1. Закревська в.М. Біологія: Навчальний посібник 9 клас. – к.: 2010 р. – с. 308.

2. Култаєва о.В. Великий сучасний довідник школяра:

- Х.: 2011 р. – с. 912 .

3. В.П. Попович, т.О. Сало Біологія у таблицях і схемах, 7-9кл., 2007.

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ, АБО АМФІБІЇ

  Земноводні — перші наземні хребетні. Звичайно зберігають в онтогенезі стадію водної личинки; більш-менш тісний зв'язок з водним середовищем характерний для більшості видів земновод­них і в дорослому стані. Земноводні походять від стародавніх кис­теперих риб у верхньому девоні і займають проміжне положення між рибами і «справжніми» наземними хребетними (амніотами). Залежно від стадії життєвого циклу вони мешкають то у воді, то на суші. Протягом життя амфібії, як правило, зазнають метамор­фоз, перетворюючись із личинок, які ведуть водний спосіб життя, у дорослі форми, що мешкають переважно поза водою. Поширені земноводні переважно в районах із високою вогкістю і позитив­ною середньорічною температурою навколишнього середовища. Звичайні місця їх життя — береги прісних водоймищ і сирі ґрун­ти тропіків і субтропіків. У тропічних лісах види здебільшого пе­рейшли до деревного способу життя. У той же час деякі види при­стосувалися до посушливих умов середовища і зустрічаються в пустелях. Сучасна фауна земноводних нечисленна, менше 2 тис. видів. Вони об'єднуються в три ряди: хвостаті, безногі та безхвості.

  Основні ароморфози класу: поява п'ятипалих кінцівок; роз­виток легенів; наявність трикамерного серця і двох кіл кровообі­гу; розвиток середнього вуха.

  Морфофізіологічна характеристика класу. Довжина тіла су­часних земноводних від 2-3 см. до 1,8 (велетенська саламандра). Шкіра м'яка, гола, позбавлена яких-небудь кісткових або рого­вих лусочок, рясно зволожена секретами численних слизових залоз, проникна для газів і води (газообмін значною мірою здійс­нюється через шкіру). Зокрема жаби основну частину споживаної ними води одержують за рахунок всмоктування роси спеціалізо­ваними ділянками шкіри живота. Незначні елементи шкірного скелета зустрічаються тільки у тих, що мешкають в ґрунті, безно­гих (черв'яки) і деяких безхвостих. У більшості земноводних у шкірі є також серозні залози, секрет яких іноді дуже токсичний (захисна функція). Необхідність постійного зволоження шкірних покривів не дала можливості амфібіям усунути залежність від первинного для них водного середовища і повністю пристосувати­ся до наземних умов.

  Скелет складається з черепа, хребта, кісток кінцівок і їх по­ясів. Череп амфібій має сплощену форму, у його потиличному відділі знаходяться дві суглобові поверхні, які слугують для зчленування з шийним хребцем. Завдяки цьому голова набуває деяку рухливість щодо тулуба (пригадаємо, що у риб голова міцно сполучена з хребтом і нерухома щодо тулуба). Хребет складаєть­ся з чотирьох відділів: шийного, тулубного, крижового і хвостово­го. Шийний і крижовий відділи з'являються у земноводних впе­рше і мають тільки по одному хребцю. До поперечних відростків крижового хребця причленяються клубові кістки тіла. Хвостовий відділ виражений у хвостатих амфібій, а у безхвостих є редукова­ним і може бути представлений однією кісточкою, яка утворюєть­ся в результаті злиття хвостових хребців, що закладаються в емб­ріональному періоді розвитку. Тулубні хребці хвостатих амфібій несуть короткі ребра, у безхвостих ребра відсутні. Парні кінцівки земноводних різко відрізняються від кінцівок їх предків —  кис­теперих риб. Якщо плавник кистеперої риби з кістками і м'язами, що входять до його складу, є цільною пружною пластинкою, то кінцівки земноводних побудовані у вигляді системи важелів — рухливо сполучених суглобів. Ускладнюється будова поясів кін­цівок, які забезпечують вільним кінцівкам міцну опору і здійс­нюють їх зв'язок із хребтом. Пояс передніх кінцівок включає де­кілька кісток і утворює суглобову западину для головки плеча. У зв'язку з відсутністю або неповним розвитком ребер грудної клі­тини у амфібій відсутній і плечовий пояс, що має вигляд півкіль­ця, вільно лежить в товщі мускулатури.

