МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

Кафедра галузевих юридичних наук

Номер залікової книжки 156102

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів»

тема «Адвокатура Україи»

ВИКОНАВ:

Студент _I_курсу

денної форми навчання

напряму підготовки

6.030401 «Правознавство»

групи Пз-15-1

Попруженко Андрій Віталійович

Домашня адреса:

м. Світловодськ

ПЕРЕВІРИВ:

Доцент кафедри

галузевих юридичних наук

к.ю.н., доцент Горлов Є. В.

Кременчук 2016

План:

Вступ	3
1. Історія і становлення адвокатури в цілому та адвокатури України	5
2. Поняття, засади та гарантії адвокатської діяльності. Статус адвоката	8
3. Вимоги та механізм набуття статусу адвоката	13
4. Участь адвоката у кримінальному та цивільному процесах	16
Висновки	22
Список використаної літератури	24

ВСТУП

За сучасних умов юристи покликані виконувати не лише суто інструментальні функції, як-от забезпечувати правове обслуговування нормального перебігу процесів у різних сферах суспільного життя, а й виявляти нагальні суспільні проблеми, конфліктні ділянки і всіма законними засобами сприяти їх «безболісному» вирішенню. Для виконання таких соціально значущих завдань правник повинен мати не тільки системні та глибокі знання права і уміння та навички його практичного застосування, а й бути взірцем дотримання системи моральних принципів, совісності та законослухняності.

Україна незворотньо прийняла своєю метою створення громадянського суспiльства, дотримуючись загальноприйнятих у свiтовому спiвтовариствi норм i стандартiв щодо прав i свобод громадян, вiдроджуючи iсторичнi та нацiональнi традицiї.

Актуальність теми зумовлена тим, що сучасний етап розвитку українського суспільства, інституціональні зміни вимагають вдосконалення організації та функціонування такого важливого інституту громадянського суспільства як адвокатура. Докорінно змінилося ставлення до прав і свобод людини і громадянина. Необхідною умовою формування правової держави і громадянського суспільства є вдосконалення судового захисту прав і свобод громадян і організацій. За своєю природою адвокатура є одним з інститутів демократичного суспільства, оскільки виконує найважливішу громадянську функцію – захист прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокатура, як незалежна громадська організація, певною мірою покликана виконувати роль гаранта в дотриманні суб'єктивних прав громадян і організацій. Все це зумовило інтерес до адвокатської діяльності, викликало суспільну потребу в людях цієї професії.

Метою є комплексний аналіз сучасного стану адвокатури як важливого інституту громадянського суспільства, що виконує публічно-правові функції по наданню кваліфікованої юридичної допомоги населенню, здійсненню контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина з боку держави, захист прав і свобод громадян, представництво їх інтересів в конституційному, цивільному, кримінальному і адміністративному судочинстві, а також аналіз змін в правовому положенні адвокатури.

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

1. Історія і становлення адвокатури в цілому та адвокатури України

Адвокатура існувала в усі часи й у всіх народів, вона виникла ще тоді, як люди вперше засвоїли форми громадянського устрою. По латині адвокатус двоцере — закликаю на допомогу. Професія адвоката — одна із найстаріших. Ще в Древньому Римі групи осіб надавали юридичну допомогу в ЇЇ різноманітних формах своїм співвітчизникам.

На першому місці серед них стояли знатні римляни — патриції. Знання і застосування права було зосереджено в їх руках; тільки вони допускатися до виконання обов’язків жерців, займали вищі державні посади, в тому числі й судові. При відсутності писаних законів.

Під покровительство патриціїв ставати громадяни, яким необхідна була юридична допомога. Вони називалися клієнтами, їх Патрони надавали своїм клієнтам різноманітну допомогу, зокрема правозаступництво; давали юридичні поради, консультували при укладенні угод і виступали в необхідних випадках в суді.

За традицією, яка склалася, клієнт висловлював подяку патрону не грішми, а подарунком, що носило добровільний характер, являлося знаком поваги (гоноріс кауза).

