Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Геологічний факультет

Кафедра історичної геології та палеонтології

Курсова робота

На тему:

Біостратиграфічна характеристика примежових відкладів силуру і девону Волино-Поділля за фауною трилобітів

студентки 5 курсу групи ГЛГ-5м

напрямку підготовки 6.040103

спеціальності «Геологія»

Яцкевич Ілони Михайлівни

Керівник__________________

доц., канд. геол.-мін. наук

Іваніна Антоніна Валентинівна

Національна шкала________________________

Кількість балів:__________ Оцінка: ECTS_____

Члени комісії ___________________ ____________________

___________________ ____________________

___________________ ____________________

Львів-2016

Зміст:

Вступ……………………………………………………..........................3

1. Історія визначення межі між силуром і девоном……………………4

2. Палеонтологічна характеристика відкладів верхнього силуру головних стратотипових розрізів світу і Волино-Поділля………………..…...11

3. Палеонтологічна характеристика відкладів нижнього девону головних стратотипових розрізів світу і Волино-Поділля…………………...18

4. Морфологічний опис деяких видів трилобітів примежових відкладах силуру і девону Волино-Поділля…………………………………….23

Висновки…………………………………………………………..….…28

Список використаної літератури……………………………………..29

Додаток 1…………………………………………………………….….31

Додаток 2………………………………………………………………..32

Додаток 3…………………………………………………………….….33

Додаток 4…………………………………………………….…………34

Вступ

Актуальність. Трилобіти нижньодевонських і верхньосилурійських відкладів Поділля погано вивчені. Уточнення стратиграфії палеозою Східноєвропейської платформи, кореляція нижньодевонських і верхньосилурійських відкладів з одновіковими відслоненнями інших районів колишнього СРСР і закордонних країн вимагають подальшого вивчення фауни, в тому числі трилобітів Поділля. Займаючись трилобітами північно-західної частини Російської платформи, у 1964, 1966 і 1967 рр. під час літолого-палеонтологічного вивчення нижнього девону і силуру Поділля, проведеним Інститутом земної кори ЛГУ, були зібрані численні залишки палеоогрганізмів, в тім числі і трилобіти, з всіх горизонтів, ордовіку, силуру і нижнього девону Поділля (опорний розріз нижньопалеозойських відкладів на Дністрі). Подальше вивчення трилобітів цих відкладів здійснював Л. І. Костантиненко.

Район дослідження. Примежові відклади силуру і девону Волино-Поділля.

Мета. Вивчити особливості розподілу фауни трилобітів силуру і нижнього девону Поділля і світу.

Завдання. 1) Вивчення морфології трилобітів верхнього силуру Волино-Поділля та світу.

2) Вивчення морфології трилобітів нижнього девону Волино-Поділля та світу.

3) Таксономічне визначення знайдених залишків трилобітів

Курсова робота виконана на кафедрі історичної геології та палеонтології під керівництвом доц., канд. геол.-мін. наук Іваніни А. В.

1. Історія визначення межі між силуром і девоном

Встановлення меж між системами, в тому числі між силуром і девоном, являються собою велику і важку задачу міжнародного характеру. Вирішити її можна тільки зусиллями вчених всіх країн світу, які у цьому зацікавлені.

Великий внесок в цю роботу зробили геологи колишньої Чехословаччини на чолі ї Йозефом Свобода. Досить цікаві і важливі дані по ФРН (проф. Г.К. Ербен) і Бельгії (проф. М. Леконт). Виключне значення мають роботи, проведені в Канаді (д-р Д. Мак-Ларен).

Проведення висновків цих досліджень було зроблено на міжнародних симпозіумах по межі та стратиграфії силуру і девону в Празі в 1958 р., в Бонне-Брюселі в 1960 р. і, спеціально по девонській системі, в Калгарі в 1967 р.

