4.4. Відхилення інтелектуального розвитку

Виділяють три ступеня виявлення відхилень інтелектуального розвитку: дебільність, імбецильність, ідіотизм. Найлегшою формою є дебільність. Вона відповідає значенням коефіцієнта інтелектуальності (ІQ) тестів Статюрда—Біне від 50 до 70. Особи з такими порушеннями навчаються у спеціалованих школах, отримують певні трудові навички, адаптуються у суспільстві.

Середньою формою є імбецильність, що відповідає зна­ченням І від 20 до 50. Осіб з такими порушеннями навчають елементарних трудових навичок.

Найважча форма — ідіотизм. Значения 1 нижче 20. Осо­би цієї категорії потребують постійного догляду і не можуть навчатися.

Особи з відхиленнями інтелекту мають стійке недорозвинення пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери внаслідок органічного ураження головного мозку, а також супутні вади розвитку та соматичні захворювання. Організовуючи заняття з такими особами необхідно ураховувати їхне здоров'я, наявність вторинних вад розвитку та захво­рювання.

До занять слід включати вправи, спрямовані на корекцію порушень опорно-рухового апарату, оскільки для них характерними є супутні захворювання — порушення постави (круглоувігнута спина, плоскостопість I та II ступенів), лор-органів, серцево-судинні.

Індивідуальні показники фізичного розвитку осіб із по­рушеннями інтелекту дуже варіативні. Показники довжини і маси тіла, обхвату грудної клітки, життєвої емності легень у них значно нижчі, ніж у здорових людей. Чим більше відхилення інтелектуального розвитку, тим менша можливість вплинути на стан фізичного розвитку й рухових якостей.

Імбецили погано розуміють правила найпростіших ігор, для них важко змінювати пози й дії, вони уникають виконання вправ навіть на незначній висоті (гімнастична лава). Завдання таким особам слід пояснювати й показувати. За показниками фізичного розвитку вони значно відстають від здорових людей. Навички, пов'язані із точністю, швидкістю, рівновагою, силою, у них формуються повільніше, а вже сформовані — не завжди міцні.

У спеціальній загальноосвітній школі інтенсивної педагогічної корекції заняття фізичною культурою мають свою специфіку, обумовлені затримкою психічного, а часто і фізичного розвитку учнів. Суть специфіки полягає в тому, що загальні завдання фізичного виховання вирішуються у поєднанні з корекційними завданнями шляхом подолання або ослаблення відхилень у фізичному і психічному розвитку школярів. Фізичний стан і рухові можливості учня значною мірою визначають його дієздатність, у нормалізації загального розвитку.

Змісто занять з фізичного виховання є в основному рухові дії у вигляді фізичних вправ. Виконуючи такі вправи, учні оволодівають руховими вміннями і пов’язаними з ними знаннями, розвивають свої фізичні можливості і психічні функції. Від характеру фізичних вправ і методики їх застосування залежить корекційно-розвиваючий потенціал фізичного виховання. Його результативність визначається загальним впливом на удосконалення функціональної діяльності всіх систем організму дитини і поліпшенням його адаптаційних можливостей, а також спрямованим впливом на корекцію психічних процесів і нервово-м’язових механізмів з метою нормалізації їх розвитку.

Державні стандартні вимоги програми з фізичної культури для дітей з ЗПР не відрізняються від вимог масових загальноосвітніх установ. Особливості його реалізації накладуються лише в терміни навчання і методики проведення уроків фізичної культури, а також в необхідності обов’язкового ведення позаурочних додаткових форм фізичних вправ.

Рівень розвитку фізичних якостей тісно пов'язаний зі ступенем розумової працездатності. Заняття плаванням активізують функції усього організму, посилюють процеси дихання, кровообігу, поліпшують апетит, нормалізують сон.