  Вільна п'ятипала передня кінцівка складається з плеча, пе­редпліччя і кисті. У безхвостих амфібій ліктьова і променева кіс­тки зливаються, утворюючи загальну кістку передпліччя. Кисть утворена численними дрібними кістками і підрозділяється на зап'ясток, п'ясток і фаланги пальців. Пояс задніх кінцівок (тазо­вий пояс) включає три парні кістки, які утворюють вертлужну западину — місце прилягання головки стегна.

  Вільна п'ятипала задня кінцівка складається із стегна, гомі­лки та стопи. У безхвостих обидві кістки гомілки зливаються в одну. Стопа включає передплюсну і фаланги пальців (у жаб вели­ка частина кісток зап'ястка і передплюсни зростаються між со­бою, що є пристосуванням до пересування стрибками).

  Така схема будови кінцівок типова для всіх наземних хребет­них і дещо видозмінюється тільки у зв'язку з особливостями руху.

  М'язова система земноводних значно ускладнюється в порі­внянні з одноманітно розташованими м'язовими сегментами риб. Це пов'язано з пересуванням тварин по твердому субстрату за до­помогою п'ятипалих кінцівок. М'язові пласти розпадаються на окремі пучки (м'язи), які забезпечують рух окремих кісток і кінці­вок щодо один одного і всієї кінцівки щодо тулуба. Ускладнюється і спеціалізується мускулатура голови, що бере участь в захопленні і проковтуванні їжі, вентиляції ротової порожнини тощо.

  Анатомічна перебудова скелета та м'язової системи, пов'язана із виходом земноводних на сушу, забезпечує їм можли­вість існування в наземних умовах. Проте швидкість і маневре­ність рухів, рівень пристосованості в цілому невисокі.

   Травна система починається ротовою щілиною, яка веде в обширну ротоглоточну порожнину, перехідну в стравохід. У ротоглоточну порожнину відкриваються протоки хребетних слинних залоз, що вперше з'явилися в еволюції.

Їх секрет служить для змочування харчової грудки і не впли­ває на їжу хімічно. На дні ротоглоточної області розташований язик. У жаб він прикріплений переднім кінцем до дна рота, а ві­льна задня частина повернена всередину. Язик виділяє клейку речовину і служить для лову дрібних тварин. На щелепах та ін­ших кістках, які обмежують ротоглоткову ділянку, розташовані дрібні конічні зуби, які допомагають утримувати здобич. У безх­востих амфібій зуби зберігаються тільки на верхній щелепі, у жаб щелепи позбавлені зубів.

 

Анатомічна будова жаби: 1 — серце; 2 — легеня; 3, 4 — печінка; 5 — жовчний міхур; 6 — шлунок; 7 — підшлункова залоза; 8 — дванадцятипала кишка; 9 — тонка кишка; 10 —- товста кишка; 11 — селезінка; 12— клоака; 13 — сечовий міхур; 14 — отвір сечового міхура в клоаку; 15 — нирка; 16 — сечпровід; 17 — отвір сечопроводу в клоаку; 18,19 — яєчник; 20—22 — яйцепровід; 23 — отвір яйцепроводу в клоаку; 24 — спинна аорта; 25 — задня порожниста вена; 26 — сонна артерія; 27 — дуга аорти; 28 — легенева артерія.

 

  Стравохід впадає в шлунок, від якого відходить дванадцяти­пала кишка. У печінці є жовчний пузир, її протік впадає в  двана­дцятипалу кишку. У жовчний протік виливається і секрет під­шлункової залози, яка самостійного сполучення з кишечником не має. Дванадцятипала кишка переходить в тонку, яка впадає в широку пряму кишку. Пряма кишка відкривається в клоаку (від лат. cloaca — труба для стоку нечистот).

  Харчуються земноводні різними дрібними безхребетними. Вони можуть ловити мальків риб, а більш великі з них (озерна жаба) — пташенят водоплавних птахів. Тритони знищують вели­ку кількість личинок комарів.

Органами дихання у більшості амфібій служать легені — па­рні тонкостінні мішки, внутрішні стінки яких мають комірчасту будову. Дихання забезпечується коливальними рухами дна ротоглоточної порожнини. Повітря засмоктується через ніздрі при опусканні дна ротоглоточної порожнини, а потім при закритих ніздрях підняття нижньої стінки цієї порожнини проштовхує повітря в легені. Дихальна поверхня легенів невелика: відношення поверхні легенів до поверхні шкіри у амфібій складає 2:3 (для порівняння вкажемо, що у ссавців поверхня легенів в 50- 100 разів більше поверхні шкіри). У зв'язку з цим в життєдіяльності амфібій важливе значення має шкірне дихання. У різних видів земноводних через шкірні капіляри надходить від 15 до 55 % споживаного кисню. Шкірне дихання стає єдиним джерелом кисню при тривалому знаходженні тварин у воді: під час сплячки або при затаюванні у водоймищі під час переслідування наземними хижаками. У цьому випадку окислена кров через шкірну вену поступає в праве передсердя, а ліве передсердя стає венозним. Деякі види амфібій позбавлені легенів (безлегеневі саламандри, далекосхідний тритон), і газообмін у них здійснюється повністю через шкіру і слизову оболонку ротової порожнини. Через шкіру у амфібій виділяється також двоокис.

