Принцип гуманізації виховання

В.О. Сухомлинський писав, що вчителі повинні «стверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя».

Гуманізм — система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення всіх здібностей.

Філософські ідеї гуманізму є основою антропософії, педоцентризму, вільного виховання, неопозитивізму та релігійних систем.

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, п творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації.

У «Декларації прав дитини»говориться про необхіднїсть законом, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини, можливостей і сприятливих умов для її фізичного, розумового, морального, духовного розвитку в атмосфері свободи і гідності.

Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичнеї орієнтаці1, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину. Ш.О. Амонашвїлі, звертаючись до вчителів, закликає їх: «Вірте в себе. Я вчитель, я вихователь, я професіонал. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині? Якщо вірити в себе, обов'язково знайдете вихід із будь-якого становища. Якщо раптом побачите, що не зможете повірити в дитину, в себе, будьте справжньою людиною, ідіть зі школи. Всі будуть дякувати зацей мужній крок. «Не нашкодь!» — заповідь лікаря ще з часів Гіппократа. Не будьте сірістю. Не нашкодьте. Майте громадянську мужність. Залиште клас, знайдіть інше поприще»'.

Принцип передбачає також повагу до особистості дитини. У діяльності вчителя повага до учнів викликає в останніх довіру, відвертість, увагу до порад і пропозицій викладача. «Діти, підлітки, — як зазначає А.Г. Ковальов, — дуже чутливі до оцінки їх активності, умінь, виявів розуму, фізичної сили і спритності, які розглядаються як якості, гідні поваги і заохочень»'.

Повага до особистості школяра виявляється:

— у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини, у забезпеченні умов для п розвитку; в урахуванні інтересів учнів, їх індивідуальних смаків, потреб, поглядів та ін.;

— у вияві довіри до дитини, доброти, чуйності;

— увазі, співчутті, співстражданні, сердечній турботі; в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позицїї„розумїти внутрішній світ дитини, тобто перейматися проблемами індивіда;

— у діалогізмі спілкування, який не можливий без бажання і уміння слухати і чути дитину, без ведення діалогу на основі рівностей позицій, взаємоповаги 1довір'я, коли засобами спілкування педагога з вихованцями є не настанови, заборона, погрози, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги.

Звідти виходить тактика сп1вробітництва, взаємод1ї в сумїснїй діяльності і спілкуванні.

Гуманізм вихователя передбачає також терпим1сть, його педагогічний такт.

Все це повинно стверджувати неповторність кожної дитини. Саме стверджувати, а не декларувати.

А.С. Макаренко теоретично обгрунтував і в своїй практичній діяльності реалізував принцип оптимістичноi гіпотези у відношенні до дитини.

В.О. Сухомлинський неодноразово висловлював думку про те, що кожна дитина талановита, і завдання вихователя в тому, щоб знайти «ізюминку» в кожній дитині.

Ш.О. Амонашвілї пише, звертаючись до вчителів: «Вірте в дитину. Вїрити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив все, а нічого не виходить. Пам'ятайте, що доля дитини залежить тільки від Вас. Якщо в дитину ніхто не вірить, вона стає зовсім безпорадною, їй н1 на кого обіпертися, і ми обов'язково втратимо їі»".

Організація успіху індивіда передбачає:

— включення суб'єкта в різні види діяльності для виявлення позитивних якостей;

— допомогу в підготовці конкретних дій, справ, спрямованих на усвідомлення людиною своїх можливостей;

— зміцнення почуття гідності; — виконання суб'єктом конкретних дій, справ;

— підкріплення позитивного

Щоб вірити, треба виявити саме позитивні риси характеру, діяльності, спілкування школярів. Вирішенню цього завдання сприяє організація різноманітної діяльності дитини, де б вона могла виявити своє «я».

Безграмотний учень, як зазначає В.О. Сухомлинський, може проявити великий інтерес до історїї, працювати краще за всіх у майстерні або прекрасно співати, бути вдалим футболістом.

