14 Суб’єкти політики: поняття і класифікація.

Sb політики - кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у пол. житті, незалежно від ступеня впливу.

Типи S політики (Алмонд, Верба):

• Паройкіальний. Живе безпосередньо інтересами найближчого оточення, украй обмежене усвідомлення пол. сис-ми як чіткого та спеціалізованого утворення.

• S-підданий. Свідоме виконання наказу, обов'язку, не володіють конкретним знанням того, можнп впливати на пол. сис-му.

• учасник, або партисипант. Найактивніший і найсвідоміший S політики.

За характером і місцем у сусп. структурі:

Соц. S політики є індивіди й різноманітні соц. спільності (соц.о-класові, етнічні, демогр.і, проф., терит.)

Інституціональними S політики є пол. інститути

Функціональні S політики - такі сусп. інститути, які не виконують пол. функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов (церква, армія, ЗМІ).

Відмінності між S політики залежно від їх ставлення до влади. Одні з них (держава, правляча партія, пол.лідери) безпосередньо здійснюють процес владарювання та управління, інші (опозиційні партії, громадські організації, виборці тощо) можуть лише тією чи іншою мірою брати участь у пол. житті. S політики мають різні динамічні якості (консер. - нація, церква, держава; наділені підвищеним динамізмом — індивіди, виборці, масові рухи популістського характеру тощо. До числа суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті.

Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні Цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція, по суті справи, обмежує коло суб'єктів політики лише політичними інститутами, елітами й лідерами.

Від участі в політиці у будь-яких її формах не може відмовитися ніхто. По досягненні певного виборчого віку кожний громадянин так чи інакше стає її суб'єктом. Інша справа — ступінь участі в політиці, наділення владними повноваженнями.

В англійській політичній мові слово «суб'єкт» стосовно політики не вживається, оскільки там воно позначає підданого. Натомість використовується слово «актор», що латинською мовою означає «діяч». Робиться це за аналогією політики з театральною сценою, на якій кожен із учасників грає свою роль. Причому такими акторами як учасниками політики є не тільки індивіди, а й різні групи людей і політичні інститути.

Найвідомішою в західній політології є класифікація суб'єктів політики («політичних індивідів») залежно від ступеня свідомості участі людей у політиці, за Г. Алмондом.

Три ступені свідомості участі в політиці:

-               цілком безсвідома, стихійна участь у політиці;

-  участь напівсвідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;

-  цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

Три типи суб'єктів політики.

Паройкіальний (від грецьк. «пара» — навколо та «ойкос» — дім, господарство). Цей тип суб'єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення політичної системи як чіткого та спеціалізованого утворення.

Другий тип — це суб'єкт-підданий, для якого характерним є свідоме виконання наказу, обов'язку. Представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, проте не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на політичну систему.

Нарешті, третій тип політичних суб'єктів — це учасник, або партисипант. Це найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.

Три групи суб'єктів політики (за характером і місцем, яке вони посідають у суспільній структурі):

Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.

Інституціональні суб'єкти політики, якими є політичні інститути, навпаки, виступають результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є такі політичні установи, як держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними, тоді як соціальні — первинними.

Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними інститутами, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпосередньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.

Важливо також враховувати відмінності між суб'єктами політики залежно від їх ставлення до влади.

Одні з них (держава, правляча партія, політичні лідери) безпосередньо здійснюють процес владарювання та управління, інші (опозиційні партії, громадські організації, виборці тощо) можуть лише тією чи іншою мірою брати участь у політичному житті, підкоряючись чужій волі й захищаючи власні інтереси.

Різні суб'єкти політики мають неоднакові динамічні якості. Одні з них є консервативними, змінюються вкрай повільно й неохоче, наприклад нація, церква, держава, партія. Інші, навпаки, схильні до гнучкого реагування на ситуації і наділені підвищеним динамізмом — індивіди, виборці, масові рухи популістського характеру тощо.