  Кровоносна система має два кола кровообігу. Серце трика­мерне, складається з двох передсердь і одного шлуночка. Насиче­на киснем (артеріальна) кров від легенів по легеневих венах по­ступає в ліве передсердя і звідти в шлуночок. Венозна кров від органів тіла збирається у вени, які впадають у праве передсердя, сюди ж поступає окислена кров, що відтікає по шкірних венах. Отже, у праве передсердя потрапляє не чисто венозна, а змішана кров. Коли кров із обох передсердь виливається в шлуночок, вона в ньому змішується тільки частково. Судина, що відходить від шлуночка, дає початок трьом парам артерій. При скороченні шлуночка з нього спочатку виштовхується якнайменше окислена кров, яка потрапляє в легеневі артерії. Наступна порція — змі­шана кров — потрапляє в дуги аорти. На висоті скорочення  шлуночка сама окислена кров із лівої його половини прямує в сонні артерії, які забезпечують головний мозок. Таким чином, наяв­ність двох кіл кровообігу й одного шлуночка в кровоносній системі земноводних призводить до того, що їх тіло забезпечується непов­ністю окисленою змішаною кров'ю. Це одна з причин невисокої активності амфібій.

  Органами виділення служать парні нирки, лежачі з боків хребетного стовпа. В ниркоподібних канальцах здійснюється зво­ротне всмоктування води, що має велике значення для життя на суші. Основний кінцевий продукт метаболізму білків у амфібій — сечовина, для виведення якої потрібна менша кількість води, ніж для аміаку.

  Земноводні — різностатеві тварини. Запліднення, як прави­ло, зовнішнє, у воді. Внутрішнє запліднення спостерігається у частини хвостатих і безногих амфібій. Запліднені яйця звичайно розвиваються у водоймищах, де батьки залишають їх напризво­ляще. В окремих випадках у зв'язку з умовами існування личин­ки амфібій розвиваються зовні води. Наприклад, сумчасті жаби запліднені яйця поміщають в складки шкіри на спині, звідки ви­ходять вже жабенята, які закінчили перетворення. Деякі види деревних жаб будують гнізда з листя рослин, які висять над во­дою. Личинки, що вивелися, вивалюються у воду, де і закінчують метаморфоз. Деяким видам властиве живородіння.

  В будові нервової системи не відбулося великих змін у порів­нянні з рибами. Головний мозок розділений на п'ять відділів, що властиво всім хребетним. Поведінка амфібій нескладна і заснова­на головним чином на безумовних рефлексах. Умовні рефлекси виробляються поволі і швидко стихають. Низький розвиток голо­вного мозку пов'язаний з украй одноманітними рухами амфібій.

  В будові органів чуття виникає низка змін, пов'язаних з ви­ходом тварин на сушу. Очі набувають жваві повіки, які захища­ють рогівку від висихання. Рогівка стає опуклою, кришталик лін­зоподібної форми, що забезпечує можливість розрізняти предмети на великій відстані. Орган слуху пристосований до кращого сприйняття звукових коливань у повітряному середовищі: у ньо­му з'являється середнє вухо, що є порожниною з кісточкою, затя­гнутою барабанною перетинкою. У всіх личинок амфібій є органи бічної лінії, які в дорослому стані зберігаються тільки у водних форм у вигляді груп кліток, що відчувають, розкиданих в шкірі.

  Середовище існування амфібій різко відрізняється залежно від стадії онтогенезу. Личинки, як правило, живуть у воді. Дорос­лі форми ведуть звичайно напівводний або повністю наземний спосіб життя. Виключно у воді мешкають деякі хвостаті амфібії, з безхвостих — африканська шпорцева жаба. Майже всі безногі — мешканці ґрунтів, що рідко виходять на поверхню. У тропічних лісах є види, що живуть на деревах.

