Сучасні тенденції в художньому оформленні видання.

План.

1)Вступ.

2)Розділ 1.

1.1. Канони художнього оформлення видання. Україна.

1.2. Німеччина.

1.3. Франція.

1.4. Велика Британія та США

1.5. Китай

3)Розділ 2.Тенденції художнього оформлення видання. Досвід Европи.

Художньо-технічне редагування охоплює всі роботи, пов'язані з переведенням змісту інформації у графічну форму з урахуванням нормативних документів: від часу, коли авторський оригінал поступив у редакцію, до рекомендацій поліграфічному підприємству. Художній редактор розробляє проект оформлення, стежить за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає мовою, зрозумілою поліграфістам. Програмою дисципліни передбачено вивчення процесу оформлення друкованих видань, правил та прийомів опрацювання текстових і зображальних елементів, обкладинок і палітурок, титулів, довідково-допоміжної частини видання з урахуванням змісту, категорії читачів, призначення, можливості поліграфічних підприємств і забезпечення навичок технічного редагування на всіх етапах оформлення видання. Усі питання розглядаються у відповідності з вимогами сучасних державних стандартів. Дисципліна включає розгляд наступних проблем: Робота з авторськими та видавничими оригіналами. Концепція, проект, макет видання. Взаємодія тексту, зображення, заголовків. Відповідність форматів призначенню і виду видання. Ієрархічна система рубрикації, тематика, їх відповідність концепції видання; побудова заголовкового комплексу. Оформлення основного, додаткового та довідкового тексту. Роль ілюстрації, її відповідність тексту, завданням публікації, композиції сторінки, макету видання. Дизайн обкладинки журналу, першої сторінки газети. Анонси, рубрики, зображення, акцент номера. Зовнішнє оформлення книжкового видання. Єдність елементів оформлення книжкового видання: титульні елементи, спускні та кінцеві сторінки, заголовки, декоративний та зображальний ряд. Шрифтова політика видавництва. Робота редакційного колективу журналу, газети. Функціональні обов’язки, вміння та умови роботи персоналу. Координація роботи редакції, маркетингового, рекламного та поліграфічного відділів.

У видавничій і журналістській практиці все, що стосується художнього оформлення того чи іншого тексту, групи текстів або видання в цілому, нерідко називають по-різному: ілюстративний блок, зображальний ряд, графічні зображення, прикраси газетних (книжкових) шпальт, оформлювальні елементи. Та й саму цю частину редакційного процесу практики кваліфікують різними термінами: оформлення тексту, ілюстрування тексту, прикрашання тексту, дизайном сторінки.

У науковій та навчальній літературі також немає єдино

прийнятого підходу щодо повного переліку оформлювальних складових того чи іншого видання, які потребують редагування. Не подається такий перелік і в фахових словниках.

Скажімо, російський дослідник С. Добкін, присвятивши

свою працю цілковито художньому оформленню книги, роботу художника і редактора на різних етапах цього складного процесу також називає по-різному: “оформлення текстів”, “ілюстрування книги”, “оформлення внутрішніх елементів”,

“оформлення титульних елементів”, “зовнішнє оформлення”, “прикрашання книжкових сторінок”. Всю послідовність “ілюстративно-оформлювальних” дій автор увиразнює за чотирма основними елементами книжкового видання: зовнішні

елементи (обкладинка, оправа, форзац, футляр); титульні елементи (прості й деталізовані); внутрішні елементи (ініціали або буквиці, заставки, кінцівки); довідкові елементи книжкової шпальти (колонцифри, колонтитули).

Така, на перший погляд, деталізована класифікація не є,

однак, повною і хибує передусім довільним вживанням різних

термінів на означення сутності процесу художнього оформлення. Адже з неї редакторові-початківцю важко зрозуміти, що

саме у конкретному виданні слід ілюструвати, що – оформляти, а що — прикрашати. Тим більше, що поза берегами цієї класифікації залишається значний ілюстративний ряд, що в різних частинах видання все більше й повноправніше не лише доповнює текст, а й виконує важливі самостійні функції.