В колишньому СРСР силур і девон розповсюдженні на дуже великих площах і дуже різноманітні. Обговорення цих результатів, їх критичний розгляд був завданням Симпозіуму, проведеного в колишньому СРСР в 1968 р. У ньому брали участь геологи із 22 країн. Серед них було дуже багато видатних спеціалістів в цій області. Це надало роботі Симпозіуму більше значення. Роботи, що друкувалися у його працях, відображають останні досягнення у вивченні силуру і девону.

В більшості статей викладається зміст доповідей, зроблених на конференціях в Ленінграді, але декілька статей включають у себе результати жвавих і змістовних дискусій під час екскурсій і після них у Львові.

Під час цих дискусій були висловлені дуже різноманітні думки про положення границі між силуром і девоном. Більшість учасників висловлювалися за проведення межі в основі шарів з Monograptus uniformis під впливом видатних успіхів, досягнутих у вивченні граптолітів. Але ця думка ні в якому разі не була єдиною.

Англійські геологи і палеонтологи вказували, що оскільки силур і девон були встановленні в Англії, то англійський матеріал є вирішальним. Цей матеріал на даний час знаходиться в стадії обробки і вивчення. Тому вони просили не виносити завершальних рішень, що було і прийнято.

Остаточні рішення були перенесенні на Міжнародний геологічний конгрес 1972 р. в Канаді.

Д. В. Наливкін вважав, що для того, щоб встановлювати положення будь-якої межі між системами по розвитку однієї групи організмів, навіть такої розповсюдженої, як граптоліти, неприпустимо. Тільки кореляція розвитку всіх основних груп фауни і флори дасть матеріал, якого буде достатньо для обґрунтування границі. Особливо важливий розвиток мікроорганізмів, форамініфер, конодонтів, остракод і спор. Розвиток граптолітів повинен бути зіставлений з розвитком брахіоподів, трилобітів, ругоз, табулят, цефалоподи, можливо, пелеципод і гастропод і, у будь-якому випадку, мікроорганізмів і вапнистих водоростей.

На Симпозіумі неодноразово піднімалося питання про стратотип. Більшість учасників вважало, що для характеристики межі буде достатньо одного-двох стратотипів. Ця думка є помилковою. Для характеристики межі необхідна кореляційна таблиця із зіставленням багатьох стратотипів. Перший стратотип повинен бути для межі, що проходить серед континентальних відкладів, у тому числі древнього червоного пісковику. Другий буде для лагунних, гіпсових і соленосних відкладів. Третій – для рифових вапняків, четвертий – для шаруватих, уламкових вапняків, п’ятий – для сланцевих товщ і шостий – для піщано-сланцевих теригенних морських товщ. Напевно, знадобляться і інші. Таблиця, у якій вони будуть зіставлені, дасть той стратотиповий матеріал, який з достатньою повнотою охарактеризує будову пограничної зони. Один стратотип повинен бути замінений таблицею стратотипів.

Серед учасників Симпозіуму було багато геологів-палеонтологів, до яких і відноситься Д.В. Наливкін. Для них «палеонтологія – це все», і тільки палеонтологічних даних для проведення межі достатньо. Насправді, межа між системами – це межа між періодами історії Землі, а в історію Землі входить не тільки історія органічного світу. Навпаки, історія Землі і її періодизація ні в якому разі не визначаються однією історією органічного світу. Біосфера по порівнянню з літосферою, гідросферою і атмосферою – абсолютно другорядна річ. Не біосфера визначає історію трьох інших сфер, навпаки, її історія повністю залежить від історії інших сфер; це зрозуміло кожному.

Періодизація історії Землі – це перш за все періодизація часу. Час може бути виражений не тільки абсолютним часом. Про абсолютний вік на Симпозіумі не було ні слова.

Учасники симпозіуму були у захваті дійсно чудовими розрізами на Поділлі, вздовж р. Дністер. В тих розрізах найбільш різка зміна в історії Землі співпадає зі зміною морських вапняків і глин наземними червоноколірними пісковиками. Ця зміна спостерігається на величезних площах, цілих материках. Вона, на жаль, не притягнула достатньої уваги учасників Симпозіуму.