  При всій різноманітності умов існування земноводних, їх гео­графічне розповсюдження обмежене низкою умов. До них відно­сяться: достатньо висока температура навколишнього середови­ща, наявність водоймищ, значна вогкість повітря, певний хіміч­ний склад води і ґрунту. Із цих причин амфібії найбільш численні в тропічних областях. Вони не витримують низьких температур і практично не зустрічаються за полярним колом. Погано перено­сять земноводні і жаркий сухий клімат. Тільки деякі види при­стосувалися до життя в пустелях завдяки ороговінню епідермісу, що зменшило випаровування води, і здібності накопичувати запа­си води в сечовому пузирі.

  Різноманіття земноводних. Клас амфібій підрозділяється на два основні ряди: Безхвості (ряпушки, жаби) і Хвостаті (тритони, саламандри).

  Жаба (зелена, бура, трав'яна, ставкова) мешкає поблизу во­доймищ, серед трав і чагарників. Шия у ряпушки відсутня, і пло­ска голова переходить в широкий тулуб, який спирається на дві пари кінцівок. Кінцівки мають п'ять пальців, між якими натяг­нуті плавальні перетинки. Задні кінцівки довше передніх. У во­доймищі ряпушка плаває, на суші пересувається короткими стрибками.

  Ряпушка харчується в основному комахами, причому тільки такими, що рухаються. Вона хапає здобич липким язиком, який викидає з рота. Язик прикріплений переднім кінцем, а задній кі­нець залишається вільним. Дрібні зуби верхньої щелепи допома­гають утримувати здобич, слинні залози змочують її. Здобич за­ковтується цілком. Травлення її відбувається в шлунку і тонкому кишечнику під дією травних ферментів.

  Будова всіх систем органів типова для представників даного класу.

  Запліднення і розвиток ряпушки відбувається у воді. Оболон­ка яйця (ікринки) після запліднення набухає, ущільнюється і захищає зародок, що розвивається, від різних пошкоджень. З яй­ця виходить личинка, яка називається пуголовком. На прикладі розвитку пуголовка виразно простежується історична спорідне­ність риб і амфібій. Пуголовок на вигляд схожий на малька риби. У нього відсутні п'ятипалі кінцівки, є хвостовий плавник. Серце двокамерне, коло кровообігу одне. Органи дихання представлені зябрами, спочатку зовнішніми, пізніше внутрішніми. Є бічна лі­нія. Осьовий скелет — хорда. Харчується пуголовок рослинною їжею і має довгий кишечник. Його метаморфоз полягає в посту­повому перетворенні всіх систем органів до органів дорослої жаби. Коротшає і зникає хвіст, з'являються задні, потім передні кінців­ки. Після перетворення внутрішніх органів пуголовок перетворю­ється на ряпушеня.

  Представниками безхвостих земноводних окрім ряпушок є жаби. Шкіра у них груба, горбиста. Виділення шкірних залоз от­руйні. У порівнянні з ряпушками жаби більш повільні в рухах. Ведуть нічний спосіб життя. З безхвостих слід зазначити також червоно-пузу жерлянку (мешканець водоймищ) і деревну квакшу (зустрічається в південних районах на листі дерев і чагарників).

  Характерною ознакою другого ряду амфібій є наявність у йо­го представників хвоста. Кінцівки у них однакової довжини, зад­ня пара може бути редукована. Більшість представників — водні тварини. Вони можуть досягати значних розмірів (гігантська са­ламандра — до 160 см.). Тритони і саламандри на вигляд нагаду­ють ящірок, але їх шкіра не має луски.

  Значення земноводних полягає у тому, що вони поїдають ба­гатьох шкідливих безхребетних (молюсків, комах і їх личинок), а нерідко мишей і пацюків — переносників збудників хвороб люди­ни. Самі амфібії служать їжею для більшості птахів і ссавців — качок, журавлів, чорного тхора, єнотоподібного собаки. У деяких країнах населення вживає в їжу м'ясо великих жаб і саламандр. Походження амфібій від кистеперих риб було вже детально роз­глянуто. Слід зазначити, що пристосування риб до життя на суші супроводилося великими змінами їх організації (ароморфозами): перетворенням плавника в ходильну кінцівку, диференціюван­ням мускулатури, розвитком органу повітряного дихання — ле­генів і другого кола кровообігу, розривом міцного зв'язку черепа з хребтом. Удосконалення цих новоутворень привело до широкого розселення хребетних по суші.

КЛАС ПЛАЗУНИ, АБО РЕПТИЛІЇ

   Плазуни, або рептилії — давній клас справжніх наземних хребетних. Сучасні плазуни — розрізнені залишки багатого і різ­номанітного світу рептилій. Близько 7 тис. видів. Представлений різними формами, які мешкають повсюдно, але віддають перевагу районам з теплим і жарким кліматом. Плазуни не пов'язані в своєму розвитку з водним середовищем. Ті малочисельні види, які живуть у воді, дихають легенями і для розмноження виходять на сушу. Серед представників класу є рослиноїдні та м'ясоїдні (хи­жаки).