Йдеться зокрема про такі види зображень як фотографія,

малюнок, креслення, схема, діаграма, карта, план. Куди їх віднести і як назвати – самостійні елементи художнього оформлення, підвиди цих елементів чи окремі складові? Чи можуть, скажімо, фотографія або малюнок на обкладинці книжкового

(журнального) видання виступати такими ж елементами художнього оформлення як заставки, кінцівки, схеми або креслення у внутрішній частині видання?

Якщо розглядати схему художнього редагування крізь призму оформлення матеріальної конструкції видання, то запропонована С. Добкіним класифікація його лише за основними елементами цієї конструкції видається доцільною. Адже в ній

ідеться передусім про внутрішні та зовнішні елементи видання, які стають об’єктом художнього оформлення. Коли ж підходити до цього питання з точки зору методики редакторської праці, то і згадані вище елементи, і різноманітні види зображень варто

розглядати тут як окремі складові художнього оформлення, над якими на всіх етапах редакційно-видавничого процесу одночасно мають працювати художник (дизайнер) та редактор. Таким чином, для спрощення розуміння сутності художнього оформлення виходимо з того, що найважливішими складовими художнього редагування є:

— для книжкових видань —

обкладинка (оправа), суперобкладинка, форзац, титул, заставки, кінцівки та різні види ілюстрацій;

— для газетно-журнальних видань —

заголовок видання, обкладинка, заставки, кінцівки та різні види ілюстрацій.

Детальніше розглянемо змістове наповнення кожної із

таких складових.

Обкладинка як один з основних елементів художнього оформлення у книжковому та журнальному виданні виконує кілька функцій:

по-перше, вона об’єднує в одне ціле і скріплює всі аркуші видання; по-друге, дає читачеві мінімальну, але найголовнішу для ідентифікації видання інформацію, якою є передусім прізвище автора, назва твору або лише одна назва; по-третє, привертає увагу читача завдяки відповідному оформленню. Оформлюється обкладинка здебільшого двома способами:

а) лише шрифтовим;

б) шрифтово-ілюстративним.

Шрифтовий спосіб

оформлення обкладинки передбачає найперше вдалий вибір шрифту та його розміру, який за формою відповідав би духові чи проблематиці видання. Строгість,

лаконічність, стриманість є тут визначальними. Нічого зайвого

не має відволікати уваги читача, крім назви, або прізвища й

назви, або лише прізвища автора. Саме ця лаконічна інформація покликана відразу впадати в око кожному, хто зверне на неї увагу. Досягається такий ефект найчастіше завдяки контрасту двох цілком протилежних кольорів: наповнені яскравою

фарбою літери на блідому однотонному фоні всієї обкладинки

або навпаки.

При цьому способі творення обкладинки часто застосовується такий друкарський метод як тиснення, завдяки якому шрифтовий ряд розміщується у зміненому положенні (заглибленому або рельєфному) відповідно до контуру самої обкладинки. У ювілейних або подарункових виданнях нерідко контур заголовних літер заливається своєрідним сріблястим чи позолоченим кольором. Такі літери на темному фоні обкладинки сприймаються особливо ефектно.

У яких випадках видається доцільним оформлення обкладинки лише шрифтовим способом? Традиційно такими є:

— окремі види видань (академічні, багатотомні, довідкові,

енциклопедичні, наукові, офіційні);

— малобюджетні видання, в яких кожна стаття витрат зведена до мінімуму й обкладинка, заради економії коштів, від початку планується в одноколірному шрифтовому вираженні;

— малотиражні видання для службового користування,

в яких яскрава обкладинка не є принциповою;

— видання, оправою до яких слугує матеріал із

специфічною, не гладкою, поверхнею, на якому технічно неможливо відтворити різнокольорового малюнка або фотографії

(скажімо, лідерин, бумвініл, тканина).

