Майстри народного живопису.

Тетяна Пата

Тетяна Якимівна Пата – майстер декоративного розпису, декоративної графіки, заслужений майстер народної творчості України (1962). Народилася 20 лютого 1884 р. в с.Петриківка Катеринославської губернії (тепер –Дніпропетровської обл.). Ще дівчинкою вона розписувала скрині та комини печей, барабани віялок, що їх робив на продаж петриківчанин Іван Глущенко. Разом з тим вона рано почала малювати і на папері, про що свідчать її роботи, які зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї. На повну силу талант Т.Пати розвинувся в 1920-і роки. Відомий факт, що в 1924-1925 рр. вона одержала замовлення від музею на виготовлення ескізів розпису комина, килимів, рушників. В 1930-х рр. вона малює переважно квіти. Її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні орнаментальних мотивів. Техніка розпису Т.Пати надзвичайно різноманітна. Вона малювала і пензлем, і стеблинкою оситняку, і найтоншим пензликом з котячої шерсті, а то й просто пальцем. Художниця поєднувала широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими мазками, вишкрябувала трісочкою тоненькі прожилки в середині листочка, пензлем з котячої шерсті виписувала його краєчки, рогозинкою вибирала пелюстки квітів, пальцем вимальовувала прозорі округлі ягоди. У 1940-1950-х рр. серед улюблених орнаментальних композицій художниці з’являються нові мотиви: фантастичні і реальні птахи (“Зозуля на калині” тощо). За участь у кількох декадних виставках в Москві та Києві Тетяну Якимівну Пату нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1960). І в похилому віці Пата зберігала надзвичайно життєрадісне (мажорне) сприйняття кольору. Як зазначають мистецтвознавці, її розписи ніби наскрізь пройняті гарячим сонячним промінням, що досягалося: використанням контрастних кольорів (червоного різних відтінків, синього, жовто-зеленого), урівноваженістю і ритмічною погодженістю композиції, при відсутності сухої дзеркальної симетрії та іншими засобами. Т.Пата мала багато талановитих учнів, серед них: Ф.С.Панко, В.І.Соколенко, Галина Прудникова, Олександра Пікуш, Явдоха Клюпа, Надія Шулик та інш.

Федір Панко

Федір Савович Панко (* 21 лютого 1924, Петриківка, Царичанський район — 8 жовтня 2007) — український майстер народного декоративного розпису та народної декоративної графіки, заслужений майстер народної творчості УРСР (1977). Народився в селянській родині в Петриківці Дніпропетровської області. Навчався в Петриківської школі декоративного малювання, де під керівництвом заслуженого майстра народної творчості УРСР Тетяни Пати вивчив мотиви і композиційні принципи петриківського орнаментики. 1946-1955 роках працював землевпорядником. Лише з грудня 1955 Федір Савович обійняв посаду художника при Петриківському Будинку культури. В цей період він малював на папері яєчною темперою декоративні панно. Митець не обмежувався традиційними мотивами орнаменту, але і вводив нові мотиви рослин: кульбаби, соняшники, кукурудзу. 1958 заснував і очолив першу і єдину в Україні та світі фабрику петриківського розпису «Дружба». Сприяв відродженню, визнанню та розквіту традиційного народного живопису. Одночасно з 1958 року викладав композицію петриківського орнаменту в петриківській філії Дніпропетровської дитячої художньої школи. Федір Панко також працював у галузі стінопису, 1962 він очолював бригаду петриківських майстрів, які розписали інтер'єри Петриківської їдальні, фойє Будинку культури в селі гарні і прохідну на фабриці «Дружба» Творчість художника стало відомим і за межами України. У 1968-69 роках Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами відправило твори майстра для показу в 10 різних країн світу. 4 листопада 1977 Указом Президії Верховної Ради УРСР присвоєно звання заслуженогомайстра народної творчості Української РСР.

