14.Психологія як емпірична наука. Її предмет.

З тих пор, як були розроблені основні принципи емпіричної філософії, стало очевидним, що психологія може вважатися справжньою наукою лише в тому випадку, якщо предметом її дослідження буде визнана не метафізична сутність - душу, а те, що дано безпосередньо. В емпіричній же дійсності, як відзначалося вище, дане так звані щиросердечні явища, наші різні переживання - почуття й подання, думки й бажання. Отже, предметом психології повинна бути визнана саме ця область дійсності, тобто Психічні явища. Так міркує Емпірична психологія

Однак історично для емпіричної психології характерно не тільки те, що вона вважає предметом свого дослідження щиросердечні явища. Немає! Поряд із цим вона намагається визначити й межі емпіричної дійсності, що містить досліджувані нею явища. Вона розрізняє зовнішню, об'єктивну дійсність, відомості про яку людина одержує через органи почуттів, тобто за допомогою зовнішнього спостереження, і дійсність, що проявляється у вигляді внутрішнього почуття, тобто через Самоспостереження. Таким чином, емпірична психологія розрізняє Об'єктивну й суб'єктивну Емпіричну дійсність. Відповідно до емпіричної психології, психічні явища становлять винятково сферу самоспостереження. Отже, предметом психології зізнається суб'єктивна дійсність, і в цьому змісті емпірична психологія повинна бути полічена суб'єктивною психологією

Відомо, що з тих пор, як різні галузі науки встали на шлях емпіричного дослідження, їхній розвиток пішло надзвичайно стрімким темпом. Це особливо ставиться до природних галузей науки, тобто до тих, що досліджують зовнішній досвід, або, інакше, об'єктивно дану дійсність. Зате психологія, як і колись, рухалася вперед досить повільно. Природно встає питання: у чому причина цього?

Як науки про природу, так і психологія досліджують емпіричну дійсність. У цьому змісті між ними різниці немає. Відмінність лише в тім, що природознавство вивчає об'єктивну дійсність, а психологія - суб'єктивну. Ця обставина дозволяє природознавству вивчати свій предмет шляхом об'єктивного спостереження. Психологія ж, що вивчає суб'єктивно дану дійсність, позбавлена такої можливості. Відповідно до основного положення емпіричної психології, вона змушена будувати своє дослідження на ґрунті суб'єктивного спостереження, тобто самоспостереження

Варто думати, що неплодотворність емпіричної психології була обумовлена тим обставиною, що предметом її вивчення визнавалася сфера внутрішнього досвіду, тобто сфера, що не піддається об'єктивному вивченню. Отже, питання про предмет психології не змогла правильно вирішити також і емпірична психологія

16.Психологія та філософська антропологія

Філософська антропологія як самостійна галузь знання виникає в контексті загального повороту філософії кінця ХIX - початку XX століття від гносеології та логіки до онтології і антропології; її ідеї присутні в самих різних філософських напрямах і системах, незалежно від того, яка проблематика в них є визначальною: онтологічна , логіко-гносеологічна або власне антропологічна. Поняття «філософська антропологія» в широкому сенсі - це філософське вчення про природу, сутність і призначення людини, що об'єднує цілий ряд «антропологічних шкіл» та течій і виникає, в основному, в періоди криз культури.

У вузькому сенсі - філософська антропологія - це один з напрямків західної філософії, що склалося остаточно після Другої світової війни в Західній Німеччині. Психологія- наука про душу. Характерною рисою філософської антропології і психології є принцип індивідуації. Філософ-антрополог і психолог повинен вловити живу цілісність особистості, її конкретне «Я». Завдання філософської антропології і психології полягає в руйнуванні колишнього занадто абстрактного образу людини. На місце ідеї людини постаєпроблема йогосамовизначення, вільна від всяких видів редукцій.