Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра психології освіти

КУРСОВА РОБОТА

з психології

на тему: «Розвиток пам’яті дітей дошкільного віку»

Студентки 3 курсу, DO1-В13 групи

напряму підготовки 6.010101

«Дошкільна освіта»

Попіль Юлії Сергіївни

Керівник: кандидат психологічних

наук, Дорофей С.В.

Національна шкала ____________

Кількість балів: _________

Оцінка: ECTS _____

Члени комісії:

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Кам’янець-Подільський - 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади дослідження пам’яті у вітчизняній та зарубіжній психології 5

1.1 Теоретичний аналіз проблеми розвитку пам’яті 5

1.2 Психологічні особливості розвитку і формування пам'яті в дошкільному віці 13

РОЗДІЛ ІІ. Експериментальне дослідження пам’яті дошкільників 22

2.1 Програма експериментального дослідження (Характеристика методик дослідження) 22

2.2 Аналіз та інтерпритація результатів 24

2.3 Рекомендаційні поради зі сприяння розвитку пам’яті 30

Висновок 34

Список літератури 36

Додатки 39

ВСТУП

Вивчення законів людської пам'яті становить одну з центральних, найбільш істотних розділів психологічної науки. Пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів. Багатьма дослідниками цей процес характеризується як «наскрізний», що забезпечує послідовність психічних процесів і об'єднує всі пізнавальні процеси в єдине ціле. Значення пам'яті в житті людини величезне: без неї була б неможлива ніяка діяльність. І. М. Сєченов вказував, що без пам'яті наші відчуття і сприймання, зникаючи безслідно в міру виникнення, залишали б людину вічно в положенні новонародженого. «Без пам'яті, - писав С. Л. Рубінштейн, - ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертво для майбутнього. Справжнє, у його перебігу, безповоротно зникало в минулому » [23, 302]. Пам'ять - основа психічної діяльності. Без неї неможливо зрозуміти основи формування поведінки мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якомога більше знати про нашу пам'ять.

Мнемічні процеси лежать в основі навчання і виховання, здобуття знань, особистого досвіду, формування навичок. Пам'ять пов'язує минуле, сьогодення і майбутнє людини, забезпечуючи єдність її психіки і надаючи їй індивідуальності. Вона включається в усі види і рівні діяльності, оскільки діючи людина спирається на власний та минулий історичний досвід.

«Найважливішою особливістю в розвитку пізнавальної сфери дошкільника, - писав Л. С. Виготський, - є те, що в ході дитячого розвитку складається абсолютно нова система функцій дитини, яка характеризується в першу чергу тим, що в центрі свідомості стає пам'ять. Пам'яті в дошкільному віці належить домінуюча роль» [15,432]. У зв'язку з цим питання вивчення розвитку пам'яті у дітей дошкільного віку є найбільш актуальним.

Актуальність теми, обраної нами для дослідження, видається очевидною в умовах наростаючого інформаційного буму, розробки та впровадження різних розвиваючих програм, певної розумової акселерацією сучасних дітей.

Таким чином дослідження пам'яті дошкільнят одна з важливих психолого-педагогічних проблем. Це визначило вибір теми дослідження пам'яті дошкільника.

Предмет дослідження – особливості прояву закономірностей пам'яті дошкільника в дошкільному освітньому закладі.

Об'єкт –процес розвитку пам'яті дітей дошкільного віку.

Мета дослідження – виявлення, обгрунтування і експериментальне дослідження особливостей пам’яті дітей дошкільного віку в системі дошкільної освітньої установи.

На основі поставленої мети та її реалізації нами були визначені такі завдання:

1. Вивчення психологічної, методичної та педагогічної літератури з проблеми дослідження;

2. Подати характеристику пам’яті, як вищої психічної функції: визначення, види, процеси пам’яті, психологічні теорії;

3. Виявити особливості розвитку пам’яті дітей дошкільного віку;

4. Проаналізувати методики діагностування пам’яті дітей дошкільного віку;

5. Провести емпіричне дослідження з визначення ефективності окремих методів психологічного впливу на формування пам'яті дошкільника та проінтерпретувати результати проведених методик;

6. Розробити методичні рекомендації щодо розвитку пам'яті дошкільників.

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади дослідження пам’яті у вітчизняній та зарубіжній психології

1.1.Теоретичний аналіз проблеми розвитку пам’яті

Проблемою розвитку пам'яті займалися з давніх-давен: великий мислитель-філософ Аристотель, вітчизняний фізіолог І.П. Павлов, радянські психологи Н.Ф. Добриніна, А.А. Смирнова, С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв і зараз проблема пам'яті продовжує хвилювати уми найвідоміших психологів світу.

