1. Український костюм

Традиційний одяг виразно розкриває специфіку конкретного етносу, особливості його матеріальної та духовної культури, служить етнічною позначкою. Етнодиференцюючі особливості традиційного одягу допомагають простежити специфічні та спільні риси культури, виявити початкові, етногенетичні витоки, а також різночасові нашарування у процесі історичного розвитку.

Український костюм  до ХІХ – початку ХХ ст. став яскравим, самобутнім, багатогранним явищем культури, що формувалося протягом складної історії українського народу в конкретних природнокліматичних, соціально-економічних та побутових умовах. У традиційному українському костюмі відобразилася спільність походження східнослов’янських народів, тривалі взаємовпливи та взаємодії культур українського народу та сусідніх з них слов’янських, а також неслов’янських народів.

7. Ювелірні вироби з каменю та бісеру

 Ювелірна прикраса – це ніби той штрих, яким художник завершує полотно, надаючи образові чіткості й виразності. Доречно підібрані намисто, сережки, брошки, перстень створюють ансамбль, підкреслюють вроду жінки чи чоловіка і водночас свідчать про гарний смак.

Ще в сиву давнину людей полонила нетлінна краса мінералів. Індійський мінералог Рао Бохадур на підставі досліджень, проведених в Індії, Бірмі та інших країнах, підтвердив, що добування дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів є одним з найдавніших видів геологічної діяльності людини. Халцедон, нефрит, агат та інші кольорові камені служили людям прикрасою ще  VII - X тисяч років тому. Бірюзу почали добувати й обробляти на Сінайському півострові за 3 тисячоліття до нашої ери. У знаменитих «копальнях Клеопатри» на березі Червоного моря за 2 тисячі років до нашої ери добували смарагди. Рубіни й сапфіри знаходили у розсипах на острові Шрі-Ланка близько 2600 років тому, а алмази Індії були відомі три тисячі років тому назад. Ювелірне ремесло належить до найдавніших. Воно – майже ровесник кравецтва й шевства. Обробляючи мінерали, оправляючи їх у золото або срібло, майстри розкривали всю їхню природну принадність.

8. Народна іграшка

Всі народи світу мають іграшки. Це  японські традиційні дерев'яні іграшки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, гли­ни. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої країни, відносяться до II тисячоліття до н.е. Це - мініатюрні знаряддя охоти - луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, брязкальця.

У III тис. до н. є. у Древньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі з шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізувалися ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У древній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. По свідоцтвам істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки - ляльки, пошитої з клаптиків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавалося магічне значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, тарахтушки за язичними віруваннями давніх слов'ян своїм свистом та шумом відганяли злих духів. За такими причинами заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб і т.д.

Ляльки з тканини робили в хатніх умовах з тканин (ганчір'я, клапті, частини старого одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних місцевостях вони зберігали риси, властиві давнім обрядовим лялькам.

Одни із найпоширеніших типів українських народних ляльок так звані «вузлові» ляльки (їх роблять способом крутіння, завивання, перев'язування). Їх виготовляли на території Київщини, Полтавщини. Черкащини.

У іграшки з сиру та тіста ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста — фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до певних свят, найчастіше навесні). Це печиво нерідко буває яскраво розмальоване. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають.

Іграшки з сиру виготовляють в окремих селах Карпат — Косівського та Верховинського районів: сирні коні, барани, цапи, корови, «оріпки», птахи, коні з вершниками, олені. Частину їх розфарбовують цяточками та крапочками, проте більшість лишається не разфарбованою.

Іграшки з сиру використовуються і як настільні скульптури, які прикрашають інтер'єр. Також їх, роблячи навесні та восени, дарують близьким та друзям, ставлять на могили у дні весняного та осіннього поминання покійних.

 Вишуканий та неповторний, петриківський розпис — чудовий привід для гордості українців. Ще б пак, адже в основі його барвистих візерунків лежить безмежна любов до рідного краю. Магія петриківського розпису полонила серця мільйонів шанувальників прекрасного та на увесь світ прославила талановитих народних майстрів родом з України... Виникнення петриківського розпису Розмаїття квітів, листочків, ягід петриківського розпису захоплює, спонукає роздивлятися шедеври народного малярства годинами. Не дивно, що в 2013 році унікальне мистецтво внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Історія виникнення петриківського розпису цікава та захоплююча. Традиція прикрашати оселю та одяг декоративними петриківськими розписами зародилася в Україні задовго до появи християнства. Люди вірили, що в красивих орнаментах криється магічна сила, яка захищає господарів від злих сил та негараздів. Ось чому петриківськими розписами у якості оберегів часто розписували зброю та курені запорозькі козаки.