Принцип стимулювання дитини до самовиховання

Виходячи з особливості виховання як двостороннього процесу, треба постійно спонукати дитину до самовиховання як певного цілеспрямованого систематичного впливу на самого себе з метою прищеплення собі бажаних якостей (моральних, фізичних,розумових та ін.). Самовиховання — це діяльність людини з метою зміни своєї особистості. Початок цієї діяльності — самоаналіз, для якого необхідні самоспостереження і самооцінка. У кожній людині повинна бути потреба до самокритики, самоконтролю як шлях до самовдосконалення на противагу самовдоволенню. Стимулювати школяра до самоаналізу можуть: прочитана книжка, її герої, їх вчинки, приклад оточуючих людей, бажання самоствердження, твори-роздуми, відповіді на питання анкет та ін.

Так, Л.М. Толстой писав у щоденнику; «Я поганий собою, незграбний... Я роздратований, нудний для інших, нескромний, нетерпимий і сором'язливий, як дитина. Я майже неук. Те, що я знаю, цьому я навчився абияк сам, уривками, без зв'язку, без толку і то так мало. Я невтримний, нерішучий, непостійний, безглуздо марнославнийі запальний, як всі безхарактерні люди. Я не мужній. Я неохайний у житіі такий ледачий, що безділля зробилось для мене майже невід'ємною звичкою. Я розумний, але мій розум ще ніколи ні на чому не був грунтовно випробуваний. У мене немає ні розуму практичного, ні розуму світського, ні розуму ділового. Я чесний, тобто люблю добро, зробив звичку любити його; і коли відхиляюсь від нього, буваю незадоволений собою і повертаюсь до нього з задоволенням, але є речі, які люблю більше добра, — славу...»'.

Наоснові самоаналтзу Л.М. Толстой склав програму самовиховання і в щоденнику записав:

«1) Не продумавши вчинку, будь нерішучим; продумавши, будь рішучим.

2) Кожній справі втддаватись сповна, намагаючись зробити її якнайкраще.

3) Завжди працюй.

4) Не бреши.

5) Не будь пихатим.

6) Не ворожи.

7) Не мрій.

8) Чим гірше становище, тим більше посилюй діяльність.

9) Зберігай порядок у фізичних і розумових заняттях.

10) У задоволенні кожного почуття, фізичного і морального, будь витриманий»'.

Серед головних правил записує такі:

«1) Метою кожного вчинку повинно бути щастя близького.

2) Будь задоволений теперішнім.

3) Шукати випадків зробити добро».

Наступний етап самовиховання — складання програми самовиховання, її реалізація, що вимагає самоконтролю, звіту. Ці засоби особисто використовуються людиною і йдуть від неї. Отже, самовиховання протікає найбільш активно і найбільш ефективно в тих випадках, коли вирішені такі завдання:

— у школярів сформовано бажання стати кращим;

— вони знають шляхи і засоби самовиховання і володіють ними (самоаналіз, самообов'язки„самоконтроль, самозвіт).

Стимулювання школярів до самовиховання забезпечує саморозвиток особистості вихованця, його самоактуалізацію.

Дослідження О.В. Киричука доводять, що самоактуалізація особистості «як прагнення індивіда до більш певного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. фізичних, психічних та соціальних потенцій передбачає наявність сприятливих соціально-психологічних умов, що створюються в процесі педагогічної взаємодії.

Так, у педагогічній системі «контактний колектив — особистість, необхідною умовою самоактуалізації вихованця є його відповідне становище (неофщійний статус) у підсистемі дружніх стосунктв. У системі «батьки — дитина» фактором самоактуалізації виступає форма стилю спілкування в сім'ї... В системі «масова комунікація — споживач» життєва енергія посилюється або послаблюється завдяки реальним людям, образам, символам, голосам, що їх сприймає вихованець за допомогою телебачення, радіо, кіно, газет, книг і журналтв. Інтенсивність контакту, а звідси й рівень самоактуалізації залежить від «плюралізму» позицій дійових осіб, зразків для наслідування, змісту духовних цінностей, що їх несуть у собі масові комунікації, від повернення кожній особі права самій розібратися у складному світі життя.

У системі «референтна група — індивід» самоактуалізації вихованця сприяють задоволення соціогенних потреб (у визнанні, самовизначенні, самоствердженні і т.ін.), можливості почувати себе незалежним і самостійним.

У системі «педагог — вихованець» необхідною умовою самоактуалізації виступають діалогічний стиль взаємин між суб'єктами педагогічної взаємодії, гуманістичні стосунки, можливість задовольнити свої потреби у взаєморозумінні, співчутті, співпереживанні...»'.

Стимулювання до самоактуалізації особистості передбачає певну соціальну адекватність виховання соціально-економічним умовам життя, реаліям політики, духовності суспільства, щоб здійснювати соціальне загартування молоді, пов'язане з вольовими зусиллями для подолання негативного впливу соціуму, набуття соціального імунітету, стресостійкості, рефлексивної позиції.

Представимо структуру процесу самовиховання в табл. 3.

Таблиця 3