Пам'ять розглядається як основа психічного життя, нашої свідомості. Будь-яка діяльність людини заснована на тому, що образ сприйнятого зберігається в пам'яті. Інформація, яка надходить від наших органів чуття, була б марною, якби пам'ять не зберігала зв'язку між окремими фактами і подіями.

Існує безліч варіацій щодо визначення та розуміння пам’яті. У концепції С.А. Ізюмової «пам’ять розглядалась як складна система багаторівневого перекодування інформації, активний процес, що функціонує у взаємозв'язку з іншими процесами, в першу чергу з мисленням, а так само з увагою і сприйняттям».

У свою чергу В.М. Блейхер, І.В. Крук вважають, що «пам'ять - це здатність організації та збереження минулого життєвого досвіду, що дозволяє його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості. Пам'ять здійснює зв'язок часів - минулого, сьогодення і майбутнього і є важливою психічної функцією, що забезпечує розвиток індивідуума і його навчання » [28, 4].

У своїх роботах А. В. Петровський і М. Г. Ярошевський аналізували пам'ять і прийшли до висновку, що це процеси організації та збереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.

Немов Р.С. розглядав пам'ять як процес запам'ятовування, збереження, відтворення та переробки людиною різноманітної інформації.

Б.Г. Мещеряков, В.П. Зінченко стверджували, що «пам'ять - це запам'ятовування, збереження і наступне відтворення індивідом його досвіду». Фізіологічною основою пам'яті є утворення, збереження та актуалізація тимчасових зв'язків у мозку [26, 23].

Таким чином, можна зробити висновок, що під поняттям «пам'ять» у сучасній психології мається на увазі наступне:

Пам’ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті.

Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі [20, 114].

У XX столітті було розроблено десятки різних теорій пам'яті - психологічних, біологічних, фізіологічних, хімічних, кібернетичних і ін. Проте в даний час немає жодної єдиної, визнаної усіма вченими теорії пам'яті.

Пам'ять виступає як когнітивний процес, який реалізує наступні функції: запам'ятовування, забування, збереження і відтворення отриманого матеріалу. Вона лежить в основі навчання, виховання, здобуття знань, особистого досвіду, формування навичок. Видова характеристика пам'яті представляється за різними підставами. Так, за змістом матеріалу, що запам'ятовується виділяють образну, емоційну, рухову і словесну. Залежно від способу запам'ятовування - логічну і механічну. За тривалістю збереження матеріалу пам'ять може бути довготривалою і короткочасною. Залежно від наявності або відсутності свідомо поставленої мети запам'ятати - мимовільною та довільною [21, 347].

Механізми пам'яті можна розглядати на різному рівні, з різних точок зору. Якщо виходити з психологічного поняття асоціації, то фізіологічний механізм їх утворення - тимчасові нервові зв'язки. Рух нервових процесів в корі залишає слід, торує нові нервові шляхи, тобто зміни в нейронах призводять до того, що полегшується поширення нервових процесів саме в цьому напрямку. Таким чином, фізіологічна основа асоціацій включає створення і збереження тимчасових зв'язків, їх згасання і пожвавлення [1, 26].

У психології давно склалася традиція розглядати пам'ять у тісному зв'язку з уявою, а об'єктом пам'яті вважати образи. Відомо, що таке вивчення пам'яті мало місце в античній психології і збереглося протягом наступних століть, аж до нашого часу. Наукова історія пам'яті починається саме з вивчення образної пам'яті. Однак дуже швидко до цього виду пам'яті були приєднані й інші: моторна, її ще називають «пам'яттю-звичкою»; логічна, частіше звана «пам'яттю-розповіддю» або «пам’яттю-мисленням»; пам'ять-уяву. Ставлення до цих видів пам'яті зберігає сліди авторських уподобань. Відомо, що Аристотель вивчав в основному образну пам'ять, Уотсон - «пам'ять-звичку», а Жане - «пам'ять-розповідь», Рибо наполягав на існуванні ще одного виду - афективної пам'яті, тобто «пам'яті почуттів» [28, 114].

П.П. Блонський, роблячи екскурси в історію вивчення пам'яті, прийшов до висновку, що протиріччя і розбіжності дослідників пам'яті пояснюються тим, що вони досліджували різні види пам'яті. Ним було висловлено припущення щодо того чи не є основні види пам'яті лише генетично різними її рівнями [3, 87]. Для підтвердження цього П.П. Блонський зробив огляд виникнення видів пам'яті в процесі онтогенетичного розвитку і наочно показав, що основні види пам'яті з'являються у людини далеко не одночасно. Виявилося, що пізніше інших з'являється логічна пам'ять. Це було доведено в дослідженнях Жане. В. Штерн отримав дані про розвиток образної пам'яті, починаючи з другого року життя дитини [14, 301].