  Основні ароморфози класу: формування грудної клітини; ди­ференціювання дихальних шляхів; міжшлункова перегородка в серці; зачатки кори головного мозку; повторні тазові нирки; заро­дкова оболонка — амніон і шкаралупна оболонка яйця.

  Морфофізіологічна характеристика класу. Розміри тіла реп­тилій від декількох см. до 10 м. Тіло підрозділяється на голову, шию, тулуб, хвіст і дві пари п'ятипалих кінцівок. Шия забезпе­чує рухливість голови.

  Шкіра складається з багатошарового епідермісу та сполучно­тканинної дерми. Верхні шари епідермісу роговіють, утворюючи додатки (луски, щитки, панцирі). Шкірних залоз у рептилій майже немає, унаслідок чого їх шкіра суха. Ороговіння шкіри і слабкий розвиток залоз (виділять головним чином пахучі секре­ти) захищає тіло тварин від втрати води.

  Хребет ділиться на п'ять відділів: шийний, грудний, попере­ковий, крижовий і хвостовий (у змій хребет має тільки тулубний і хвостовий відділи). Шийний відділ у ящірки складається з вось­ми хребців. Особливість шийного відділу хребта — своєрідна бу­дова двох перших хребців. Перший шийний хребець має вид кі­льця, в яке заходить зубоподібний відросток другого шийного хребця. Таким чином, перший хребець (що зчленовується з чере­пом) може вільно обертатися навкруги зубоподібного відростка другого хребця, що забезпечує велику рухливість голови. Така будова двох перших шийних хребців зберігається у всіх подаль­ших класів хребетних. Усі хребці попереково-грудного відділу мають ребра. Ребра перших п'яти хребців приєднуються до гру­дини, утворюючи грудну клітину (грудина і грудна клітина від­сутня у змій). Крижовий відділ складається з двох хребців, до поперечних відростків яких причленяються клубові кістки. Пар­ні кінцівки зберігають загальну схему будови кінцівок наземних хребетних: перетинки між пальцями відсутні, на пальцях є кігті.

  Мускулатура плазунів більш диференційована, ніж у амфі­бій. Розвиваються жувальні м'язи, що приводять у рух щелепи, з'являється шийна мускулатура. У зв'язку з переходом рептилій на легеневе дихання утворюються міжреберні м'язи, що приво­дять в рух грудну клітину.

  Травний тракт має добре відособлені відділи: ротову порож­нину, глотку, стравохід, шлунок, тонку, товсту кишку, яка від­кривається в клоаку. Є печінка з жовчним пузирем і під­шлункова залоза.

  На дні ротової порожнини розташовується жвавий м'язистий язик, здатний далеко викидатися. У змій і багатьох ящірок він тонкий і часто роздвоєний на кінці. На щелепах та інших кістках ротової порожнини сидять численні зуби. У деяких змій є великі отруйні зуби (кобри, морські змії, гадюки). Ці зуби мають прото­ки, в які поступає секрет виробляючих отруту видозмінених слинних залоз. У ротову порожнину відкриваються протоки добре розвинених слинних залоз. У змій щелепи і пов'язані з ними кіс­тки (піднебінні, крилоподібні, лускові) сполучені рухливо, зв'язки щелепного апарату можуть сильно розтягуватися, що за­безпечує заковтування тваринних, які значно перевищують діа­метр тіла самої змії. У рослиноїдних видів (сухопутні черепахи) добре розвинена сліпа кишка. Більшість видів споживає живу їжу. Так, ящірки поїдають комах, черв'яків і молюсків. Морські черепахи і морські змії звичайно харчуються крабами. Вужі винищують багато амфібій. Крокодили і великі змії нападають не тільки на дрібних тварин, але і на великих звірів.

 

Анатомічна будова ящірки: 1 — стравохід; 2 — шлунок; 3 — печінка; 4 — жовчний міхур; 5 — підшлункова залоза; 6 — дванадцятипала кишка; 7 — пряма кишка; 8 — клоака; 9 — селезінка; 10 — трахея; 11 — легеня; 12 — ліве передсердя; 13 — праве передсердя; 14 — шлуночок серця; 15 — спинна аорта; 16, 17—сонна артерія; 18 — сім'яник; 19 — сім'япровід; 20 — нирка; 21 — сечовий міхур; 22 — отвір сечопроводу в клоаку.