Ці два приклади показують, що велика і плодотворна робота Симпозіуму була в основному обмежена вивченням змін органічного світу – біостратиграфією, але ці зміни вони вивчали без будь-якої уваги до тих причин, які їх викликали. Таке вивчення не може бути досконалим.

Важливими досягненнями, котрі створили нову основу для вирішення питання про межу силуру і девону наступні.

1. Повністю відпало, що панувало в 60-х роках ХХ ст., уявлення про специфічне приурочення монограптид до силуру. Епоха розвитку граптолітів охоплює не тільки пізній лудлов, але і майже весь ранній девон, до того ж граптоліти зберігають колишню роль у зональній стратиграфії. Вище наймолодшої британської зони Saetograptus leintwardinensis тепер встановлюються ще до 15 зон (включаючи нижній емс), із котрих верхні 5-6 зон є свідомо девонськими і вже з успіхом використовуються навіть для міжконтинентальної стратиграфічної кореляції ( колишньої Чехословаччини, Марокко, Алжир, Австралія, Малайя, США, Канада; в СРСР – Поділля, Урал, Казахстан, Середня Азія).

2. Порівняно вивчення граптолітів, конодонтів, тентакулітів, трилобітів, остракод і ряду інших бентосних груп фауни різнофаціальних морських відкладів дозволило встановити, що підошва жединського ярусу Рейнсько-Арденського масиву близько відповідає підошві лохківського ярусу Баррандієна, бостовського ярусу Польщі, тиверського яруса Поділля і співпадає з основою таких важливих зон, як зона Monograptus uniformis, зона Icridus woschmidti, зона Warburgella rugulosa, кореляційна цінність яких безсумнівно встановлюється через проміжкові розрізи. Досягнуті на цій основі успіхи в стратиграфічній кореляції припадають зоні M. Uniformis s. I. Особливо велике значення.

3. Суттєво уточнилося стратиграфічне положення решток іхтіофауни в морських і перехідних розрізах Прибалтики і Поділля, що відкрило нові перспективи кореляції з фаціями Олд-Ред Великобританії (даунтонська, дитонська і бретонська серії). Зокрема, встановлено, що зона Thelodus parvidens ставить в близьке стратиграфічне положення нижній даутон (лудловський костеносний шар), минявські шари Литви, що належать уже до своєї нижньої частини до пржидольської зони Pristiograptus ultimus і горизонт Oxecaape Естонії; за іншими даними (остракоди, конодонти зони S. eosteinhornensis), до даунтону відноситься і горизонт Каугатума. Відкриття нижньодитонських Traquairaspis в тильженській світі примушує вважати ще даунтонськими і юраські шари Литви і Латвії з характерним «бейрихіїдовим» комплексом остракод, що нижче залягають.

4. В результаті проведених досліджень традиційна впевненість, що покрівля лудловського ярусу співпадає з підошвою жединського ярусу. Інше кажучи, що даунтон стратиграфічно еквівалентний нижньому жедину. Більше того, в стратиграфічній шкалі морських відкладів силуру-девону все більш ясно вимальовується пропуск, який повинен зайняти особливий стратиграфічний підрозділ, що відповідає постлудлову, але прежедину.

Верхня межа розглянутого стратиграфічного підрозділу в морських фаціях чітко визначається підошвою зон Monograptus uniformis s. I. та Icriodus woschmidti. На Поділлі вона відповідає основі тиверського ярусу, до якого О.І. Никифорова (1968) відносить і шари Тайна як нижній підрозділ борщівського горизонту.

5. Представляється, що питання про вік скальських-пржидольських відкладів та їхнє місце в стратиграфічній шкалі може вирішитися однозначно. Палеонтологічні дослідження морських безхребетних (граптоліти, брахіоподи, трилобіти, остракоди, корали, конодонти), проведені багато численними спеціалістами в різних країнах, безсумнівно, що у межах досліджуваного відрізку постлудловської історії продовжують дуже повно розвиватися типово силурійські групи фауни. Більш помітно обновляється фауна хребетних, що вторгається в морські серії постлудлова, але ця еволюційна гетерохронія зазвичай не береться до уваги при розробці еталонних стратиграфічних шкал морських відкладів.