На заняттях декоративним малюванням з першокласниками, вчитель повинен мати на увазі успіхи, які досягли учні в дитячих садах. На уроках малювання необхідно активно залучати твори народного мистецтва, вивчати прийоми пензлевого розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей. Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі на уроках декоративного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання: про народну глиняну іграшку, про виразні прийоми розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій узора. В процесі пед.керевництва дитячим декоративним мистецтвом на уроках органічно вписуеться група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого сада: питально- відповідна бесіда про твори народного мистецтва ; усне малювання, яке створює сюжет, котрій потрібне вирішувати декоративними засобами; прийоми пензлевого розпису; використовування аплікаціі, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення. В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки декоративної роботи природнього матеріала для поширення досвіда учнів за спостереженням дійсності. Вчитель повинен вміти з’єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально- виразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва. ОСНОВНА ЧАСТИНА 2.1 Значення народного декоративно-прикладного мистецтва Значення декоративного малювання в загальному прцесі навчання дуже велике, в особливості в перших класах, в яких діти вперше починають систематично займатися малюванням під керівництвом вчителя. Вперших та в слідуючих класах учні, в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують технічні навички, які поступово ускладнюються з кожним роком в міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі здібності. Таким чином, декоративне малювання покликане для здійснення задач, які мають велике значення в навчанні малюванню: 1) розвиток творчих здібностей учнів, почуття кольору, ритму і композиції - розміщення малюнку на площині. 2) розвиток технічних навичок. Зміст декоративного малювання - малювання узорів, які мають певне призначення: узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та інші. Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору: запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні узора шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися елементами узора, визначати правильність у формі елементів (наприклад:прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та очей; воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в праці. 2.2.Зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва. Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва. Предметний світ, оточуючий людину, змінюється незви-чайно швидко: виробництво товарів у різних країнах подвоюється приблизно кожні 15 років. Необхідно практично спрямовувати художні нахили шко-ляра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні майстрів естетично осмислювати природу. Значення творів декоративного - прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва - живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російских художніх лаках ( лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техниці розпису цих виробів зберігаються такі живиписні прийоми, як подмальовок та лессіровки, які надають особливу звучність та виразність колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративно- прикладного мистецтва - кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу - переважають скульптурні якості ( наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка). Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно- прикладного мистецтва, яке виявляеться поперше в необхідності взаємозв’язку форми предмету з його функциональним призначенням, по- друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по- третє - форми та прикрас. Приклади орнаментальних композицій, які виконані майстрами в різних матеріалах із застосуванням різної техніки обробки форми предмета дозволяє вчителю просто та зрозуміло познайомити молодших школярів з єдністю естетичного та функціонального в створюванні художньої речі, виділити прийоми декоративного узагальнення, пояснити, що кожна річ створюється для людини і живе в тісному взаємозв’язку з іншими речами. Людина з розвиненим художнім смаком здатна розуміти і цінити стильову єдність предмету, відчувати зв’язок декоративного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох. Тому так важливо розвивати здатність учнів бачити річ у зв’язку з іншими речами та потребами людини. 2.3 Різноманітні сюжети селянського та міського побуту майстри писали у вільній пензлевій манері. Сучасні майстри успадкували вибіркові традиційні мотиви: квіти, коні, птахи ( див. мал. 1). Вибір виробів був значно мінливим та розширеним. Розпис виконується масляними фарбами по дереву та кольоровому фону. Пружні вітки та букети, складені із яскравих декоративних кольорів, надають цим речам незабутній облік. Майстер наносить легкі, впевнені мазки, не удаваючись до докладного контуру. Вся композиція візерунка будується кистю. Прийоми декоративної розподілки кольорів - розанів та купавок - відпрацьовувались на протязі багатьох десятиліть. Цікаво розібрати прийоми, за допомогою яких народний майстер швидко та впевненно наносить квітковий узор. Розан і купавка виражають найголовніші ознаки, яки присущі багатьом квітковим рослинам, - віночок із пелюстків, яскраво виражений центр квітки та інші. Декількома невпевненими коловими рухами пензля майстер визначає силует квітки у формі кола. Яскраві