 

  Дихальна система представлена мішкоподібними легенями, від стін яких відходять численні перегородки, які поділяють по­рожнину легені на дрібні осередки. Є трахея і бронхи. У змій збе­рігається тільки одна права легеня.

Кровоносна система рептилій розвивається у напрямі більш повного розділення артеріального і венозного кровотоків. Серце трикамерне, але перегородка між передсердям завжди повна (у хвостатих амфібій перегородка між передсердям неповна, крім того, неповна перегородка є в шлуночку, завдяки чому кров тут змішується тільки частково).

  У крокодила серце має два самостійні шлуночки. Від правої частини шлуночка відходить судина, яка ділиться потім на ліву і праву легеневі артерії. Від лівої частини шлуночка (що містить артеріальну кров) відходить права дуга аорти, яка дає початок сонним і підключичним артеріям. Таким чином, голова і пояс передніх кінцівок рептилій забезпечується чисто артеріальною кров'ю. Від середини шлуночка відходить ліва дуга аорти, яка з'єднується з правою дугою, і утворює спинну аорту. Отже, спин­на аорта несе змішану кров. Є два кола кровообігу, більш повно розділені, ніж у земноводних. Плазуни — пойкілотермні тварини (від грец. poikilos — різний, мінливий і therme — тепло), холодно­кровні тварини, тварини з непостійною внутрішньою температу­рою тіла, змінною залежно від температури зовнішнього середо­вища. До пойкілотермних тварин відносяться всі безхребетні, а з хребетних — риби, земноводні та плазуючі. Температура тіла по­йкілотермних тварин звичайно всього на 1-2 °С вище за темпера­туру навколишнього середовища або рівна їй.

  Органи виділення представлені парними вторинними (тазо­вими) нирками. Клітини довгих канальців нефронів тазових ни­рок диференційовані за будовою і функцією. Завдяки цьому в канальцах відбувається ефективне зворотне всмоктування води (до 90-95 %). Основним продуктом білкового обміну у рептилій служить сечова кислота, майже нерозчинна у воді. У зв'язку з цим сеча у рептилій кашкоподібна, і виведення її вимагає витрати ду­же малої кількості води.

  Рептилії різностатеві, запліднення завжди внутрішнє. У де­яких видів спостерігається партено-генетичний розвиток. Розви­ток прямий, що пов'язано з накопиченням великої кількості жов­тка в яйцеклітині. З яйця вилуплюється молода тварина, схожа за будовою з дорослою, з недорозвиненими тільки статевими зало­зами. Більшість плазунів відкладають яйця в ґрунт. Звичайно рептилії, відклавши яйця, покидають їх. В окремих випадках спостерігається турбота про потомство. Так, самки пітонів обви­ваються навкруги яєць своїм тілом, не тільки охороняючи їх, але і підтримуючи певну температуру в кладці. Нерідко зустрічається яйце живо-народження, пов'язане із затримкою яєць у статевих шляхах самки. У деяких змій (морські змії) спостерігається іс­тинне живородіння, при якому формується плацента, у принципі схожа з плацентою ссавців.

  Нервова система рептилій ускладнюється, головний мозок більш розвинутий. Передній мозок має відносно великі розміри, з'являється кора великих півкуль із сірої мозкової речовини. Проміжний мозок утворює тім'яний орган, що нагадує своєю бу­довою око, воно ефективно сприймає світлове подразнення. Мозо­чок сильно розвинутий, що пов'язано зі складною координацією рухів у порівнянні з амфібіями. Діяльність центральної нервової системи у рептилій в цілому стоїть на більш високому рівні, ніж у амфібій. Проте основу їх поведінки складають безумовні рефлек­си. У зв'язку із зачатковим станом кори головного мозку умовні рефлекси виробляються насилу, індивідуальне навчання відіграє в їхньому житті невелику роль, складні акти поведінки (міграції, турбота про потомство тощо) зумовлені дією комплексів безумов­них рефлексів — інстинктів.

  Високого розвитку досягають органи чуття. Очі забезпечені повіками. Є третє віко — мигальна перетинка, яка закриває око з його переднього кута. Око пристосовано до розгляду предметів, що знаходяться на різних відстанях. У деяких змій на передньому кінці голови є ямки, здатні сприймати інфрачервоне випроміню­вання, а також різницю температур між предметами з точністю до тисячних часток градуса. Орган слуху рептилій складається з се­реднього (одна слухова кісточка і барабанна перетинка) і внутрі­шнього вуха (порівняно з амфібіями завитка має більш великі розміри). Він має порівняно просту будову, що указує на відносно невелику роль його в житті плазунів. Добре розвинений нюх. У плазунів у ротовій порожнині є особливий орган, що дозволяє тонко розрізняти запахи.