Як зазначає Котова І.Б., пізніше було встановлено, що першою в процесі онтогенетичного розвитку з'являється моторна пам'ять і, може бути, одночасно або трохи пізніше - афективна пам'ять, а лише потім - образна, і набагато пізніше - логічна пам'ять. На підставі онтогенетичних і філогенетичних даних вдалося встановити, що основні види пам'яті є як би членами одного і того ж послідовного ряду, і в філогенезі, і в онтогенезі вони розвиваються в певній послідовності, один за одним [17, 245].

Припущення П.П. Блонського виправдалося: види пам'яті не що інше, як її різні рівні або, точніше і правильніше, різні стадії розвитку пам'яті, різні ступені [3, 153].

Сучасна психологія характеризує пам'ять як складний пізнавальний психічний процес, який полягає в фіксації, зберіганні та відтворенні інформації.

Основу пам'яті становить генетично обумовлена ​​здатність запам'ятовувати інформацію, іншими словами, природна пластичність нервово-мозкової тканини ( "мнем"). Основа пам'яті називається природною пам'яттю [1, 24].

За змістом залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам’яті: наочно-образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підгрунтям образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру [6, 54]. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам’яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам’яті грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять стає провідною по відношенню до них, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті [22, 74]. Вона відіграє провідну роль в засвоєнні знань в процесі навчання.

Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підгрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожен раз вчитися спочатку, здійснювати ті чи інші дії.

Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають.

Отже, види пам'яті розрізняють в залежності від того, що запам'ятовується (об'єкт) і наскільки довго (час) запам'ятовується.

Залежно від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну і довільну. Про мимовільну пам’ять говорять тоді, коли людина щось запам’ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам’ятати або пригадати, йдеться про довільну пам’ять. В останньому випадку процеси запам'ятовування і відтворення виступають як спеціальні, мнемічні дії [9, 44].

Пам’ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.

Довготривала пам’ять виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини. Основним механізмом введення даних в пам'ять довготривалу і їх фіксації зазвичай вважається повторення, яке здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. Однак чисто механічне повторення не призводить до стійкого довготривалого запам'ятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксації даних в довготривалій пам'яті лише в разі вербальної інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, встановлення зв'язків між ним і тим, що вже відомо суб'єкту [13, 288].

Пам'ять як складний психічний процес складається з декількох процесів, пов'язаних один з одним. Дамо характеристику кожному з них.

Запам’ятовування — один з основних процесів пам’яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв’язки, які утворюють підгрунтя запам’ятовування.

Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним [14, 303]. В ході життя і діяльності людина багато запам'ятовує, багато у неї мимовільно запам’ятовується.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам’ятовування тощо.

Довільне запам'ятовування здійснюється за допомогою різномантіних прийомів і способів, сукупність яких називається мнемотехнікою [8, 247]. Мнемотехніка - це мистецтво запам'ятовування, що включає в себе систему різних прийомів, полегшуючих запам'ятовування і збільшують обсяг пам'яті.

Збереження - це накопичення матеріалу в пам'яті, це процес пам'яті, що виконує функцію утримування і організації інформації в свідомості.

Відтворення — один з основних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і разом з тим наслідком цих процесів. Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об’єктів.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам’ятовування об’єкта чи явища.

Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин “поганої пам’яті” вбачав саме у лінощах пригадувати [25, 268].

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади — це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого.

Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, протилежний запам’ятовуванню та необхідний для ефективної роботи пам'яті. За допомогою забування людина має можливість звільнитися від великої кількості конкретних деталей, що полегшує процес узагальнення. Забування важко керувати. За даними Г. Еббінгауза, отриманими при вивченні забування безглуздих складів, після 20-ти хвилин зберігається лише 59,2%, що запам'ятовується. Головна втрата доводиться на першу-другу добу. Через дві доби матеріал зберігається трохи більше, ніж на чверть [21, 428].

Як свідчать проведені дослідження пам’яті (П. Зінченко, А. Смирнова та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті того, що запам’ятовується, а найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучування матеріалу[10, 215]. Важливою умовою продуктивного запам’ятовування є осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

Отже, вичаючи та аналізуючи літературу з даної теми було визначено поняття пам’яті, її види, процеси, теорії, особливості та трактування багатьма вітчизняними і зарубіжними психологами. Виходячи з вищевикладеного та проаналізувавши багато літературних джерел, можна з упевненістю сказати, що пам'ять - це психічний процес організації і змісту минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повертається в сферу свідомості. Пам'ять пов'язує минуле людини з її майбутнім та сьогоденням і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання людини. Без пам'яті людина не могла б розвиватися як повноцінна особистість.