Поряд і разом з патриціями — патронами склалися дві інші групи правозаступників: юрисконсульти (юриспруденти) і адвокати. І юрисконсульти і адвокати були знавцями права, крім того, вивчали красномовство, були судовими ораторами. Перші обмежувалися юридичними консультаціями, другі ж, одночасно з консультуванням займались і судовим захистом. Праця адвокатів оплачувалася, однак попередня назва «гонорар» не змінилася.

На території нашої держави ще за часів Київської Русі (ІХ—ХШ ст) існувало так зване судове представництво. Роль захисників у судах виконували родичі та приятелі сторін, «послухи» (свідки порядного життя обвинуваченого), «видоки» (свідки вчиненого стороною або спірного факту) Праця захисника у судах мала характер громадського, товариського, а не професійного заняття. Його роль полягала в моральній підтримці своєї сторонни [1, 12c].

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період литовсько-польської доби. Землі України в останній чверті XIV ст. були підпорядковані Великому князівству Литовському, а після укладення в І569 році Люблінської унії між Польщею й Литвою та утворення внаслідок цього Речі Посполитої вони були приєднані до Польщі. Взаємини українців з литовцями і поляками позитивно вплинули на правовий розвиток України, сприяючи організації суспільства на західний зразок.

Крім адвокатури, яка утворилася на ґрунті магдебурзького права, на XVI ст. склалася адвокатура, що регулювалася статутом 1529 р. Місце її діяльності — земські сули І;І нейтральний суд. З середини XVI ст. адвокати також працювали в повітових судах, які були введені в правниче Литовським статутом 1566 р. Цей статут не «адвокат», він називає його прокуратором. Поруч термін чеського права «речник». Уже в XVI ст справи через адвоката стає загальним правилом. Перенесення справи частіше траплялося через те, що сторона не мала адвоката, якого потрібно було підшукати.

Адвокатура, яка утворилася на фунті магдебурзького права, на відміну від тієї, яку запровадили Литовські статути, виникла не під прикриттям судового представництва, а у вигляді правозахисту. Прокуратор за магдебурзьким правом не був судовим представником і не заміняв собою сторону, а був лише її правозахисником. Вважалося, що адвокат своєю працею примножує справедливість у суспільстві, а несправедливість, беззаконня, свавілля викриває.

Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років XIX ст. судової реформи, в результаті якої були проголошені такі буржуазно-демократичні принципи, як відокремлення суду від адміністрації; змагальний і рівний для всіх суд; гласність процесу; право обвинуваченого на захист Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за Судовими статутами 1864 р. Адвокати поділялися на дві категорії — присяжні повірені І приватні повірені.

Демократизм і визнання рівного політичного права для кожної людини, які притаманний українському народу і які особливо зазнали свого промну й період козаччини, не могли не позначатися на адвокатурі. У «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1744 р. було досить чітко сформульовано наступне: поняття та суспільна роль адвоката, етичні вимоги, що ставляться до нього, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушеннями моїх професійних обов’язків.

У 1917—1921 рр. в Україні були організовані колегії право-заступників у народних судах та окремі — при революційних трибуналах. Всі правозаступники перебували на державній службі Й одержували зарплату, що свідчить про значне одержання адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів.

У 1922 р. було прийнято перше Положення про адвокатуру Української Радянської Соціалістичної Республіки, за яким при губернських радах народних судів створювалися колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Незабаром Наркомюст УРСР затвердив Положення про юридичні консультації. З прийняттям Конституції УРСР 1937 р. відбулося подальше вдосконалення організаційних форм адвокатури. Були закріплені такі важливі принципи, як забезпечення обвинуваченому права на захист, недоторканість особи, розширена діяльність адвокатури [1, 59c].

У 1992 році прийнято Закон України «Про адвокатуру». Розпочалося формування правової держави. Стає очевидним той факт, що без подальшого реформування адвокатури, поглиблення її самостійності, незалежності, створення необхідних умов для забезпечення доступності юридичної допомоги кожній особі неможливе функціонування всієї правової системи нашої держави.