Заняття 2

Тест «Чи володієте Ви аудиторією»

Усі, кому доводиться виступати перед аудиторією, повинні мати свій спосіб спілкування зі слухачами. Їх можна розділити на дві великі групи. Представники першої підкоряють аудиторію собі. Звичайно, во­ни враховують її безпосередню реакцію, але вважають за краще трима­ти «віжки» правління у своїх руках. Не допускають вільної поведінки та виступів. Назвемо цей стиль «авторитарним».

Представники другої групи певним чином самі підкоряються ауди­торії. Вони володіють більш різноманітним вибором варіантів поведін­ки на трибуні, спілкування, виголошення промови. Орієнтуючись на реакцію аудиторії, мають більш гнучку, «особисту» манеру спілкуван­ня. Назвемо цей тип «демократичним».

Обидва стилі мають свої переваги та недоліки. Повна незалежність від аудиторії може зробити виступаючого нечутливим до інтересів слу­хачів. А прагнення орієнтуватися в усьому на аудиторію може призвес­ти до втрати авторитету і ефекту від виступу. Ви повинні самі вибрати необхідний тип спілкування залежно від свого темпераменту, характе­ру, індивідуальних якостей. Але знання того, до якої групи ви належи­те, дає можливість уникнути крайнощів. Ви можете визначити це, від­повівши «так» чи «ні» на наведені питання.

1. Чи потрібна вам ретельна підготовка до кожного виступу залеж­но від характеру аудиторії, навіть якщо ви не раз виступали на цю тему?

2. Чи відчуваєте ви себе після кожного виступу «вичавленим», з різким падінням працездатності?

3. Чи хвилюєтеся ви перед виходом на кафедру чи трибуну настільки, що повинні «пересилити» себе?

4. Чи завжди однаково ви починаєте виступ?

5. Чи приходите задовго до виступу?

6. Чи потрібно вам три-п'ять хвилин, щоб установити перший контакт з аудиторією і змусити уважно вас слухати?

7. Чи прагнете ви говорити за чітко встановленим планом?

8. Чи любите ви рухатися під час виступу?

9. Чи відповідаєте ви на записки із запитаннями в міру їхнього над­ходження, не групуючи?

10. Чи встигаєте ви під час виступу пожартувати?

Якщо ви відповіли однозначно на всі запитання, то ви маєте індиві­дуальний стиль.

Позитивні відповіді на запитання 1, 4, 5, 6, 7, 9 і негативні — на інші свідчать про те, що ви належите до авторитарного типу.

Якщо відповіді розподілилися навпаки — до демократичного. Якщо ви відповіли «ні» на запитання 2, 3, 5, значить у вас сильний тип нерво­вої системи. Відповідь «ні» на запитання 1, 4, 6, 10 говорить про рухли­вість ваших емоцій.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Чим різняться дискусія, полеміка та диспут? Що спільного у них?

2. Які правила ведення дискусії Ви знаєте?

3. Яка роль аргументів у відстоюванні думки під час дискусії?

4. Спостерігаючи по телевізору політичні промови сучасних політиків, визначте як вони відрізняються від інших форм спілкування своєю емоційністю, чіткістю, насиченістю, дієвістю. Проілюструйте прикладами відмінність однієї політичної промови від іншої. В чому, на вашу думку, тут криється таємниця успішності чи неуспішності промови?

Індивідуальне завдання

1. Підготуйте доповідь на одну з тем:

• Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії

• Роль аргументів у відстоюванні думки під час дискусії

2. Напишіть коротку промову на одну з запропонованих тем:

"Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити й доглядати" (М. Рильський.)

"Чудова думка втрачає всю свою цінність, якщо вона погано висловлена" (Вольтер).

"Скажи будь-що, щоб я тебе побачив" (Сократ).

Етика професійного дискутивно-полемічного спілкування.

Дискусія – форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне вирішення проблеми.

Полеміка – публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів.

Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, ду­мок, на відміну від дискусії, має на меті не досягнення згоди в супе­речці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники ви­користовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полемі­ки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Диспут використовується для публічного захисту наукової позиції або для визначення життєво важливих, моральних проблемах. Тема добирається на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямо­ваний він, як правило, на вирішення особистісно значущих мораль­них проблем.

Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови

Кожен із видів суперечки має свою специфіку в прави­лах організації і проведення. Проте існують загальні вимо­ги до суперечки (за О. Івіним):

1. Не слід сперечатися без особливої необхідності. Як­що є можливість дійти згоди без суперечки, то цим варто скористатися.

2. Будь-яка суперечка повинна мати тему, предмет.

3. Тему суперечки не можна змінювати чи підмінювати іншою впродовж усієї суперечки.

4. Суперечка можлива тільки за наявності несумісних уявлень про один і той самий об'єкт, явище тощо.

5. Суперечка передбачає певну спільність вихідних по­зицій сторін, певний єдиний для них базис.

6. Успішне ведення суперечки вимагає знань з логіки.

7. Суперечка передбачає глибокі знання про явища, події, предмети, навколо яких точиться суперечка.

8. У суперечці найважливішим є з'ясування істини.

9. У суперечці слід виявляти гнучкість.

10. Слід остерігатися промахів у стратегії і тактиці су­перечки.

11. Необхідно виявляти здатність і вміння визнавати свої помилки.

Отже, щоб оволодіти полемічною майстерністю, необ­хідно розуміти сутність публічної суперечки, знати її різ­новиди, навчитися безпомилково визначати її предмет, дотримуватися основних вимог культури суперечки, виро­бити вміння доводити висунуті положення і спростовувати погляди опонента, застосовуючи полемічні прийоми. У су­перечці народжується істина, тому ті, хто сперечаються, роблять свій внесок у її пошук. В ідеалі суперечка не тіль­ки приносить користь, а й викликає почуття задоволення, збуджує думку, дає змогу насолодитися інтелектуальною перемогою.

Прийоми суперечки

"Відтягування заперечення" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у зв'язку з тим, що супротивник навів аргумент, проти якого не можна відразу знайти заперечення, намагається непомітно відтягнути свою відповідь, ставлячи запитання щодо наведеного аргументу, немовби з'ясовуючи якісь деталі; відповідаючи здалеку, з чогось, що має відношення до цього питання, проте прямо з ним не пов'язане і т. д. У цей час намагаються знайти бажане заперечення, до якого відразу ж і переходять.

Захисні прийоми - це прийоми, які сперечальники застосовують для відповіді на некоректні прийоми супротивника (Таблиця 2).

Таблиця 2