  Рептилії заселяють усі кліматичні зони земної кулі, окрім арктичної і антарктичної. У горах вони підіймаються до висоти 5 тис. м. над рівнем моря. Можливість розмножуватися на суші дозволила рептиліям пристосуватися до існування не тільки в умовах теплого вологого клімату, але і в сухих жарких пустелях. Види багатьох ящірок і змій живуть на сильно засолених ґрунтах, змії та черепахи тривалий час проводять у морській воді. Є види, що повністю перейшли до життя у морях і ніколи не виходять на сушу (морські змії). У зв'язку з різноманітністю умов життя реп­тилії виробили пристосування, яке дозволяє їм існувати в найріз­номанітніших житлах. Серед них є види наземні, водні, напівводні, що живуть на деревах. Сучасні рептилії відсутні тільки в пові­трі. Надзвичайно різноманітний характер пересування рептилій. Тільки деякі з них «плазують», тобто волочать тіло по землі. Кро­кодили, варани, більшість ящірок бігають високо підвівши тіло на ногах. Є види, здатні пробігати велику відстань на одних тіль­ки задніх ногах (агами, ігуани, австралійська плащеносна ящір­ка). Для рептилій характерна поведінка пристосування.  Біль­шість заривається в землю або залізає в нори інших тварин, ря­туючись від жари, а пустинні ящірки забираються на гілки чага­рників. Готуючись до зимівлі, ящірки, змії, черепахи зариваються и нори, часто накопичуючись там у великих кількостях (гадюки).

   Різноманіття плазунів. Основні ряди класу: 1. Лускові (хамелеони, ящірки, змії). 2. Черепахи. 3. Крокодили.

  Характерним представником плазунів є прудка ящірка. Вона зустрічається в лісах, садах, степах, горах; живе в норах під ка­мінням або під корінням дерев. На вигляд нагадує хвостату амфі­бію. Довжина тіла ящірки звичайно 15-20 см. Роговий покрив шкіри у ящірки міняється за літо 4-5 разів (линька). Пласти клі­ток, що ороговіли, відшаровуються і сходять великими шматками.

  Ящірки різностатеві. Запліднення у них внутрішнє. Яйця по­криті щільною захисною оболонкою. Самка відкладає їх на суші і закопує до ямки. Розвиток прямий.

  Для ящірки характерна регенерація, прикладом якої є відно­влення пошкодженого або відірваного хвоста.

  До лускових окрім ящірок відносяться змії. Це своєрідна група рептилій, які пристосувалися до повзання по землі і втра­тили кінцівки. Предками є, мабуть, вараноподібні ящірки. Тіло вузьке, сильно витягнуте, завдовжки від 8 см до 10 м. (удав), по­крито роговими щитками і лускою. Грудина у змій відсутня, і ребра з черевної сторони закінчуються вільно. Відсутні і пояси кінцівок (у деяких зберігаються рудименти тазу і кігтеподібні залишки задніх ніг). Число хребців хребта коливається від 141 до 435, звичайно не менше 200. Для змій характерний немигаючий «гіпнотизуючий» погляд, що пов'язано з особливістю їх вік. Про­зорі віка зростаються і прикривають око на зразок годинникового скла. Змії полюють вночі. Знайти здобич їм допомагає розміще­ний на голові термолокатор, який реагує на теплове випроміню­вання тварин. Час від часу змія викидає роздвоєний язик, на яко­му знаходяться органи нюху; є якобсонів орган. Зуби тонкі, гост­рі, заломлені назад, у неотруйних змій служать лише для захоп­лення і утримання здобичі. У отруйних змій на верхній щелепі отруйні, іноді рухливі зуби (з борозенкою або каналом для стікан­ня отрути). Змія (гадюка, ефа, гюрза, кобра) спочатку паралізує здобич отрутою, потім поволі її заковтує. Нижня щелепа рухливо сполучена з черепом, і змія «надягає» себе на здобич. Крім того, глотка, стравохід і шлунок також здатні сильно розтягуватися. Неотруйні змії (вуж, полоз) заковтують живу здобич. Удави і пі­тони обвиваються навкруги тіла жертви, душать її силою скоро­чення своїх м'язів, а потім заковтують. Зовнішнього вушного отвору і барабанної перетинки немає, середнє вухо спрощено. Змії линяють кілька разів на рік (зовнішній роговий шар шкіри виповзок — скидається звичайно цілком і залишається непошкодженим).

