56. Обгрунтуйте значення формування знань про культуру спілкування та словник мовленнєвого етикету.

Під культурою мовленнєвого спілкування мовознавці (А.М. Богуш, Є.П. Аматєва, С.К. Хаджерадєва) розуміють “дотримання сукупності вимог до хорошого, тобто того, яке досягло комунікативних цілей мовлення, таких як: актуальність, реальність, здатність зацікавити слухача; відповідність законам логіки і комунікації; відповідність мовній нормі; доцільний вибір засобів мови, виразність та інше”. Поняття культура мовленнєвого спілкування включає в себе і мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет – це доброзичливе спілкування у ситуаціях звертання і привернення уваги, знайомства, вітання, прощання, вибачення, вдячності, побажання, послуги, поради, згоди, запрошення, відказу, ухвали, компліменту, співчуття та ін.Мовленнєвий етикет виконує низку функцій: комунікативна (основна), контакто-встановлююча (фатична), конатативна; регулююча, волеіз’явлення, побудження, привернення уваги, вираження відносин і почуттів до адресата та обставин спілкування.

Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.  Основні напрямки виховання культури мовленнєвого спілкування у шкільному віці: виховання чистого і правильного мовлення згідно літературних норм української мови (орфоепічна правильність мовлення, її нормативність); навчання якостей культури мовлення: багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення: мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно-анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; „розгортати” формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування. За визначення “мовленнєвий етикет” ми взяли специфічну комунікативну систему, систему знаків, жестів, які притаманні кожному народу і прийняті для того, щоб встановлювати контакт між людьми.

57. Поясніть на прикладах значення термінів « соціяльне довкілля», « соціалізація», « соціальна дійсність».

Соціальне довкілля - це система взаємовідносин, що склалась у суспільстві, в конкретному соціумі; це люди, суспільство, певна спільнота, соціальне довкілля люди створюють самі за певними законами і нормами спілкування; це суспільні матеріальні і духовні умови життєдіяльності особистості. 

Соціальна дійсність - це конкретні події у суспільстві, спільноті, товаристві (у дошкільному закладі, сім'ї, школі тощо), факти, взаємовідносини в певний період життєдіяльності суспільства та окремих людей.

Соціалізація — це процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, установок, цінностей, взірців поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі, що зумовлюють її становлення і функціонування як суб'єкта суспільства.

58. Розкрийте змicт, завдання та значення екологiчної освiти молодших школярiв. Екологiчна ситуацiя у свiтi дедалi стає гiршою, тому пiдготовка освiдчених здатних оптимiзувати природнє середовище є завданням часу.

Екологiя - це унiверсальна комплексна наука, яка вивчає цiлiснicть соцiально-природниче середовище, як простip життєдiяльностi людини.

Екологiчна освiта - це безперервний процес навчання i виховання особистостi спрямований на формування системи знань, умiнь, навичок i цiлicних орiентацiї, що забезпечують вiдповiдальне ставлення до навколишнього середовище. Змicт екол. освiти:

1) Пiзнавальний аспект - забезпечуе розвиток пiзнавального ставлення до навколишнього середовища, що мicтить науково-природнi, соцiалистичнi, технологiчнi закономiрностi, поняття про природу, людину, суспiльство та виробництво в їх взаємозв'язкiв.

2) Цiнicний, формує систему цiностей учнiв:

- життя, як найвища цiннiсть;

- людина, як компонент складної системи;

- унiверсальнi цiностi природи;

- вiдповiдальнicть за розвиток бioсфери та суспiльства.

3)нормативи-орiєнтований на систему норм та правил екологiчного характеру.

4) Дiяльнiсний - формує пiзнавальнi, практичнi та творчi умiння екологiчного характеру, розвиває вольовi якостi учнiв, вчить виявити активнiсть у рiшенi екологiчних проблем.

Завдання екологічної освіти:

1. Засвоєння учнями провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу та навпаки;

2. Розуміння різнобічної цінності природи як витоку матеріального та духовного розвитку суспільства;

3. Оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями та навичками раціонального природокористування, розвиток здібності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення стосовно його покращення;

4. Формування умінь передбачати можливі наслідки своєї діяльності у природі;

5. Формування розуміння взаємозв’язків у природі;

6. Розвиток духовної потреби у спілкуванні з природою;

7. Формування прагнення активної діяльності з удосконалення та збереження середовища.

Виховний аспект екологічної освіти полягає у формуванні екологічної культури та екологічних відносин у молодших школярів.