1.2. Валютні та кредитні операції та їх види

Валютні операції, що здійснюються на валютному ринку, у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та вивезенням, переказом i пересиланням за її межі валютних цінностей.

Комерційні банки обслуговують експортно-імпортні торгові угоди, здійснюючи проведення по ним розрахунків у різних валютах, а також по операціях неторгового характеру, обслуговують інвестиційні та спекулятивні транскордонні перетоки капіталу. У зв’язку з цим банки здійснюють різного виду валютні операції, що включають як власне банківські операції у валютах з обслуговування клієнтів, так і їх діяльність на національних (внутрішніх) та міжнародному валютних ринках, на яких проводяться купівля-продаж валют, обмін однієї валюти на іншу, запозичення і кредитування в різних валютах.

До банківських валютних операцій відносяться:

- ведення валютних рахунків клієнтури;

- встановлення кореспондентських відносин з російськими уповноваженими та закордонними банками;

- міжнародні розрахунки, пов’язані з експортом та імпортом товарів і послуг, з угодами неторгового характеру;

- купівля та продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку;

- залучення та розміщення валютних коштів всередині країни;

- кредитні операції на міжнародних грошових ринках;

- депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках.

Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» до валютних операцій належать:

1) операції пов’язані з переходом права власності на валютні цінності за винятком операцій між резидентами у валюті України;

2) операції пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

3) операції пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;

4) операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому ринку;

5) операції із залученням та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку ( здійснюються з резидентами України) та на міжнародних ринках ( здійснюються з нерезидентами );

6) валютні операції на міжнародних грошових ринках;

7) операції з монетарними металами на міжнародних ринках.

Для резидентів і нерезидентів існують різні порядки відкриття й ведення рахунків в іноземній валюті, що регламентується НБУ в межах валютного регулювання.

Операції з іноземною валютою поділяються на поточні й такі, що пов’язані з рухом капіталу, причому для здійснення останніх має бути спеціальний дозвіл НБУ. В цілому, виділяють наступну класифікацію валютний операцій комерційних банків:

– поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання i надання фінансових кредитів на строк не більш як 180 днів, переказ відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

– валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання и отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні на світовому валютному ринку (близько 80 здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні 6іржі існують не у вcix країнах світу (наприклад, вони відсутні в англосаксонських країнах).

Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є операції спот, форвард i своп, а на біржовому – ф’ючерс та опціон. Дещо особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж.

Валютна операція спот – це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою). Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:

– напряму з клієнтами – підприємствами приватного і державного секторів;

– на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

– через брокерів з банками i клієнтами;

– з центральними банками країн.

Існують «звичаї» спот-ринку, не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їx беззастережно виконують yci учасники цього ринку. До «звичаїв» спот-ринку належать:

1) здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

2) операції здійснюються в основному на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

3) існування обов’язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операцій з купівлі-продажу валюти.

Форвардні валютні операції – це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США відносно англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п’ять або більше років наперед. Ринок форвардних операцій терміном до 6 мic., як правило, досить стабільний, а на довший термін – нестійкий. При цьому окремі операції можуть викликати сильні коливання обмінних курсів.

Форвардний валютний курс i курс «спот» тісно пов’язані між собою. 3 теоретичної точки зору форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг буває досить рідко. Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому випадку кажуть, що валюта котирується з премією; а якщо навпаки, валюта котирується з дисконтом, тобто із знижкою.

Премії i дисконти по валюті, як правило, розраховуються на базі року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладу валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій.

Операція своп – це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови спот. При такій валютній операції продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її контркупівлею на строк (форвард), або навпаки. Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди або пов’язані з валютними втратами. Операції своп, як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців.

Валютний опціон – це договірне зобов’язання, що дає право для покупця і зобов’язання для продавця купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяється:

- опціон пут – право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;

- опціон кол – право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють:

- європейські валютні опціони – опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

- американські валютні опціони , які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту [8,56].

Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж, оскільки він як основна операція в роботі дилерів комерційних банків використовується і небанківськими учасниками валютного ринку. Валютний арбітраж – це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях. Основний принцип валютного арбітражу – купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Іншими словами, валютний арбітраж – це операція, що поєднує купівлю та продаж валюти з відповідною контругодою для отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий), або протягом певного періоду (часовий валютний арбітраж).

Простий валютний арбітраж – це арбітраж, який здійснюється з двома валютами, складний – з трьома і більше валютами. Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв’язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

В умовах економічної ситуації України грошових коштів для ведення бізнесу вітчизняним підприємствам постійно не вистачає, у зв’язку з чим доводиться шукати різні способи зменшення дефіциту фінансування. Іноді це вдається шляхом отримання відстрочки платежу, іноді – шляхом застосування різних видів взаємозаліків, здійснення бартерних поставок, використання лізингу, векселів тощо. Але якщо підприємству потрібні грошові кошти, то найоптимальнішим варіантом є отримання кредиту в будь-якій іноземній валюті, яка є стабільнішою, ніж національна валюта у фінансовій установі.