Незалежно від таксономічного рангу цього стратиграфічного під-розділу сам факт його виявлення в морських пізньосилурійських відкладів – значне досягнення стратиграфії. Все-таки залишається невиясненим дуже важ-ливе питання про його місце стратотипової послідовності шарів Уіткліфф – даунтоська серія. Вирішенням цього питання пов’язано з визначенням межі силуру і девону в стратотипі Великобританії.

Таким чином, важлива межа зон P. transgrediens, M. uniformis, S. eosteinhornensis, I. woschmidti, настільки чітко зараз спостерігається в морських відкладах континентальної Європи і співпадає з основою жединського ярусу Рейнсько-Арденського масиву, але не може бути поки що точно вказана в стратотипових розрізах Уельса. А у зв’язку з тим тут не може бути точно виділений і об’єм верхнього підрозділу силурійської системи.

6. Результати багато численних досліджень 60-х років і думки абсолютної більшості членів спеціального міжнародного комітету, що працював під керівництвом проф. Ербена, дозволяє зробити висновок, що незалежно від того як вирішиться питання про межу силуру і девону в специфічних фаціях Великобританії, мають формальні та наукові основи прийняття рішення про нижню межу девонської системи, керуючись досягнутим рівнем біостратиграфічного вивчення жединського ярусу в стратотиповому районі і сучасними здобутками в області кореляції його морських аналогів у різних країнах світу.

У колишньому СРСР ця межа відповідає підошві тиверу, який, можливо, варто розглядати до богемської схеми як нижній підярус лохківського ярусу, який відповідає нижньому жедину або його більшій частині. Стратиграфічне положення нижньої границі добре визначаються борщівському горизонті Поділля (починаючи з шарів Тайна) M. Uniformis angustidens, I. woschmidti і багато численних видів інших груп, важливих в кореляційному відношенні. В Південній Прибалтиці на рівень цієї межі залягає тильжеська світа з Traquairaspis; в Уралі – середня (= сарайська) підсвіта петропавловської світи з Pachyfavosites kozlowskii; в Центральному Казахстані – караєспинський горизонт з Howellella mercuri, Pachyfavosites kozlowskii, Monograptus ex gr. uniformis; в Середній Азії – кунжакський горизонт (еквівалент лохкова) з Septatrypa megaera, коралами, криноїдеями, тентакулітами, монограптидами, включно з M. hercynicus; на Салаірі – томчумішський горизонт з Pachyfavosites kozlovskii, Howellella angustiplicata та своєрідним комплексом остракод; на північному сході колишнього СРСР – нелюдимська світа Favosites socialis, Protathyris praecursor та іншими видами різних груп, ще недостатньо вивчених.

Допустимі багатьма дослідниками (у тому числі і англійськими) відповідність підошви «Old Red System» підошві зони Pristiograptus ultimus, навряд чи може бути переконливою основою для зберігання status quo у відношенні цієї межі. У такому випадку довелось би вважати девонськими всі пржидольські шари, значну частину скальського горизонту, горизонт Oxecaape, ісфаринський горизонт і багато інших, силурійський вік яких ніколи не піддавався сумнівам. Неформальний підхід до вирішення цієї важкої проблеми, зв’язані історією і традиціями, повинен би швидше допустити відношення даунтона (у сенсі Аллена і Тарло, 1963) або більшої його частини до силурійської системи. Встановлення страто типів всіх ярусів девонської системи за межами Девоншира, Корнуелла і Уельса було цілком раціональним і слугує зараз виправданим прецедентом у відношенні межі силуру і девону і їх пограничних стратиграфічних підрозділів. Однак без вирішення цього питання на міжнародному рівні залишаться серйозні утруднення в області номенклатури.