Виявивши найбільш важливіцікаві позитивні якості, можна визначати конкретні завдання по організації успіху вихованця, щоб зміцнити його почуття гідності, впе вненості на основі усвідомлення своїх можливостей, перспектив івіри в них. Цьому сприяє підкршлення позитивного, яке викликає у вихованця почуття задоволення від того, що відбулося, Підкріплення може бути мімічним (посмішка, добрий погляд), пластичним (дружній жест, захоплений змах руками), вербальним (добре слово, комплімент), предметне (вручення квітів), дійовим (пропозиція чого-небудь, поступлення) '.

«Людина ніколи не досягне чогось значного у житті в широкому значенні слова, якщо одного разу не пізнає в чомусь для неї важливому успіху... кардинальною необхідністю людини є необхідність усвідомити себе особистістю, тобто бути впевненим у повазі з боку оточуючих, а також у власній значимості і позитивній оцінці в їх очах»'.

Один із директорів шкіл ввів обов'язкове правило для вчителів: «Ніколи не говоріть про дитину, чим вона погана. Ось коли знайдете, чим вона гарна, тоді й приходьте, і будемо думати, що нам з цим гарним робити далі».

Чїтко сформульовані правила гуманного ставлення до людини в книзі Д. Карнегі «Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей»'.

1. Починайте з похвали і щирого визнання переваг людини.

2. Звертаючи увагу людей на їх помилки, робіть це у непрямій формі,

3. Перш ніж критикуваги їншого, скажіть про своі влнснї помилки.

4. Ставте запитання, замість того, щоб віддавати накази.

5. Дайте людині можливість зберегти своє обличчя.

6. Хваліть людину за кожен навіть скромний успіх і будьте при цьому «щирі у своєму визнанні і бїльш щедрі на похвалу».

7. Створіть людині добре ім'я, щоб вона стала жити у відповідності з ним.

8. Користуйтесь заохоченням. Зробіть так, щоб недолік, який ви

хочете в людині виправити, виглядав легко поправним, а справа, якою ви хочете ІІ зацікавити, такою, що легко виконується.

9. Робіть так, щоб було приємно виконувати те, що ви хочете.

Саме любов, повага їнших ї до їнших ведуть до усвідомлення своєї особистості.

Повага до особистості передбачає і пред'явлення вимог до дитини. А.С. Макаренко писав: «Коли б хто-небудь запитав як би я міг у короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї...». Але вихователь повинен знати, як пред'являти вимоги. Вимоги повинні бути посильними, доступними для розуміння дітей, відповідати можливостям індивіда, бо при непосильному завданні вся робота приречена на невдачу. Важливо, щоб дитина усвідомлювала необхідність виконання тих чи інших вимог. Самі вимоги повинні мати позитивний характер, коли переважає не частка «не» (не кричи), а стимулювання до позитивних діи: будь уважним, слухай товаришів, бережи свою пам'ять тощо.

Суттєвою умовою виконання вимог є не лише їх формулювання, визначення того, що треба, а йрозкриття способів виконання вимог, тобто відповідь на запитання: «Як?».

Умовою прийняття дітьми вимог є педагогічний такт вихователя, коли вчитель повинен стати на мїсце учня і розмовляти з ним так, як хотів би, щоб сшлкувались з ним. При аналізі результатів виконання вимог не порівнювати одну дитину з іншою. Можна говорити про успіхи чи невдачі тільки конкретної дитини.

Реалізація принципу веде до сформованості у школяра гуманності як вершини його моральності, яка знаходить своє виявлення:

— у свідомому засвоєнні універсальних цінностей загально-людської та національної культури;

— в осмисленні єдності людського роду і себе як його неповторної частки, зв'язку з іншими людьми, суспільством, природою, культурою;

— у виявленні любові до людей, всього живого, милосерді, доброті, здатності до спївчуття, умїнні проявляти доброзичливістьдо всіх людей, незалежно від їх раси, національностi, віросповідання, положення у суспільстві, допомагати близьким і далеким;

— у прагненні до згоди, добросусідства, свободи, рівності, братства;

— у готовності вихованців до самозахисту своїх інтересів;

— у прагненні до оволодіння способами самовиховання, самовдосконалення з метою оволодіння художніми, науковими, естетичними, моральними цінностями, шляхом ознайомлення, охорони, відродження, відтворення в різних видах діяльності та ін.