Шрифтово-ілюстративний спосіб оформлення покликаний, завдяки багатоколірній гамі, логічно поєднати в собі яскраве шрифтове й зображальне вирішення головної ідеї твору. Таким чином, про зміст видання одночасно можуть промовляти і шрифт, і графічне, як правило, багатоколірне, зображення.

Які ж зображальні елементи найчастіше забезпечують “картинність” обкладинки?

В арсеналі художнього редактора їх кілька: сюжетний малюнок, документальна фотографія, тематичний орнамент, символьний знак, зрозуміла для сприйняття емблема, предметний рисунок. В залежності від проблематики видання широко використовується також прийом монтажу одного з видів зображень. Такий спосіб оформлення характерний для окремих видів видань. Традиційні з них:

— твори художньої літератури, всі види дитячих видань

(головним зображальним елементом тут зазвичай виступає

сюжетний малюнок; у поетичних збірках доцільним буде орнаментне або символьне вирішення художнього оформлення);

— рекламні видання (фантазія творців реклами на сьогодні

вийшла за межі традиційного представлення товарів чи послуг

і таїть у собі значний масив несподіваних підходів до використання як сюжетних, так і предметних елементів);

— навчальні видання (у цьому сегменті літератури в останні роки чітко простежується еволюція від простих предметних

до яскравих сюжетних елементів);

— наукові, науково-популярні видання (на обкладинках

домінує документальне фото або креслення).

Здійснюючи аналіз і даючи оцінку варіанту художнього оформлення майбутнього видання, редактор повинен пам’ятати, що будь-яка обкладинка або оправа, якщо

вона покриває аркуші, кількість яких виходять за межі обсягу брошури, як правило, має три частини, на кожній із яких важливо правильно розмістити ту чи іншу інформацію як шрифтового, так і зображального характеру.

Художнє оформлення книжкового видання 1. Проектування книжкового видання Створення книги досить трудомісткий і тривалий процес, з одного боку - це технічні процеси і знання, з іншого ж - великий плацдарм для творчості. Як показує практика, в області книжкового мистецтва можна виділити три основні типи творчої діяльності, кожен з яких має певну мету. Перший тип діяльності пов'язаний з розробкою книжкової конструкції, з організацією її елементів в систему, здатну забезпечити читачеві зручність користування книгою. Діяльністю зазначеного типу займаються фахівці видавничого профілю, яких називають художніми редакторами (технічними редакторами). Другий тип діяльності переслідує іншу мету - внести в книгу зображально-графічні або декоративні елементи, індивідуально відображають зміст літературного твору, незалежно від того, до якого виду літератури - наукової, художньої, технічної - воно відноситься. Завдання такого типу стоять перед художниками-оформителями, дизайнерами, їх мета - створити зовнішній і внутрішній дизайн книги. Третій тип діяльності пов'язаний з друкарським виконанням книги, стосовно до реальних поліграфічним матеріалів, обладнання, технології і т.д. Діяльністю цього типу займається поліграфіст-технолог. Всі три види діяльності найтіснішим чином пов'язані один з одним, по-перше, спільністю мети: створити книгу як єдину композицію, по-друге, постійної координацією на всіх стадіях книговидавничої процесу. Отже, результатом перших двох типів діяльності є створення проекту видання. Проект повинен передбачити раціональну, логічно чітку і образно-виразну організацію книги. До показників проекту оформлення відносяться: 1.Формат видання. 2.Формат смуги набору. 3.Система рубрикації. 4.Принципи рішення особливих сторінок. 5.Гарнітура і кегль шрифту: а) для основного тексту; б) для додаткових текстів. 6.Сістема виділень у тексті і набір особливих текстових форм (таблиці, формули та ін.). 7.Віди ілюстрацій: а) за місцем і роллю в книзі; б) по пізнавальної або образної змістовності; в) за технікою виконання. 8.Состав і характер зовнішнього оформлення. 9.Способ поліграфічного виконання всього видання і його частин. Так само проект описує застосовувані для даного видання матеріали і обладнання, і економічний розрахунок по всіх операціях виробничого процесу. Всі показники проекту оформлення взаємозалежні. Так, формат зумовлює в певних межах кегль шрифту, види ілюстрацій, зовнішнє оформлення та поліграфічне виконання. Гарнітура шрифту пов'язана з його кеглем, рішенням основних і додаткових текстів, з використанням тих чи інших видільних прийомів. Слід зазначити, що не всі видання включають в себе дані показники. Їх наявність залежить від мети, яку переслідує видавництво, аудиторії, на яку розрахована книга, від обсягу і формату і т.д. Таким чином, кожне книжкове видання має свій індивідуальний проект з певним набором тих чи інших показників оформлення.