Кредити в іноземній валюті можуть отримувати тільки юридичні особи-резиденти України для проведення діяльності, передбаченої їх статутом, для чого до банку необхідно подати заяву, документи, що підтверджують обґрунтованість отримання кредиту (копія зовнішньоекономічного договору) і документи, що підтверджують фінансовий стан підприємства. При цьому уповноваженим банкам надається інформація щодо строків погашення кредиту і сплати відсотків по ньому.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

1) торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

2) угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

3) міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

4) спеціальні кредитні угоди.

Міжнародний кредит – рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і сплати відсотка. Міжнародний кредит виник на зорі капіталістичного способу виробництва і був одним з важелів первісного нагромадження капіталу.

Об’єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків. Інтенсифікація, глобалізація світових господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення масштабів і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Сьогодні темп його росту в кілька разів перевищує темп зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

З метою зміцнення позицій ведучих країн банки, держави, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації періодично проводять політику кредитної дискримінації і кредитної блокади стосовно визначених країн, що проводять неугодну їм політику.

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати по декількох головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин. По джерелах розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи чи заготівлю виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.

По призначенню, у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, розрізняються:

- комерційні кредити, безпосередньо зв’язані з зовнішньою торгівлею і послугами;

- фінансові кредити, використовувані на будь-які інші мети, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об’єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

- «проміжні» кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у виді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Кредити по видах поділяються на товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютними, видаваними банками в грошовій формі.

По валюті позики розрізняються міжнародні кредити, надані у валюті чи боржника країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).

По термінах міжнародні кредити підрозділяються на:

- короткострокові – до 1 року, іноді до 18 місяців (зверхкороткочасні – до 3 місяців, добові, тижневі);

- середньострокові – від 1 року до 5 років;

- довгострокові – понад 5 років.

У ряді країн середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими – понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, якщо короткостроковий кредит пропонується (продовжується), він стає середньо- і іноді довгостроковим. Держава, виступає як гаранта.

З погляду забезпечення розрізняються забезпечені і бланкові кредити. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (визначена товарна маса закладається на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на визначену суму); застава товару в переробці (із закладеного товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

Кредитор воліє брати в заставу товари, що мають великі можливості реалізації. Іноді як забезпечення кредиту використовують частина офіційних золотих запасів, оцінюваних по середньоринковій ціні країн, що розвиваються, (особливо на початку 80-х років) стали ширше практикувати депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї зовнішньої заборгованості.

Бланковий кредит видається під зобов’язання боржника погасити його у визначений термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

У залежності від того, хто виступає як кредитор, кредити поділяються на:

- приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами);

- урядові;

- змішані, у яких беруть участь приватні підприємства і держава;

- міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Нарахування та сплата відсотків по кредиту в іноземній валюті практично нічим не відрізняється від нарахування та сплати відсотків по гривневому кредиту. При отриманні валютного кредиту підприємству необхідно врахувати переваги та недоліки такого кредитування. Перевага в тому, що, оскільки іноземна валюта набагато стабільніша, ніж національна, а звідси, і процентні ставки по таких кредитах набагато нижчі, ніж по кредитах в національній валюті, то це дозволяє підприємству-позичальнику здійснювати більш рентабельну діяльність в період відносно стабільного курсу національної валюти.

Крім того, перевага будь-якого кредиту, в тому числі і валютного, - у можливості відкриття кредитної лінії, загальний строк і сума якої обумовлюються кредитним договором. В цьому випадку підприємство зможе використати кредитні ресурси ефективніше, оскільки самостійно плануватиме суму і строк використання кожного траншу. Окрім того, що таким чином скорочується час на документальне оформлення кожної суми кредиту, у випадку використання кредитної лінії досягається і економічна ефективність за рахунок того, що відсотки за користування кредитом виплачуються тільки за фактично використані кошти і фактичний строк заборгованості.

Основний недолік валютного кредиту – значний ризик девальвації національної валюти в період кредитування, в результаті чого (у випадку, якщо джерелом погашення кредиту є не валютні надходження, а грошові кошти в національній валюті) вартість кредиту за рахунок курсових різниць може бути навіть вища, ніж у випадку гривневого кредитування.

Отже, валютні операції здійснюються комерційними банками з метою продати іноземну валюту чи придбати необхідну іноземну валюту для проплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому; запобігти можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют; отримати спекулятивні прибутки на різниці курсів валют.