та щільні за кольором, ці різнокольорові круги швидко наносяться на поверхню прикрашаємого предмета таким чином, що зараз же становиться зрозумілим композиційний задум квіткового розпису. Круги для розана робляться побільше, для купавки - поменше. Цей початковий етап роботи над композицією розпису майстра називають подмальовком, або замальовком. Слідуючий етап - визначення центра квітки. У розана центр малюють в середині квітки. У купавки він зміщується вліво, або вправо. Визначну привабність квітам надають пелюстки, виконані напівкруглими дужками. Щоб отримати дужку, її починають прописувати кінчиком пензля, а потім сильним нажимом. Завершальний етап розпису - оживка, або лінійна розділка плями. В городецькому розпису вона виконується частіше за все белілами. За допомогою елементарних засобів декоративного рішення: силуета, лінії та ритму - досягається естетична значимість виробу. Завдання для учнів будуються так, щоб навіть на першому ступеню знайомства учнів з прийомами народного розпису не було прямого наслідування. Декоративні мотиви різних прикрас нижегородських ізб виконувались особливими прийомами різьби. Це рельєфна, глуха різьба. Місцеві майстри називають її корабельною, або долбленою. Рослинний орнамент являвся головним мотивом глухої різьби. Серед віток, квітів розміщувались фантастичні особи: птах Сірін, русалка - берегиня, леви ( див. мал. 2,3,4). Якщо школа знаходиться у невеликому містечку, де ще збереглися дерев’яні будинки з різьбою, можна піти на екскурсію, щоб діти уважно роздивилися дерев’яне мереживо та оцінили майстерність різчиків. 2.4. При вивченні полхов-майданського розпису відчиняється своєрідний світ народного мистецтва. Дерев’яні точені гриби, матрьошки, свистульки, солонки покриває яскравий, буйний розпис із крупних квітів та листків вперемішку із гронами ягід смородини та винограда. . Зустрічаються в розпису і сільські пейзажі, птахи та тварини (див.мал.5). В розпису переважають чисті, локальні тона.Змішуя жовту з синьою, отримують насичений зелений колір, алая із жовтою - дають червоний. Визначну чарівність та завершеність розпису надає уміле використовування прийомів лесіровки ( накладання одного прозорого кольрового шару на інший ). Цей прийом особливо помітен в самому відомому та самобутньому розпису - квіти з наводкою. Колорит майданських виробів, особлива манера народного письма, приваблюють багатьох. Після вправ, в яких діти познають прийоми полхов - майданського розпису, можна рекомендувати використовувати враження від виробів майданцев для самостійної роботи учнів над композицією узора, який прикрашає тарілочку, або круглу салфетку, при цьому вчитель повинен пояснити особливості узора в колі, який компонується інакше, ніж у полосі чи в квадраті. 2.5 Казковий світ народної іграшки особливо близкий дітям: коні, барашки, свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Цікаво спостерігати реакцію молодших школярів на народні іграшки в міській школі. Бо саме в умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать свійских тварин. Яке захоплення написане на обличчах учнів, коли в класі на столі вчителя з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне стадо. Димковську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними іграшками, дякуючи її колориту, простоті та нехитрості образу. Це, перш за все, сніжної білизни фон, на якому написан простий узор геометричного характеру: кружки, крапки, полоски. Як і городецькі майстри, димковські наносять узор у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений колір: червоно-алий, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий, особливо святково сяючі на білому фоні іграшок (див.мал.6). Вже при першому знайомстві дітей з димковскою іграшкою вчитель прагне роз’яснити дітям її естетичну цінність, акцентуя зв’язок форми із матеріалом, узора - з формою предмета. Для практичної работи після бесіди про димковську іграшку півника - каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей визначні емоції. Півник - найулюбленіший герой багатьох казок. Знайомство з народньою іграшкою і перші уявлення учнів про декоративне зображення звірів та птахів в ліпці закріплюються на прикладі іграшок - свистулек з послідуючим розписом. Кожен з учнів може уявно створити образи дійсних птахів або звірів ( уявлення пам’яті ). Об свистульці - свині, коні - качалці у дітей не має готових уявлень. Щоб скласти ескіз таких іграшок дитині потрібно переробляти свої уявлення пам’яті. Розглядаючи з дітьми народні глиняні свистульки, потрібно звернути увагу на зміни зовнішнього обліку птаха, або звіра, щоб іграшкой можна було користуватися як свистком. Вчителю слід ознайомити учнів з деякими прийомами ліпки народної іграшки. 2.6 Орнамент як невід’ємний елемент художньо - образного рішення роздивимось на прикладі двох видів глиняної іграшки - сучасної філімонівської та опошнянської ( див. мал. 7 ). В розфарбовці філімонівської іграшки (Тульська область) домінують інтенсивний червоний та малиновий кольори, які горять ще яскравіше від сусідства темно- синього та зеленого. Орнамент розпису простий: вузькі рисочки - полоски, де-не-де ялинкові вітки, або графічний древній символ сонця - розетки, круги, ромби, характерні для вишивання, розпису та різьби прялок. Простий та легкий узор добре сполучається із витонченими видовженими формами філімонівських свистульчек. Колорит опошнянської іграшки ( Полтавська область ) обумовлен технологією розпису посуду в цьому центрі народних промислів. Майстри тут дуже добре вміють виявляти виразні...