  Характерна особливість будови черепах (болотяна, грецька, кавказька, супова та інші) — кістково-роговий або кістково-шкірястий покриваючий все тіло панцир (lorica), що складається із спинного (карапакс) і черевного (пластрон) щитів. Він виконує захисну функцію (у багатьох черепах під панцир може втягувати­ся голова, хвіст, кінцівки). Такий захист дозволив черепахам збе­регтися з найдавніших геологічних часів майже без змін. Довжи­на панцира від 12 см. до 2 м. Вони ведуть як наземний, так і вод­ний спосіб життя. Кінцівки водних форм мають між пальцями плавальні перетинки. У великих морських черепах п'ятипалі кі­нцівки перетворені на ласти. Розвиток панцира викликав пере­міщення поясів кінцівок під ребра (винятковий випадок у хребет­них). Щелепи не мають зубів, покриті роговими пластинками у вигляді дзьоба.

  Більшість черепах веде напівводний спосіб життя. У холодну і посушливу пору року можуть впадати в літню або зимову спляч­ки. Сухопутні черепахи в основному, а морські переважно — рос­линоїдні; прісноводні черепахи звичайно м'ясоїдні: споживають рибу, земноводних, безхребетних. Декілька місяців можуть обхо­дитися без їжі. Тривалість життя — декілька десятків (іноді до 150) років.

  Крокодили (болотяний, нільський, кубинський, тупорилий тощо) — великі плазуни, мешканці жарких країн. Довжина їх тіла досягає 10-12 м. Вони ведуть водний спосіб життя. Хижаки, харчуються великими водними безхребетними, рибами та іншими хребетними. Іноді нападають на людину. За своєю організацією більш досконалі серед представників класу: мають чотирикамер­не серце, розвинуте тверде піднебіння, зуби в осередках, доскона­лішу нервову систему. Велику частину діб проводять у воді (прісні водоймища), полюють вночі. У воді крокодили пересуваються за допомогою хвоста.

  Походження плазунів. Найдавніші плазуни — котилозаври — з'явилися в середньому карбоні і ще зберігали в своїй будові озна­ки, характерні для земноводних палеозою (стегоцефалів). Надалі рептилії розділилися на два головні стовбури — звіроподібних (що дали в кінці тріасу початок ссавцям) і діапсид (лепідозаврів і архозаврів, які дали початок птахам). Плазуни домінували в на­земних біоценозах з пермі до початку кайнозою. Найбільшого розквіту досягли в мезозої, коли серед них з'явилися також  мор­ські (іхтіозаври, завроптеригії, плакодонти, мозазаври) і літаючі (птерозаври) форми. їх крила були утворені шкірястою складкою, кістки мали повітряні порожнині, щелепи були позбавлені зубів. Вони мали короткий хвіст. Стародавні сухопутні плазуни були представлені динозаврами. Найбільші з них досягали 25-30 м. в довжину. Вони пересувалися на чотирьох кінцівках і харчували­ся рослинною їжею. Серед динозаврів зустрічалися і хижаки. Во­ни «ходили» на задніх кінцівках, спираючись на хвіст, а передні використовували для захоплення здобичі. Звірозубі ящери дали початок наземним ссавцям. Зуби їх підрозділялися на різці, ікла та корені. Кінцівки розташовувалися під тулубом, а не з боків, як у рептилій. Перехід від мезозою до кайнозою співпав з вимиран­ням усіх перерахованих груп мезозойських плазунів і бурхливою експансією ссавців і птахів — прогресивних нащадків плазуючих. Сучасні рептилії — розрізнені залишки багатого і різноманітного світу рептилій.

  Значення рептилій в біоценозах полягає в тому, що вони служать регуляторами чисельності безхребетних і дрібних хребе­тних тварин. Ящірки та змії активно знищують комах і дрібних гризунів — шкідників сільського господарства. Шкіра деяких змій і крокодилів використовується для виготовлення різних ви­робів. З цією метою в Центральній і Південній Америці крокоди­лів розводять штучно, м'ясо великих ящірок, змій і черепах вжи­вають в їжу. У зв'язку з інтенсивним винищуванням більшість великих рептилії знаходиться на межі зникнення і потрібна їх охорона.

Лекція № 7. Класи птахи і ссавці

План.

1. Загальна характеристика

2. Покриви тіла

3. Скелет

4. Органи травлення і дихальна система

5. Кровоносна система, нервова система і органи чуття

6. Поведінка і походження птахів

2. Список літератури та джерел

1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

2. Основи зоології / За ред. Верємєєва С.І. – К., 2000.