Начало формы

Конец формы

Дизайн тексту Дизайн тексту визначають багато його елементи. Основним з них є шрифт, який є засіб передачі тексту в книзі. Шрифт може бути складальним і мальованим. Останній використовується головним чином для оформлення таких елементів видання, як обкладинка, палітурка, титульний лист, внутрішні заголовки і формують його індивідуальний вигляд. Для основної ж частини книги використовується набірний шрифт. Вибираючи шрифт, необхідно враховувати три його характеристики: гарнітуру, накреслення і кегль. Гарнітура - це комплект шрифтів одного малюнка, але різних розмірів (кеглів) і накреслень. Кожна гарнітура має свою назву. Для набраних текстів бажано в обраній гарнітурі використовувати звичайні, курсивні, напівжирний і курсивні напівжирний шрифти. Досягти ефективного дизайну можна за допомогою всього декількох шрифтів. При виборі шрифту необхідно враховувати і тип використовуваної для друку паперу. Так, на газетному папері, наприклад, погано виглядатимуть тонкі, витончені шрифти, а важкі, контрастні шрифти виглядають занадто <сліпуче> на крейдованому папері. Для забезпечення зручності читання видання важливим є правильний вибір шрифтового кегля. Розмір кегля визначається в пунктах (1 пункт = 0,376мм). Оскільки поняття ці складалися за часів металевого набору, кеглем вважається величина майданчика, на якій розміщується буква або знак. Шрифти кожного кегля отримали свою назву: діамант (кегль 3 пункти); домінують (кегль 4 пункту); нонпарель (кегль 6 пунктів); міньйон (кегль 7 пунктів); петіт (кегль 8 пунктів); Боргес (кегль 9 пунктів); корпус (кегль 10 пунктів); цицеро (кегль 12 пунктів); мітель (кегль 14 пунктів). Оптимальна читаність набору коливається від 9-го до 14-го кегля, а для художньої літератури кращі 10-12-й кегль. Комфортність читання залежить і від формату складального рядка, оптимальною вважається рядок, в якій міститься 50-55 знаків. Коли визначені параметри основного тексту, необхідно вибрати стиль для заголовків у тексті, вирішити питання про використання постійного або змінного колонтитула, визначити місце розміщення колонцифр на смузі, вибрати стиль оформлення допоміжних текстів (таблиць, цитат, виносок, віршованих рядків і ін.) І підписів до ілюстрацій. Як правило, в останню чергу визначається стиль вступної і заключної частин книги, звертаючи при цьому особливу увагу титульного аркушу, який повинен відображати загальний стиль заголовків і основного тексту книги Передавати авторський оригінал в набір можна в різних видах. Ми вже говорили, що сьогодні найбільш поширений варіант - це роздруківка рукописи з електронного набору плюс сам електронний файл, який використовується для подальших операцій без повторного набору тексту рукопису. 3.5.3. підготовка ілюстрацій В ході роботи над виданням ведеться підготовка оригіналів ілюстрацій до репродукування і розміщення в тексті. Ілюстрації в книзі можуть бути штриховими і напівтоновими. Всі рисунки повинні бути виконані в пропорціях, відповідних дизайн-проекту видання. Саме макет книги дозволяє досить точно визначити остаточні розміри ілюстрацій. Обсяг використовуваного ілюстративного матеріалу, а також спосіб його раціонального розміщення визначається редактором спільно з автором на початковій стадії роботи над книгою. Вимоги, яким повинен задовольняти ілюстративний матеріал можна звести до наступних для штрихових і півтонових зображень: Штрихові оригінали: · Малюнки повинні бути виконані на гладкій білій художньої папері; · Виправлення повинні бути виконані за допомогою зафарбовування яскравим білим кольором; · Малюнок повинен бути виконаний в масштабі 1: 1, 1,5: 1, 2: 1 по відношенню до майбутньої ілюстрації в книзі і мати відповідну товщину штрихів. Не можна допускати занадто тонких штрихів, які можуть пропасти при зменшенні розміру; · Штрихування пунктиром або перехресними штрихами повинна бути однорідною, з поступовим переходом, і не мати занадто тонких або коротких штрихів в текстурі. Вони можуть бути втрачені при зменшенні розміру. Одноколірні напівтонові оригінали: · Чорно-білі відбитки на глянцевому папері (НЕ тонированной, що не матовою, що не рельєфною); · Допустима широка гама тонів, але з поступовим переходом відтінків, без занадто явних контрастів; · Можливість використання приблизно полуторного розміру для отримання друкованого розміру; · Не повинні мати згинів, пошкоджень. Кольорові діапозитиви: · Діапозитив повинен допускати досить високу ступінь збільшення, щоб відповідати друкованим розмірами (перевага віддається професійного формату 6? 6 або 6? 9 см, а не 35-міліметровому); · При перегляді оригіналів видавець (редактор) і друкар повинні перебувати в однакових умовах. Кольорові мальовані оригінали: · Не можна використовувати флюоресцирующие фарби (при використанні чотириколірної друку їх не вдається відтворити задовільно); · Обережно використовувати надмірно чисті зелені, пурпурні і рожево-лілові фарби (правильно вони відтворюються тільки шляхом ділення кольору на більше число складових, ніж набір з чотирьох кольорів); · Необхідно, щоб малюнок був на гнучкій підкладці, щоб можна було його сканувати.