Базова інформація з теми: Декоративно-ужиткове мистецтво.

Декоративно-ужиткове мистецтво  має свій особливий художній сенс та свою декоративну образність та безпосередній зв'язок з побутовими потребами людей. Людина упродовж життя займається різноманітними справами:  домашній побут,  широке коло суспільних, трудових, культових функцій, спортивних, мистецьких занять, та безліч інших. Тому існують велика кількість різних побутових предметів, речей, що допомагають виконувати людині свої функції. Багато з них мають відношення до сфери декоративно-ужиткового мистецтва. Виготовляють їх з різноманітних матеріалів (традиційно з дерева, глини, тканин, скла, металу), тому  класифікують твори декоративно-ужиткового мистецтва в основному за матеріалом і технологією виготовлення:

1) художні тканини (килими, вибійка, батик, художнє в’язання, мереживо);

2)  художня кераміка (майоліка, фаянс, фарфор, кам’яна маса, шамот);

3) художнє скло;

4) меблі;

5) одяг;

6) ювелірні вироби;

7) художній метал;

8) художня обробка дерева (різьбярство, столярство, бондарство;

9) художня обробка шкіри;

10) народне малювання;

11) народна іграшка.

Історична довідка

З давніх-давен людина в створених виробах задовольняє не тільки свої щоденні утилітарні потреби, але й одночасно й свої естетичні потреби, намагаючись прикрасити предмет, яким вона користується. Поява орнаментованих предметів в первісному мистецтві пов’язана з трудовою діяльністю та обрядом. Як вид художньої творчості декоративно-ужиткове мистецтво остаточно складається під час виділення ремесла в самостійну галузь виробництва. До промислового перевороту всі вироби виконувалися вручну майстром та його підмайстрами – ковалями, гончарями, швачками…

В Україні сформувалося багато видів народного мистецтва:

- художня обробка дерева, каміння, металу;

-  гончарство;

- художня вишивка;

- ткацтво і килимарство;

- декоративний розпис тощо.

Художньо-побутові вироби, які виготовляються вручну в наш час набули значного розвитку в усіх областях України.  Кожен вид декоративно-ужиткового мистецтва тісно пов'язаний з історією, національними традиціями регіонів і свідчить про мистецьку обдарованість народних майстрів. Назвемо основні художні осередки:

1. Опішня (Полтавська обл.) - художня кераміка;

2.  Решетилівка (Полтавська обл.) – килимарство;

3. Дігтярі (Чернігівська обл.) – килимарство, рушники, плахтові тканини;

4. Петриківка (Дніпропетровська обл.) – петриківський розпис;

5. Кролевець (Сумська обл.) – кролевецькі рушники;

6. Бубнівка (Вінницька обл.) – центр традиційного гончарства;

7. Клембівка (Вінницька обл.) – художня вишивка;

8. Косів (Івано-Франківська обл.) – килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра;

9. Вижниця (Чернівецька обл.) – вироби з дерева, оздоблені різьбленням та випалюванням.

