це влада, що встановлена і діє відповідно до закону,вона може бути як легітимною, так і не легітимною. Якщо «легальність» є формально-юридичною, то «легітимність» - соціокультурною характеристикою влади.

Основними джерелами л., як правило, виступають три основні суб'єкти:

§ населення;

§ уряд;

§ зовнішньополітичні структури.

Основними причинами делегітимізації влади можуть бути такі:

1. суперечність між пануючими в сус-ві універс. цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти;

2. суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недем. соціально-політичною практикою;

3. відсутність у пол. сис-мі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу;

4. бюрократизація і корумпованість державного апарату;

5. націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонац. державах, виражаються в запереченні центр.влади;

6. дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.