Проблематика теми:

– Функції та завдання, взаємодія художника, художнього та технічного редакторів.

– Прилади і програмні засоби, якими користуються художній та технічний редактори.

– Особливості художньо-технічного редагування різних видів видань.

– Елементи та засоби оформлення друкованого видання, їх застосування.

– Художньо-технічне та поліграфічне оформлення друкованої продукції.

Друковане видання посідає важливе місце у житті суспільства. Не існує людини, яка хоча б раз на день не прочитала якусь інформацію з реклами, газети, журналу, не звернулася до улюбленої книги.

Предметом курсу "Художньо-технічне редагування" є зовнішня форма друкованого видання, її відповідність змісту, призначенню, існуючим нормам, стандартам, законам композиції згідно з сучасними досягненнями техніки і технологій.

Художньо-технічне редагування охоплює все, що пов'язано з втіленням змісту інформації в графічну форму відповідно до нормативних документів: від моменту, коли авторський оригінал надійшов до редакції, до рекомендацій полі-графічному підприємству.

Художній редактор розробляє проект оформлення, стежить за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу працівникам поліграфічного підприємства.

Загальні принципи редагування та оформлення видань

Редагування у загальному розумінні має різні аспекти, тобто норми, на основі яких здійсню-ється. Кожен такий аспект має, як правило, власну назву.

В Америці, наприклад, виділяють такі аспекти редагування:

– смислове (перегляд тексту щодо ступеня організованості та послідовності);

– політичне (стеження за дотриманням у повідомленні видавничої політики);

– художнє (здійснюють на основі естетичних норм).

Крім цих, суто видавничих аспектів, виділяють також наукове редагування, коли повідомлення контролюється на основі норм тієї науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні.

Науковим редагуванням займаються не редактори, а фахівці з певної галузі науки. Кожний спеціаліст, який бере участь у виготовленні друкованого видання, повинен по-стійно удосконалювати методи своєї роботи, вивчати нові вимоги та рекомендації державних установ, освоювати нові технічні можливості, аналізувати роботи своїх колег.

Головною метою діяльності будь-якого видавництва є підготовка і випуск друкованої продукції. Основу друкованої продукції становить сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань. Саме ці характеристики і лежать в основі поділу друкованих видань на типи. Поділ робиться за певною ознакою (або сукупністю ознак), яка називається підставою поділу. Вибір підстави залежить від мети, заради якої робиться поділ видань на типи. Саме тому одне й те ж саме видання одночасно належить до різних типів.

Друковане видання – це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам Державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Зміст друкованої продукції визначає її зовнішню форму, а сукупність всіх характеристик дає змогу віднести до певного типу. При роботі над оформленням видання найістотнішими ознаками є зміст, цільове і читацьке призначення. В основі оформлення лежить вид літератури. Вміння відрізняти той чи інший тип видавничої продукції є важливим для визначення місця друкованого видання у суспільному житті. Друковані видання називаються також "творами друку", хоча твором друку є будь-який окремий документ, що входить у склад друкованого видання. За знаковою природою твори друку можуть бути текстовими, ізографічними, картографічними, нотними.

Видавничою продукцією є сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями). Видавцем є юридична особа, що здійснює видавничу діяльність, вступає у правові, майнові, виробничі відносини з суб'єктами інших сфер економіки і культури відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до Держстандарту 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" видання класифікуються за такими ознаками:

1. Призначення:

– соціально-функціональне: офіційні (інформаційні, нормативні), наукові (науково-популярні, науково-виробничі), практичні (виробничо-практичні), навчальні, довідкові, літературно-художні та рекламні;

– читацьке: для широкого кола читачів (масове видання), для дітей та юнацтва, бібліотечні видання, видання для службового користування, бібліофільські видання, видання для сліпих.

2. Інформаційні знаки (текстові, нотні, картографічні та зображальні).

3. Аналітико-синтетичне перероблення інформації (інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові та дайджести).

4. Зовнішні ознаки:

– обсяг (книги, брошури і листівки);

– форма: книжкові, журнальні, аркушеві (газетні, карткові, буклет, плакат), книжки-іграшки, комплектні;

– структура або спосіб укладання текстів (серіальні, однотомні та багатотомні, зібрання творів та вибрані твори, академічні);

– рівень художнього оформлення і спосіб поліграфічного виконання (мініатюрні, подарункові, факсимільні);

– склад основного тексту (моновидання, збірники);

– кількість (перше видання, стереотипне видання, перевидання: доповнене видання, виправлене видання; перероблене видання, розширене видання).

5. Періодичність:

– періодичні (газета: громадсько-політична, спеціалізована; спеціальний газетний випуск; журнал: громадсько-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, лігературно-художній, реферативний);

– неперіодичні (монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей (повідомлень), матеріали наукової конференції (з'їзду, симпозіуму); збірник наукових праць; статут; інструкція; стандарт; прейскурант; паспорт; посібник: наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний; практичний порадник; підручник; хрестоматія; методичні рекомендації (методичні вказівки); курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій; навчальна програма; практикум; словник: мовний, тлумачний, термінологічний, енциклопедичний; енциклопедія; розмовник; довідник; путівник; проспект; каталог; альбом; атлас; афіша (оголошення); інформаційний листок; документально-художнє, науково-художнє видання: альманах; антологія);

– серіальні (тематичні, збірники творів);

– продовжувані (бюлетень: нормативний, довідковий, рекламний, статистичний, бюлетень-хроніка, бюлетень-таблиця; календар: звичайний, табель-календар відривний (перекидний), календар книжкового типу, знаменних дат; експрес-інформація).