 Найвищого звання – народний художник України – удостоєні:

-         Білокур К.В. (народне малювання);

-         Головко Д.Ф. (художня кераміка);

-         Гоголь Л.Є. (художник килимів і гобеленів);

-         Зарицкий І.В. (художнє скло);

-         Литовченко І.С. (художнє ткацтво, монументальне мистецтво);

-         Примаченко  (Приймаченко) М.О. (майстер народного розпису);

-         Наєнко О.Ф. (монументальне мистецтво, працював в техніці інкрустації соломкою);

-         Товстуха Л.С. (художник килимів);

-         Тимченко М.К. (майстер народного розпису).

Протиставлення народного декоративного мистецтва професійному (ремеслам та промислам) відбувається за двома передумовами. По-перше, народне мистецтво створюється самим народом і для себе, тобто людьми, які зайняті хліборобством, скотарством, мисливством, а не спеціалістами - художниками й майстрами, що займаються виключно мистецтвом. По-друге, це мистецтво підкорюється своїм законам, а не закономірностям стильового розвитку, тому має  особливий характер, зміст і художню структуру виробів.

Народне декоративне мистецтво – багатофункціональне явище. Практична, обрядова, естетична, ідейно-смислова, виховна функції лежать в його основі.

Основні характеристики народно-декоративного мистецтва:

1. Утилітарність, побутова функція.

2. Створюється на колективній основі, традиційна наступність.

3. Високий ступінь художнього узагальнення, що стосується форми та змісту. Причому зміст визначається ідеями добра, життєстверджуючого  активного перетворення дійсності, що визначає  образну специфіку.

4. Варіативність. (Одного центру виробництва – Петриківський розпис).

5. Канонічність.

Природа ужиткового мистецтва

Трудова діяльність людини породжує трудові ритми – повтори тіла, змахи рук. Не виключно, що найдавніший вид мистецтва – трудові пісні, засновані на робочих ритмах, свідоцтво того , що  людина давно збагнула значення ритму. Почуття ритму – один з фундаментів естетичного засвоєння дійсності. Можна говорити про те, що ритм є єднальною ланкою між матеріальним та духовним світом, допомагаючи в праці, розвиваючи здатність людини сприймати світ, відтворювати його.  Механічні подряпини та сліди обробки матеріалу набували характеру ритмічного повтору. Виникало зображення, яке ми називаємо орнаментом. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив  в малярстві та вишивці.

Народні промисли:

1. Українська народна вишивка – прикрашення одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображувальний мотив. Техніки вишивки різноманітні – хрестик, гладь, ажурна, мережка і т.п. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер’єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органічним компонентом святково-обрядових свят.

Історична довідка

З давніх-давен традиція вишивання жила серед народу. Її коріння губиться ще в дохристиянського культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини орнаментами.

1. Український  народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту. Українці з давніх-давен прикрашали стіни хат та господарські будівлі, дерев’яний хатній  інтер’єр, меблі, посуд, господарські речі. Найдавнішим і найпоширенішим видом народного малярства був настінний розпис хат, який відзначався великою різноманітністю мальованих орнаментальних мотивів у кожній зоні та області. Розписом покривалися  стіни хат, призьба, фриз, що йшов угорі стіни, наріжні пілястри, підвіконня, обрамлення вікон та дверей, самі двері, віконниці. А в інтер’єрі хати – піч, стеля, сволок, обрамлення вікон та дверей, образів тощо. В декоруванні фасадної стіни основним орнаментальним мотивом виступали «квіти у вазоні».

Важливе місце в художньому орнаменті житла на Україні посідали декоративні розписи на дереві, якими прикрашали меблі, господарські речі, дерев’яний посуд, дитячі іграшки і особливо, скрині.

Народний декоративний розпис увійшов яскравою сторінкою в історію культури українського народу. До нього належать:

1)    Настінний розпис культових приміщень (церков), жител і надвірних господарських споруд;

2)    Багатобарвні малюнки на папері, відомі як мальовки;

3)    Станковий народний живопис і графіка;

4)    Оздоблення олійними фарбами дерев’яних виробів (скринь, мисників, вуликів, віялок, дерев’яного посуду, іграшок, музичних інструментів);

5)    Писанкарство;

6)    Розпис тканин;

7)    Малюнки на склі (поширені переважно в західних областях України).

Настінний розпис – це живописне зображення,  яке виконано безпосередньо на стіні й пов’язано з архітектурою. Настінні розписи мають форми мозаїки, панно, тощо. Розписи бувають тематичні й орнаментальні, виконуються технікою фрески, темпери, клеєного, силікатного та воскового живопису із застосуванням синтетичних матеріалів.

Мальовка – декоративний малюнок на тонкому папері, виконаний аніліновими фарбами – «манійками», що прийшов на зміну настінному розпису в оформленні інтер’єру хати. З кінця XIX століття були винайдені яскраві анілінові барвники, тому майстрині настінного розпису починають малювати не на стінах, а на паперових аркушах -мальовках відповідного розміру та формату. Паперові  прикраси – квіти в овалі, вазони-букети. Прямокутні килимки – наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оздоблення хатнього інтер’єру (на каміні та сволоку, над вікнами та полом). З початку ХХ століття відомим центром виготовлення мальовок стає с.Петриківка Дніпропетровської області.

Петриківський декоративний розпис  виник у селі Петриківка (нині Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). З часу свого заснування у 1772 Петриківка була важливим адміністративним і торговельним центром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярмарок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибій часті тканини, а також вироби з дерева, розмальовані самобутнім рослинним орнаментом. Після ліквідації Січі село стало казенною слободою, жителі якої  не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвитку народного мистецтва. Петриківські декоративні розписи  розвивались у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей господарського і хатнього вжитку. В ХІХ столітті Петриківка вже була центром розповсюдження стінопису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорізьких козаків для оздоблення їх житла, начиння та зброї. Характерним для мистецтва петриківського розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на  цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів.

Широке застосування в розписі мають мотиви садових і лугових квітів та ягід – калини, полуниці, винограду. Характерним для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (папороті), пуп’янків, перистого ажурного листя.

1. 1.    Декоративний розпис виробів із дерева Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев’яного посуду, іграшок та інше) веде свій початок  з настінного розпису дерев’яних культових споруд, поширених ще з давніх часів. Незначну частину декоративного розпису, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах, наприклад, у церкві Воздвиження в м.Дрогобичі (близько 1636 р.), розпис плафона в церкві с. Черва Закарпатської області (1753 р.).

1. 1.    Писанкарство Одним з видів українського народного мистецтва виступають писанки, орнаментовані пташині яйця. Поширений здавна на Україні звичай розписувати пташині яйця пов'язаний з дохристиянським обрядом зустрічі весни. Мотиви розпису завжди мали символічний зміст: в них поетизувалась краса буття, втілювалось сподівання на краще майбутнє. Впродовж століть мистецтво писанки набуло характеру народно-декоративного живопису.

Багато народів світу шанували, возвеличували яйце з його власною атрибутикою. У багатьох стародавніх  народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, навіть зародком усього Всесвіту. В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури, вчені-археологи біля села Лука Врублівецька знайшли декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями – маленькими камінчиками, що вільно торохкотіли всередині яйця. Їх використовували як засоби, що відлякують злих духів.

    На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в Х - ХІІІ столітті. Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується Х - ХІ століттям.  Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки – яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими, сповіщаючи по прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. За період з ХІІІ до другої половини ХІХ століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів.