1. Щербак г. Й., Царичкова д. Б., Вервес ю. Г. Зоологія безхребетних. Том 3. — к.: Либідь, 1997.

2. В.П. Попович, т.О. Сало Біологія у таблицях і схемах, 7-9кл., 2007.

Тип включає понад 130 тис. видів, згрупованих у класи: Черевоногі, Двостулкові, Головоногі. Багато даних указує на спорідненість молюсків із стародавніми кільчастими або плоскими червами. Еволюційні особливості будови: поява дихальної системи; поява серця.

Тіло молюсків складається з голови, тулуба та ноги. Нога являє собою виріст черевної стінки тулуба і служить для пересування, ловлі здобичі, прикріплення, закопування в ґрунт. Характерна особливість молюсків — наявність черепашки. Із внутрішнього боку до черепашки прилягає шкірна складка — мантія. Простір між мантією і тілом називається мантійною порожниною. У порожнині знаходяться зябра, в неї відкриваються отвори органів виділення та анальний отвір.

Вторинна порожнина (целом) у більшості молюсків редукується і зберігається у дорослих форм лише у двох ділянках — перикарді та порожнині статевої залози. Нервова система складається із сукупності нервових вузлів, розташованих в ділянці голови, у нозі та деяких ділянках тіла. Вузли зв’язані між собою нервовими стовбурами. Органи чуттів розвинені неоднаково у різних видів. Деякі молюски мають очі (наприклад, виноградний слимак), в інших основну роль виконують органи хімічного чуття, рівноваги.

Органи дихання у морських видів представлені зябрами, а у наземних і прісноводних — легенями (виноградний слимак, ставковик). Легені розташовані в мантійній порожнині й оповиті густою мережею капілярів.

Травна система починається ротовим отвором, який веде до м’язистої глотки. Для ротового апарату характерна наявність особливого органу — тертки (радули), забезпеченої хітиновими зубчиками. З її допомогою молюски зіскоблюють водорості з каміння, захоплюють здобич. У ротову порожнину відкриваються слинні залози. Далі йде стравохід, шлунок, у який відкривається протока травної залози («печінки»). Із шлунка бере початок кишечник, часто звитий. Анальний отвір відкривається в мантійну порожнину.

Кровоносна система незамкнена. У деяких ділянках тіла кров тече не по кровоносних судинах, а по порожнинах між внутрішніми органами. Серце складається зі шлуночка й одного або де­кількох передсердь. Серце розташоване в навколосерцевій сумці — перикарді, за­пов­неній рідиною. У багатьох видів кров безбарвна, оскільки не має дихальних пігментів. У цьому випадку її називають гемолімфою. Гемолімфа виконує в основному транспортну функцію — переносить кисень і поживні речовини.

Видільна система представлена однією, рідше декількома нирками. Нирка — це канал, який одним кінцем сполучається з порожниною перикарду, а іншим відкривається в мантійну порожнину.

Багато молюсків — гермафродити, хоча деякі примітивні види роздільностатеві. У своєму розвитку молюски часто проходять стадію личинки, яка дуже схожа на таку у багатощетинкових червів. Ця стадія рухома і служить для розселення виду.

Клас Черевоногі, або Слимаки. Клас включає близько 85 тис. видів, розміром від декількох міліметрів до 7—15 см. У більшості видів черепашка закручена в спіраль і вкриває все тіло. У слимаків вона маленька і частково або повністю накрита виступаючою мантією. У деяких видів черепашка повністю редукується. Нога, як правило, розвинена добре і служить органом пересування. У багатьох слимаків задня частина ноги має рогову кришечку, яка щільно закриває устя, коли молюск ховається в черепашку.

Серед черевоногих є як роздільностатеві, так і види гермафродитів. Запліднення в більшості випадків внутрішнє. Розвиток може проходити з утворенням личинки або без неї.

Черевоногі пристосувалися до надзвичайно різноманітних умов існування. Вони заселили прибережні зони океанів, морів та їхні глибини (рапани), прісноводні во­доймища (ставковики), частина видів пристосувалася до життя на суші (вино­градний слимак, слимаки), заселивши навіть пустелі та вершини гір. У наземних форм захистом від несприятливих умов середовища (посухи, холоду) служить затягування отвору черепашки плівкою слизу, який твердне на повітрі. Органами дихання прісно­водних і наземних видів є легені. Наземні молюски мають на голові дві пари щупалець (органи дотику); на кінцях однієї з них розташовані очі (виноградний слимак). У прісноводних форм очі знаходяться біля основи єдиної пари щупалець. Їжа черевоногих надзвичайно різноманітна: планктон, водні та наземні рослини, черви, ракоподібні, інші молюски. Клас Двостулкові. Клас включає 20 тис. видів, більшість з яких мешкають у морях, і лише деякі заселили прісні води. Черепашка двостулкових складається з двох стулок, сполучених еластичною зв’язкою. Кожна стулка вкрита зсередини мантією. У разі небезпеки молюск закриває черепашку. Це здійснюється завдяки роботі м’язів-замикачів. Для підвищення сили скріплення стулок, на кожній з них часто є безліч зубчиків — замок. Голова і пов’язані з нею органи чуттів зредуковані. Відсутня також глотка, слинні залози, тертка.

У мантійній порожнині двостулкових розташовані зяброві листки, які постійно омиваються потоком води. Вода надходить у порожнину крізь трубкоподібний виріст мантії — дихальний сифон, а видаляється крізь вивідний сифон. Циркуляція води всередині мантійної порожнини забезпечує молюсків не тільки киснем, але й їжею. Зважені у воді частинки (органічні залишки, планктон) завдяки роботі особливих війкових клітин прямують до ротового отвору і заковтуються. Непридатні для їжі частинки видаляються крізь вивідний сифон. Двостулкові профільтровують значні об’єми води — 5—10 л за годину (устриці, мідії).

Серед двостулкових є роздільностатеві види та гермафродити. Розвиток може включати личинкову стадію або відбуватися без неї.

Клас Головоногі. Описано понад 700 видів головоногих. Головоногі мають рудиментарну черепашку. Ротовий отвір оточений щупальцями (вісім у восьминогів, десять у каракатиць і кальмарів). На щупальцях у декілька рядів розташовані присоски. Голова велика.

Головний мозок головоногих вкритий зачатковою корою, зверху захищений хрящовим черепом. Орган зору — очі, акомодація досягається видаленням або наближенням кришталика до сітківки. Смакові рецептори розташовані на язиці та присосках щупалець. Органи рівноваги представлені статоцистами.

Кров має блакитний колір, що пов’язано з присутністю пігменту, який містить Купрум — гемоціаніну, який бере участь у транспорті кисню. У головоногих три серця: головне складається з передсердя і шлуночка й забезпечує рух крові по тілу, а інші два (зяброві серця) проштовхують її крізь зябра.

Рот невеликий, м’язиста глотка має роговий дзьоб. Головоногі — хижаки. Вони харчуються рибою, крабами, мушлями, нерідко зустрічається канібалізм.

Головоногі роздільностатеві. Заплід­нен­ня внутрішнє: самець щупальцем переносить сперматозоїди в статевий отвір самки. Розвиток прямий, без личинкової стадії.

Рух здійснюється за принципом реактивного двигуна. Крізь мантійний отвір вода засмоктується в мантійну порожнину, а потім з силою виштовхується крізь вивідний сифон. При цьому молюск пересувається заднім кінцем тіла вперед. Деякі восьминоги можуть «ходити» по дну, спираючись на щупальця.

Лекція №4 Тип членистоногі

План

1. Загальна харектеристика Типу Членистоногих

2. Особливості будови та життєдіяльності Ракоподібних

3. Особливості будови та життєдіяльності Павукоподібних

4. Особливості будови та життєдіяльності Комах

Список використаної літератури та джерел

1. Закревська В.М. Біологія: Навчальний посібник 9 клас. – К.: 2010 р. – с. 308.

1. Култаєва О.В. Великий сучасний довідник школяра:

- Х.: 2011 р. – с. 912 .

9. Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних. Том 3. — К.: Либідь, 1997.

10. В.П. Попович, Т.О. Сало Біологія у таблицях і схемах, 7-9кл., 2007.

Найвідоміші і найрізноманітніші групи тварин з числа членистоногих це раки, краби, павуки, скорпіони, багатоніжки, комахи. Загальна кількість видів членистоногих тварин перевищує 3 мільйони, що більше ніж кількість видів всіх інших тварин, разом взятих. Поширення цих тварин всесвітнє, життєві форми, типи живлення, адаптації до навколишнього середовища у них надзвичайно різноманітні: вони заселяють усі моря та океани, прісні водойми, всі наземні екосистеми. Членистоногі опанували всі середовища існування в межах біосфери і набули здатності до активного польоту. Характерною ознакою членистоногих є зовнішній скелет, хімічною основою якого є речовина хітин. Назва вказує на будову їхніх кінцівок. Вони складаються з окремих члеників, рухомо з’єднаних між собою суглобами, утворюють багатоколінні важелі, здатні до складних і точних рухів. Внутрішня та зовнішня будова членистоногих найрізноманітніша, вони можуть мати розвинені органи чуття, складні травну, дихальну системи та органи розмноження. У процесі розвитку організм членистоногих може проходити декілька відмінних одна від одної стадій. Ріст і зміна форми тіла супроводжуються періодичними линяннями, часом з явищем метаморфозу. Походження цієї групи губиться в давніх часах існування тварин. В осадових породах початку кембрійського періоду, що відкладалися майже 540 мільйонів років тому, трапляються залишки досить розвинених форм членистоногих. Деякі сучасні види, такі як мечохвости, родичі вимерлих ракоскорпіонів, існують на нашій планеті вже 490 мільйонів років, з раннього ордовікського періоду[5].

Загальна харектеристика Типу Членистоногі

Відділи тіла. Тіло членистоногих, як і кільчастих червів, сегментоване, проте членистість е неоднаковою. Подібні за будовою членики об'єднуються у відділи тіла. У комах виділяють три відділи: голову, груди і черевце. У ракоподібних та павукоподібних голова злита з грудьми у головогруди. Характерною ознакою членистоногих, від якої походить назва типу, є будова їхніх кінцівок. Вони складаються з окремих члеників, що рухомо з'єднані між собою суглобами, утворюючи багатоколінні важелі, здатні до складних і точних рухів. Кінцівки знаходяться на черевному боці головогрудей і черевця або тільки на головогрудях чи грудях і пристосовані для виконання найрізноманітніших функцій — руху, дихання, захоплювання та подрібнення їжі.

Покрив тіла. Важливою особливістю членистоногих, яка зумовлює основні риси їх організації, є наявність твердої кутикули, що виконує не лише захисну функцію, а є також зовнішнім скелетом, до якого прикріплюються м'язи. Основним компонентом кутикули є хітин (у різних членистоногих він становить від 1 до 90% сухої маси всієї кутикули). Через нерозтяжність кутикули ріст членистоногих переривчастий і супроводжується линянням. У період линяння стара кутикула відшаровується і скидається. Нова тонка кутикула, що утворюється під старою, деякий час не заважає росту тварини до затвердіння покривів.

Внутрішня будова. Травна система складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього. Передній відділ має складний ротовий апарат, утворений видозміненими кінцівками. Залежно від способу живлення типи ротових апаратів бувають різними. Середній відділ має травні залози. Задній відділ закінчується анальним отвором. Кровоносна система незамкнена, що пов'язано з наявністю змішаної порожнини тіла. У членистоногих з'являється центральний пульсуючий орган — серце, розташоване на спинному боці тіла. З аорти та артерій, що відходять від серця, кров (гемолімфа) виливається в порожнину тіла й омиває внутрішні органи, а потім знову збирається в судини і повертається до серця. Органи дихання у водних членистоногих представлені зябрами, а в наземних — легеневими мішками і трахеями. Органи виділення — видозмінені метанефридії або мальпігієві судини.

Нервова система членистоногих складається з навкологлоткового кільця, з надглотковим і підглотковим вузлами, та черевного нервового ланцюжка. Ускладнення надглоткового вузла з утворенням так званого головного мозку та злиття нервових вузлів черевного нервового ланцюжка забезпечило складну поведінку цих тварин і сприяло заселенню ними найрізноманітніших місць життя.

Органи чуття. Більшість членистоногих мають добре розвинені органи чуття (дотику, хімічного чуття, рівноваги, зору). Очі бувають двох типів — прості й складні, або фасеткові.

Членистоногі — роздільностатеві тварини і розмножуються лише статевим шляхом. У них спостерігається два типи розвитку — з неповним і повним перетворенням.

Походження членистоногих. Багато ознак членистоногих (сегментованість тіла, черевний нервовий ланцюжок, наявність кровоносної системи) вказують на їхню велику подібність із кільчастими червами і на походження від стародавніх примітивних багатощетинкових кільчастих червів. У процесі історичного розвитку у членистоногих утворилися відділи тіла, розвинулися членисті кінцівки та хітинова кутикула, ускладнилися нервова система й органи чуття. Ці та інші ознаки сприяли їхньому процвітанню на Землі. Тип Членистоногі включає понад 1 млн. видів. Основні класи: Ракоподібні, Павукоподібні і Комахи [2].

Особливості будови та життєдіяльності Ракоподібних

Більша частина з відомих нині 52 тисяч видів ракоподібних живе в морях і океанах, та деякі пристосувались до життя у прісних водоймах (річкові раки, бокоплави,лускогузи або щитні), або навіть на суходолі (стоногуваті, або мокриці, деякі краби). Серед ракоподібних трапляються тварини не довші за 1 мм, а деякі морські краби можуть виростимасою до 10 кг та розмахом ніг до 2 м. Щоб рости, ракоподібні час від часу линяють, скидають старий панцир та формують більший. Їхнє тіло складається з багатьох сегментів, серед яких виділяють сегменти голови, торакса (грудей) та абдомена (черева). Характерною відмінністю будови ракоподібних від інших членистоногих є дві, а не одна пара антен – чутливих вусиків з числа придатків голови. Представники ракоподібних вражають різноманіттям форм та способів життя. Деякі десятиногі раки (раки-самітники) мають м’яке незахищене панциром черевце, яке ховають в порожню мушлю молюсків. На такі мушлі часто поселяються жалячі поліпи-актинії, які стають додатковим захистом для рака. Деякі види самітників здатні знаходити актиній та переносити їх на свою мушлю. Краби, так само як інші вищі раки, мають черевце, але воно зредуковане та підігнуте вперед під тіло. Різні види ракоподібних можуть добре плавати (креветки), деякі лише догори черевом (морський тарган, артемія). На суходолі, у великих калюжах живуть древні ракоподібні –лускогузи, або щитні, чиї яйця переживають висихання влітку, проморожування взимку, багаторічне зберігання, не гинуть також від радіації, а коли потрапляють знов у теплу калюжу, дають нове покоління щитнів[5].

Розміри ракоподібних коливаються від 1 мм до 80 см. Тіло у них сегментоване і складається з трьох відділів: голови, грудей і черевця. Голова та груди нерухомо з'єднані між собою і утворюють головогруди. Тіло ракоподібних, як і усіх членистоногих, вкрите міцним хітиновим панциром, що виконує захисну функцію і є зовнішнім скелетом, до якого прикріплюються поперечнопосмуговані м'язи.

На голові містяться пара коротких і пара довгих вусиків (органи дотику та нюху), пара складних фасеткових очей (у деяких ракоподібних наявні лише прості очі). В основі коротких вусиків розміщений орган рівноваги. Ротовий апарат утворений верхньою губою, трьома парами щелеп (парою верхніх і двома парами нижніх) та трьома парами ногощелеп.

Вусики щелепи і ногощелепи — це видозмінені кінцівки голови (5 пар) і грудей (1-3 пари). Груди складаються з восьми сегментів. Задні п'ять пар грудних кінцівок утворюють ходильні ніжки. Перша пара ходильних ніжок несе клешні. Кінцівки грудного відділу виконують такі функції: захоплення та утримання їжі (ногощелепи), нападу та захисту (клешні), плавання та повзання, забезпечення дихання (ходильні ніжки). Черевце складається з шести сегментів та анальної пластинки. П'ять пар черевних ніжок забезпечують надходження свіжої води до зябер, притримують відкладену ікру (самки). Остання розширена пара черевних кінцівок разом з анальною пластинкою утворюють хвостовий плавець.

Живлення. Ракоподібні живляться, в основному, водними безхребетними тваринами, водоростями, бактеріями, органічними рештками. Травна система ракоподібних, як і усіх членистоногих, складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього. Передній відділ утворений ротовим апаратом гризучого типу, глоткою, стравоходом і шлунком, який складається з двох відділів: жувального (їжа перетирається) та цідильного (їжа профільтровується). У середній відділ кишечнику відкриваються протоки травної залози — печінки. Задній відділ закінчується анальним отвором.

Органи дихання ракоподібних здебільшого представлені зябрами. Зябра — ніжні перисті вирости основ грудних ніг, завдяки яким розчинений у воді кисень проникає у кров, а вуглекислий газ виділяється у воду. Деякі види (наприклад, циклопи) дихають усією поверхнею тіла. Кровоносна система ракоподібних, як і усіх членистоногих, незамкнена, що пов'язано з наявністю змішаної порожнини тіла. Мішечкоподібне серце міститься на спинному боці тіла в грудях. З артерій кров (гемолімфа) виливається в порожнину тіла й омиває внутрішні органи. З порожнини тіла кров надходить у серце крізь отвори у його стінках. Органами виділення є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються в основі довгих вусиків.

Нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця, з надглотковим і підглотковим вузлами, та черевного нервового ланцюжка. Органи чуття представлені складними фасетковими очима, органами дотику та нюху (на вусиках) і рівноваги (в основі коротких вусиків).

Розмноження. Більшість ракоподібних роздільностатеві, розмножуються статевим шляхом. Для раків властива турбота про потомство. Запліднені яйця (ікру) самка відкладає на черевні ніжки. Розвиток ракоподібних прямий: з ікри вилуплюються рачки, дуже схожі на дорослих. Вони багато разів линяють, ростуть, статевої зрілості досягають на 3-4 році життя.

Інші ракоподібні. Найбільш відомою з рівноногих раків є звичайна мокриця, що зустрічається у вологому ґрунті на городах та в лісовій підстилці, у льохах і сирих підвалах. Тіло мокриць сплющене зверху вниз. На члениках грудей і черевця є по одній парі ніг. На черевних ніжках містяться глибокі вип'ячування шкіри — повітряні камери (органи повітряного дихання). Мокриці активні вночі. Живляться в основному різними рослинними рештками.

Дафнії (гіллястовусі ракоподібні) і циклопи (веслоногі ракоподібні) — звичайні мешканці прісних водойм. Дафнії немов товчуться у воді, постійно змахуючи гіллястою парою вусиків. Ноги в них розвинуті слабко й у пересуванні участі не беруть; вони створюють струмінь води, який омиває зябра. Орієнтуються дафнії за допомогою одного складного й одного простого ока. Живляться бактеріями, одноклітинними водоростями і завислими у воді органічними рештками. Восени після відкладання запліднених (зимуючих) яєць дафнії гинуть.

Циклопи, на відміну від дафній, пересуваються за допомогою першої пари вусиків і грудних ніжок. У них є тільки одне просте вічко («одноокий циклоп»). Живляться вони переважно одноклітинними тваринами. У водоймах зустрічаються в будь-яку пору року.

Значення. Ракоподібні є важливою ланкою в ланцюгах живлення. Зокрема, дрібні ракоподібні складають більшість маси планктону і є основним кормом для риб та багатьох інших видів тварин. Чимало ракоподібних є природними фільтрами води. У тілі деяких проходить розвиток червів — паразитів людини (наприклад, циклоп є проміжним хазяїном у циклі розвитку стьожака широкого). Багато ракоподібних (річковий рак, камчатський краб, креветки, омари, лангусти) є об'єктами промислу та використовуються людиною в їжу [2].

Особливості будови та життєдіяльності Павукоподібних

Павукоподібні тварини мають чотири пари ходильних ніг. Найвідоміші з них це павуки, скорпіони, кліщі. Більша частина їхніх видів заселяють суходіл, деякі вторинно перейшли до водного життя. Скорпіони (Scorpiones) заселяють більшість посушливих територій планети, лише невелика частина видів живе у тропічних регіонах. Перші древні скорпіони з’явилися на Землі приблизно 400 мільйонів років тому, і з тих часів їхній зовнішній вигляд майже не змінився. Характерні риси будови – великі клешні, та видовжене черевце, на кінці якого знаходиться отруйний гачок-жало. Самки багатьох видів скорпіонів доглядають потомство, носять на тілі численних дрібних скорпіончиків і гинуть, коли потомство підростає. Отрута скорпіонів небезпечна для людини, а деякі дрібні екзотичні види мають в отруті смертельні для людини компоненти. В Україні у Криму також живе один вид скорпіонів, можливо занесений древніми народами на цю територію, бо його розселення пов’язане з руїнами колишніх міст[5].

Тіло павукоподібних (крім кліщів) складається з головогрудей і черевця. На головогрудях розташовані 4 пари простих вічок та 6 пар кінцівок, з яких 2 пари видозмінені — короткі клешнеподібні або кігтеподібні хеліцери (для захоплення та вбивання здобичі) і довгі ногощупальця, або педипальпи (для відшукування та утримування здобичі), та 4 пари — ходильні ноги. Черевце має пружні покриви, на ньому знаходяться статевий та анальний отвори, зовнішні отвори органів дихання (легеневих мішків або трахей) і павутинні бородавки з протоками павутинних залоз (у павуків).

Павуки — група павукоподібних, що широко опанувала сушу від полярних областей і високих гір до степів і пустель.

Описано близько 3,5 тис. видів, з них в Україні — понад 400. Павуки живуть у ґрунті, де вони риють нірки або займають природні порожнини, у лісовій підстилці, моху, траві, печерах, норах та гніздах інших тварин, в оселі людини, на морських узбережжях, біля прісних водойм.

У воді живе лише один вид — павук-сріблянка, що дихає повітрям, яким наповнює гніздо, збудоване під водою з павутини. Найхарактернішою особливістю павуків є здатність робити павутину, яка утворюється з секрету, що виробляється павутинними залозами. На повітрі ця речовина швидко твердіє, утворюючи нитки павутини. Одна павутинка утворюється з багатьох волоконець, що склеюються між собою. Павутина відіграє надзвичайно важливу роль у житті павуків: з неї будують ловильні сіті та кокони для відкладання яєць, обплітають жертву перед її висмоктуванням, вистилають стінки нірок і кришечки для закривання входу в нірку, використовують для розселення молоді у повітрі тощо.

Розвиток павутинних залоз у павуків став передумовою прогресивного розвитку цієї групи тварин.

Кліщі — одна з найпоширеніших на земній кулі груп тварин. У світовій фауні ряд Кліщі налічує близько 50 тис. видів, з них в Україні — З тис. Більшість із них вільноживучі тварини, що населяють ґрунти, підстилку й щіпі органічні рештки, прісні й морські водойми. Серед кліщів багато паразитів грибів, рослин (галові кліщі), тварин (свербун-нашкірник, свербун-шкіроїд) і людини (коростяний свербун, іксодові кліщі).

Паразитичні види кліщів живуть на пір'ї птахів, у покривах, дихальній, травній, статевій системах багатьох хребетних тварин, а також людини тощо. Кліщі — мікроскопічні організми (1-7 мм), різні за формою (овальні, яйцеподібні, трикутні) та забарвленням. Від інших павукоподібних вони відрізняються за такими ознаками: сегментація тіла не виражена (головогруди та черевце повністю злиті між собою); ротові органи відокремлені від тулуба у так звану несправжню голівку. У паразитичних видів ротові органи (гризучі, ріжучі, колючосисні) пристосовані до проколювання та смоктання. Кліщі, як і всі павукоподібні, мають 4 пари ходильних ніг. У багатьох паразитичних груп на ногах формуються численні пристосування для закріплення на перах птахів, шерсті ссавців тощо. Найдрібніші кліщі дихають усією поверхнею тіла, більші — за допомогою трахей. Кровоносна система редукована. Кліщі роздільностатеві; самці менші від самок. Для них, на відміну від павуків, характерний непрямий тип розвитку.

Скорпіони — мешканці жарких і теплих районів земної кулі, деякі види — гір. Описано близько 700 видів. В Україні ці тварини зустрічаються у Криму (кримський скорпіон), Одеській та Закарпатській областях (карпатський скорпіон). У них довге членисте черевце, на останньому членику якого міститься отруйна залоза, що відкривається протокою на кінці гострого кривого жала. Здобич скорпіони ловлять і утримують ногощупальцями, що закінчуються клешнями. Скорпіони — нічні хижаки. Живляться лише живою здобиччю, зокрема комахами, їхніми личинками, павуками тощо. Більшість скорпіонів живородні, частина відкладає яйця, з яких розвиваються молоді скорпіони.

Значення павукоподібних. Павуки та багато інших павукоподібних, знищуючи у значних кількостях комах — шкідників сільськогосподарських та лісових насаджень, відіграють позитивну роль. Павуками живляться багато дрібних ссавців, птахи, ящірки, жаби. Чимало павуків завдають шкоди людині. Від укусів каракурта часто гинуть коні та верблюди; він є небезпечним і для людини. У важких випадках, за відсутності медичної допомоги, через день-два після укусу настає смерть. Для людини небезпечною є також отрута скорпіона, що викликає почервоніння і опухлість укушеного місця, нудоту і судому.

Кліщі відомі як переносники збудників різних інфекційних хвороб домашніх і диких тварин та людини. Найбільш відомі переносники збудників кліщового енцефаліту (запалення головного мозку, спричиненого вірусом, що міститься в організмі цих кліщів) — види іксодових кліщів (кліщ тайговий та кліщ лісовий). Кліщ тайговий поширений у лісах тайгової зони Росії, а кліщ лісовий — мешканець Європи й Пн. Африки. Перший вид переносить східний варіант вірусу, що спричиняє так званий весняно-літній енцефаліт — дуже тяжке, часто смертельне захворювання людини. Другий вид переносить західний варіант вірусу, що спричиняє дещо легшу форму енцефаліту. У країнах із сухим і теплим кліматом поширені кліщі, що є специфічними переносниками збудників кліщових переносних тифів (спірохетозів). Іксодові кліщі є переносниками збудників багатьох захворювань тварин (бруцельозу, піроплазмозу тощо).

Коростяний свербун, паразитуючи у товщі епідермісу (зазвичай між пальцями рук) людини є збудником корости — хвороби, характерними симптомами якої є нестерпне свербіння, пов'язане з наявністю у кліщів речовин гострої алергічної дії. Постільний кліщ, живлячись виключно продуктами злущування епідермісу, є джерелом різних алергічних захворювань у людини, і, перш за все, — нетипової форми бронхіальної астми.

Серйозними шкідниками рослин, особливо плодових дерев і кущів, є павутинні й так звані чотириногі кліщі. Втрати врожаю винограду, яблук, слив, груш, цитрусових в окремі роки можуть досягати 30-70%. Борошняні і сирні кліщі ушкоджують харчові продукти.

Деяких хижих кліщів широко застосовують для біологічної боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, особливо в закритому ґрунті [2].

Особливості будови та життєдіяльності Комах

Комахи – група членистоногих, яка більш ніж за 400 млн. років історичного розвитку дала величезне різноманіття життєвих форм, місць заселення і видового складу. Описано приблизно мільйон видів різних комах, що складає 70–75% усіх видів тварин, які живуть на Землі. Припускають, що комах на Землі мільярд мільярдів! Ці тварини населяють усі материки від полярних широт до тропічних лісів і пустель, від рівнин до вічних снігів. Комахи займають величезну кількість екологічних ніш – це і життя на інших комахах, і живлення живими або мертвими рослинами, і перебування на тілі або у внутрішніх органах вищих тварин.

Схема зовнішньої будови комахи: 1-головна капсула; 2-вусики; 3-складні очі; 4- прості очі; 5- верхня губа; 6-жвали; 7-нижні щелепи; 8-нижня губа; 9-переднегрудь; 10-среднегрудь; 11-задньогруди; 12-нижні півкільця (стерніти) грудних сегментів; 13-їх верхні півкільця (тергити); 14-їх бочки (плейріти); 15-тазок; 16-вертлуг; 17-стегно; 18-гомілка; 19-лапка; 20-крила з системою жилок: До-костальная жилка, Ськ-субкостальная, Р-радіальні, М-код-медіальні (серединні), Ку-кубітельниє, А-анальні жилки; 21-черевце; 22-23-тергити і стерніти черевних сегментів; 24-церки; 25-яйцеклад; 26-стигми.

Однак, не зважаючи на різноманіття форм, загальною відмінною ознакою цієї групи є наявність трьох пар ніг на грудних сегментах. Звідси й друга назва надкласу – Hexapoda, тобто шестиногі [5].

Комахи - клас безхребетних членистоногих тварин. Комахи поширені по всій земній кулі. Тіло комах, як і в інших представників членистоногих, покрито спеціальним покривом - хітином. До класу комах відноситься більше 1,5 мільйонів видів тварин. Найбільш поширеними є: хрущі, мурашки, медоносні бджоли, капустниці, метелики і інші [3].

Комахи освоїли всі середовища існування: водне, наземно-повітряне, ґрунтове, всередині інших організмів. Серед комах є рослиноїдні, хижаки, мертвоїди та паразити. Це єдина серед безхребетних група, в якій є суспільні тварини (мурахи, терміти, бджоли, оси, джмелі) [1].

Тіло комах складається з трьох відділів: голови, грудей та черевця. На голові містяться ротові органи, пара складних очей та пара вусиків (антен); на грудях — три пари ніг і, як правило, одна або дві пари крил; на боках черевця — дихальця.

Комахи відрізняються за формою відділів тіла, величиною очей, довжиною і формою вусиків та іншими ознаками. Особливо різноманітні в них вусики, ротові апарати та ноги. Розрізняють пластинчасті (багато жуків), ниткоподібні (таргани), булавоподібні (метелики) та інші типи вусиків комах. Ротові апарати залежно від способу живлення також бувають різних типів: гризучий (жуки), смоктальний (метелики), колючо-смоктальний (комарі, клопи), гризучо-смоктальний (бджоли, джмелі), лижучий (мухи). Залежно від способу життя та переміщення розрізняють такі типи ніг у комах: бігальні (тарган), стрибальні (коник), плавальні (жук-плавунець), риючі (вовчок) тощо.

Особливості внутрішньої будови комах пов'язані, в основному, з дихальною, видільною і нервовою системами. Органи дихання комах — трахеї — відрізняються великою розгалуженістю. У дрібних комах газообмін відбувається шляхом дифузії. Великі комахи вентилюють трахеї (під час розслаблення стінок черевця повітря засмоктується в трахеї, а під час скорочення — виходить у зовнішнє середовище). Завдяки трахейному диханню кров не бере участі у перенесенні кисню і вуглекислого газу, а транспортує лише поживні речовини. Органи виділення комах — мальпігієві судини (вирости задньої частини середньої кишки у вигляді тоненьких трубочок) і жирове тіло. Продукти виділення, що надходять у мальпігієві судини, стікають у задній відділ кишки. Жирове тіло комах є запасом поживних речовин і води. У нього також відкладаються деякі непотрібні для організму речовини.

Схема внутрішньої будови комахи: 1-ротова порожнина; 2-слинні залози; 3-стравохід; 4-зоб; 5-м'язовий шлунок; 6-середня кишка; 7-тонка кишка; 8-пряма кишка; 9-мальпігиеви судини; 10-головний мозок; 11-підглотковий ганглій; 12-черевний нервовий ланцюжок; 13-спинна судина; 14-аорта; 15-яєчники; 16-яйцепроводи; 17- семяпріємник; 18- додаткові залози; 19- криловиє м'язи середньо- і задньогруди.

Відмінності нервової системи комах пов'язані з укрупненням надглоткового нервового вузла (його нерідко називають головним мозком), зменшенням кількості та укрупненням вузлів черевного нервового ланцюжка. Більш складна будова нервової системи зумовлює складні форми їхньої поведінки. Перш за все це стосується комплексу інстинктів турботи про потомство. У межах класу Комахи можна знайти всі переходи від найпростіших форм (відкладання самками яєць біля харчового субстрату личинок або просто в нього, як у більшості метеликів, мух, жуків тощо) до найскладніших, властивих суспільним комахам (догляд за личинками, їх годування, охорона тощо). Велику роль у поведінці комах, особливо суспільних, відіграють також умовні рефлекси. Вирушаючи за здобиччю, ці комахи здатні запам'ятовувати місцезнаходження джерела їжі, дорогу до нього й назад, до гнізда.

Органи чуття комах — найскладніші та найрізноманітніші, що пов'язано із загальним високим рівнем організації і складною поведінкою комах.

Типи розвитку комах. Комахи — переважно роздільностатеві тварини. Запліднення переважно внутрішнє. Більшість комах відкладає яйця; трапляються види (деякі попелиці, оводи), що народжують живих личинок. Форма, забарвлення, кількість яєць, що відкладаються комахами, найрізноманітніші. Зверху яйця вкриті товстою оболонкою, а всередині містять жовток (запас поживних речовин). З яєць розвивається личинка.

У комах спостерігається два типи розвитку — з неповним перетворенням і з повним перетворенням. У комах з повним перетворенням розвиток включає три послідовні стадії: личинка, лялечка і доросла комаха. З яйця виходить червоподібна личинка, зовсім не схожа на дорослу комаху. Після кількох линьок, що супроводжуються ростом, личинка перестає рухатись і живитись. Вона перетворюється на лялечку. На цій стадії личинкові тканини і органи повністю перебудовуються, утворюються органи, властиві дорослій комасі. Дорослі комахи не линяють і не ростуть. Розвиток з повним перетворенням характерний для лускокрилих (метеликів), двокрилих (кімнатної мухи, комара) та перетинчастокрилих (медоносної бджоли, оси).

Розвиток з неповним перетворення відбувається без стадії лялечки. З яйця розвивається личинка, подібна до дорослої форми, але менша за розмірами, з недорозвиненими крилами і статевими органами. Личинка кілька разів линяє, росте і перетворюється на дорослу форму. Такий тип розвитку характерний для представників прямокрилих (перелітної сарани, коників, цвіркунів), тарганів, клопів.

Біологічне значення перетворення полягає в тому, що личинки і дорослі особини живуть у різних умовах і тому не конкурують за місце існування та їжу; комахи мають більшу можливість зберегтися за несприятливих умов життя (низька температура, відсутність їжі) на тій або іншій менш уразливій стадії розвитку, що в цілому сприяє більшій чисельності особин виду.

НАЙГОЛОВНІШІ РЯДИ КОМАХ. Традиційно клас Комахи поділяють на комах з неповним та повним перетворенням, хоча такий поділ є досить умовним.

Ряди комах з неповним перетворенням. До ряду Прямокрилі належить близько 20 тис. видів, з них в Україні — близько 200. Це — сарана, коники, цвіркуни, капустянки, або вовчки, та ін. Для них характерними є: гризучий ротовий апарат; дві пари крил, з яких передні — шкірясті, вузенькі й прямі (звідки назва ряду) — виконують функцію надкрил, а задні — широкі, перетинчасті, у спокійному стані віялоподібне складені під надкрилами; задні ноги стрибальні. Специфічна особливість прямокрилих — здатність до утворення і сприймання звуків. Так, у коників звуковий апарат (зазубрені жилки, що труться одна об одну) розташований на передніх крилах, а органи слуху — на гомілках передніх ніг. До ряду Рівнокрилі належить понад ЗО тис. видів: попелиці, цикади, щитівки та інші комахи, що живляться соком рослин і мають колючо-сисний ротовий апарат та 2 пари однакових за жилкуванням перетинчастих крил.

До ряду Напівтвердокрилі, або Клопи, належать комахи з колючо-сисним ротовим апаратом, двома парами крил (напівтвердими передніми і перетинчастими задніми), парою грудних пахучих залоз (у водяних та деяких хижаків редуковані). Ряд налічує понад ЗО тис. видів, в Україні — понад 800. Серед представників ряду є багато рослиноїдних форм (клопи-черепашки), що висмоктують соки з рослин; хижі клопи, зокрема клоп постільний, або блощиця ліжкова, що живиться кров'ю людини, поширені у житлових приміщеннях. Багато клопів перейшло до життя у прісних водоймах (водо-мірка, гладун, водяний скорпіон).

Ряди комах з повним перетворенням. Ряд Твердокрилі, або Жуки, налічує понад 300 тис. сучасних видів, в Україні — не менше 12-15 тис. Ротові органи гризучого типу. Передня пара крил перетворена на тверді надкрила, що прикривають другу пару перетинчастих задніх крил, завдяки яким вони літають. Серед жуків багато видів живиться зеленими частинами рослин (колорадський жук, травневий хрущ, довгоносики), гноєм (гнойовики) або мертвими організмами (трупоїди). Є багато хижаків, які вживають у їжу безхребетних. Деяких жуків занесено до Червоної книги України, зокрема жука-оленя — найбільшого за розмірами жука.

Одним із найбагатших видами (понад 150 тис.) таксонів є ряд Лускокорилі, або Метелики. У фауні України налічується 6-8 тис. видів метеликів. Характерними ознаками ряду є: кутикулярний покрив (лусочки різноманітної форми) двох пар перетинчастих крил і сисний ротовий апарат. Вусики денних метеликів зазвичай булавоподібні, нічних — перисті. Червоподібні личинки метеликів (гусениці) крім трьох пар членистих ніг мають несправжні ноги — вирости тіла. У гусениць ротовий апарат гризучий.

Ряд Перетинчастокрилі налічує близько 200 тис. видів, з них в Україні — близько 30 тис. Це комахи з двома парами перетинчастих прозорих крил, причому задні менші, ніж передні. Ротові органи гризучо-лижучі або гризучо-сисні. Самки на кінці черевця мають яйцеклад (у деяких видів він перетворений на жало і протоками зв'язаний з отруйними залозами). Личинки червоподібні, здебільшого безногі. Найбільш поширеними видами є бджоли, оси, джмелі, мурашки тощо. Зустрічаються й паразити, самки яких відкладають яйця в тіло молодих гусениць або лялечок (їздці) і в яйця різних комах (яйцеїди). Їздців використовують для біологічної боротьби зі шкідниками. Серед перетинчастокрилих є досить багато суспільних комах (медоносна бджола, мурашки).

Ряд Двокрилі налічує понад 100 тис. видів, в Україні відомо понад 4 тис. Це комахи, в яких передня пара крил перетинчаста, а задня — редукована й видозмінена на булавоподібні дзижчальця - органи рівноваги. Ротові органи колючо-сисні або лижучі. Личинки безногі; розвиваються у воді, ґрунті, у гниючих рештках рослин, живих тваринах і трупах. Найбільш відомими серед двокрилих е мухи, комарі, ґедзі та ін [2].

Лекція № 5. Тип Хордові. Надклас риби. Клас Хрящові риби

План

1. Тип Хордові.

2. Загальна характеристика, середовища існування.

3. Різноманітність хордових.

Список літератури

1. Закревська В.М. Біологія: Навчальний посібник 9 клас. – К.: 2010 р. – с. 308.

1. Култаєва О.В. Великий сучасний довідник школяра:

- Х.: 2011 р. – с. 912 .

12. Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних. Том 3. — К.: Либідь, 1997.

13. В.П. Попович, Т.О. Сало Біологія у таблицях і схемах, 7-9кл., 2007.

Тип хордових об’єднує тварин, різноманітних за зовнішнім виглядом,

розміром, способом життя та характером середовища. Географічно вони

поширені по всій земній кулі. До типу відноситься 40 тисяч видів, які

живуть на суходолі, в океанах, морях і прісних водоймах.

Незважаючи на значну різноманітність усі хордові мають ряд спільних рис, які дозволяють об’єднати їх в один тип.

Характерними особливостями хордових є наявність у дорослому стані або під час зародкового розвитку таких утворень:

1.Опорою всього тіла хордових є внутрішній осьовий скелет, або хорда.

Розвивається вона з ентодерми. Це пружний еластичний стрижень вздовж

вісі тіла на спинному боці. Він є на ранніх стадіях розвитку (у вищих)

або протягом усього життя (у нижчих). У вищих хордових у дорослому стані хорда замінюється на хребет.

2. Центральна нервова система трубчастого типу розташована над хордою.

Розвивається з ектодерми і у вищих поділяється на головний і спинний

мозок.

Периферійна нервова система – це сукупність нервових закінчень, які

відходять від ЦНС.

3. Під хордою розташовується травна трубка. Вона починається ротом і

закінчується задньопрохідним отвором. Передній відділ кишки (глотка) у

зародків пронизана зябровими щілинами, які зберігаються протягом життя у нижчих та риб і замінюються у процесі розвитку у вищих на легенях.

4. Центральний орган кровообігу (серце або кровоносна судина, що його

замінює) міститься в черевній частині тіла.

Крім того хордовим властиві такі особливості будови і розвитку, які

спостерігаються і в інших типів тварин

1. Тришаровість.

2. Білатеральна (двобічна) симетрія тіла.

3. Вторинна порожнина тіла (целом).

4. Вторинний рот (рот), а первинний рот (бластопор) перетворюється в

анус. Отже, вторинний рот утворюється проривом стінки гаструли на кінці протилежному бластопору.

5. Метамерне розміщення багатьох органів, виражена в більшій мірі у

нижчих хордових і в зародків. Зовнішня сегментація відсутня.

6. Замкнена кровоносна система.

Тип Хордових поділяється на підтипи:

1.Підтип личинково-хордові. Нижчі

2.Підтип Безчерепні. Нижчі

3.Підтип Хребетні або Черепні. Вищі

Підтип Безчерепні містить лише один клас – Ланцетники (Головохордові).

Підтип Хребетні (черепні) містить два надкласи:

1.Надклас Риби, поділяються на клас Хрящові риби та Кісткові.

2.Надклас Чотириногі поділяється на класи – земноводні, плазуни, птахи і

ссавці.

Підтип Безчерепні. Загальна характеристика.

До цього підтипу належать найпримітивніші хордові тварини (нижчі). Це

нечисленна група морських тварин, що провадять малорухомий спосіб життя.

Розміри тіла невеликі, за формою нагадують риб.

Ознаки прогресивної організації:

- Справжня хорда, яка зберігається у них протягом життя.

- Трубчаста нервова система.

- Замкнена кровоносна система.

Характерні риси Безчерепних: повна сегментація тіла; відсутність голови, наявність навколо зябрової порожнини; відсутність центрального органа кровообігу – серця; відсутність головного мозку і високо розвинутих кровообігу – серця; відсутність головного мозку і високо розвинутих органів чуття; сегментація видільних органів і органів статевої системи. Примітивна будова органів виділення, відсутність парних кінцівок.

Травлення. За характером живлення ланцетник є фільтра тором. Їжа

(зважені у воді дрібні організми) через ротовий отвір надходить до

глотки разом з водою. Тік води через глотку забезпечується рухом

численних війок, які розміщені на її стінках і зябрах. Їжа склеюється слизом у грудки, які потрапляють до кишечника. Вода через зяброві щілини виводиться у навколо зяброву порожнину, а звідти через зяброву пору –назовні. У кишечнику їжа перетравлюється, а поживні речовини всмоктуються.

Дихання відбувається водночас з живленням. Коли вода з розчиненим киснем виходить через зяброві щілини вона омиває їхні стінки, відбувається

газообмін. Газообмін у ланцетника може здійснюватися певною мірою і

через покриви тіла.

Виділення. Рідина з крові просочується в порожнину тіла, а звідси

збирається у нефридії, далі по них у навколо зяброву пору продукти

виділення виводяться назовні.

Розмноження і розвиток. Запліднення і розвиток зародка у воді (зовнішнє). Розвиток непрямий: яйце – рухлива личинка, яка вільно плаває 3 місяці, а згодом сідає на дно і перетворюється на дорослу тварину. Ланцетники розмножуються всього один раз протягом життя.

Великого практичного значення ланцетники не мають: їх використовує в їжу населення Південно-Східної Азії, а також він є зручним об’єктом для

наукових досліджень.

Подібність ланцетника до безхребетних та хордових тварин.

Подібність до безхребетних:

- Схожість ранніх етапів ембріонального розвитку: зигота, бластула,

гаструла.

- Розвиток первинної, а потім вторинної порожнини тіла в процесі

онтогенезу.

- Відсутність головного мозку серця. Справжніх органів чуття, парних

кінцівок.

- Примітивна будова органів виділення.

- Сегментарна будова м’язів.

Подібність до хордових:

- Внутрішній скелет (хорда).

- Трубчаста нервова система.

- Замкнена кровоносна система.

- Глотка просякнута зябровими щілинами.

Підтип Хребетні, або Черепні. Загальна характеристика.

Хребетні на найраніших етапах своєї еволюції перейшли до активного

добування поживи. Активний спосіб життя визначив прогресивний характер історичного розвитку хребетних – виникнення в них ряду нових ознак і ускладнення їх організації.

Активне пересування привело до ускладнення мускулатури і прогресивного розвитку скелета, спочатку хрящового, а потім кісткового. Опорна функція перейшла до розвиненого в хребетних на місці хорди хребта і скелета виниклих у них на певному етапі еволюції двох пар кінцівок та їх поясів. Сприйняття різноманітних зовнішніх подразнень і відповідні реакції на подразнення пов’язані з активним розшукуванням, вибором і захоплюванням поживи, захистом від ворогів, зумовили прогресивний розвиток органів чуттів і центральної нервової системи, яка диференціювала у хребетних на головний і спинний мозок. З виникненням головного мозку і захоплюванням поживи пов’язаний був розвиток спочатку хрящового, а потім кісткового черепа: його мозковий відділ захищав головний мозок і найважливіші органи чуттів від пошкоджень, а лицевий відділ перетворився в щелепи.

Важливим фактором прогресивного розвитку хребетних стало виникнення в них серця і нирок. Серце забезпечувало більш інтенсивний кровообіг, а нирки – досконаліше виділення з організму продуктів дисиміляції. Таким чином, у хребетних сформувалися такі характерні для них органи:

хребет, череп, дві пари кінцівок, серце, нирки, головний мозок і складно збудовані органи чуттів

Клас Головохордові. Особливості зовнішньої та внутрішньої будови на прикладі ланцетника.

Ланцетник вперше був описаний в 1778 р. російським академіком Палласом, який прийняв його за молюска. Справжня природа ланцетника, його місце в системі тваринного світу визначилися тільки після блискучого дослідження розвитку ланцетника виконаного в 1865 р. Ковалевським.

Ланцетник – невелика (8 см) напівпрозора тварина рибоподібної форми. Свою назву він одержав від хвостового плавця, за формою схожого на списовидний ланцет. Тіло стиснуте з боків, вздовж нього проходить шкірна плавникова складка, в якій розрізняють спинний хвостовий та під хвостовий плавець, далі по черевній стороні тягнуться парні бокові плавцеві складки шкіри.

Шкіра ланцетника складається з двох шарів: зовнішнього (епідермісу), що являє собою одношаровий епітелій, і внутрішнього (власне шкіри), утвореного драглистою сполучною тканиною; епідерміс з поверхні вкритий тонкою кутикулою.

М’язова система має вигляд двох тяжів, розташованих по обидва боки від хорди. М’язи утворені поперечними сегментами (міом ерами), які розділені перетинками (міосептами).М’язи надають можливість ланцетнику здійснювати лише одноманітні рухи: вигинати тіло в один або в інший бік.

Осьовим скелетом є хорда – пружний еластичний стержень, розміщений вздовж тіла. Зберігається протягом усього життя. Хорда і нервова трубка, що лежить над нею, окутані шаром сполучної тканини. Під час рухів хорда деформується (згинається м’язами) але завдяки своїй пружності вона знову набуває попередньої форми, розгинаючи тіло.

Порожнина тіла. Вторинна порожнина тіла (целом) повністю відокремлена від первинної порожнини тіла. Вистелена миготливим епітелієм і дуже скорочена.

Травна система починається передротовою лійкою, оточена щупальцями. На дні лійки розташований ротовий отвір, який веде до великої глотки, стінки якої з обох боків пронизані зябровими щілинами. Глотка переходить в кишечник, який закінчується анальним отвором.

Початковий відділ кишечника має сліпий порожнистий печінковий виріст, просякнутий великою кількістю капілярів.

Видільна система. Органи виділення – нефридії (близько 100 пар) по боках зябрового відділу. Одним кінцем відкриваються в целом, а другим в навколо зяброву порожнину. Кровоносна система ланцетника замкнена і складається з системи артерій і вен. Серця немає, його функцію виконує черевна аорта, до якої надходить венозна кров, яка далі тече до зябер, там окислюється (стає далі тече до зябер, там окислюється (стає артеріальною) і по спинній аорті до всіх клітин тіла.

Кров обезбарвлена, бо не містить гемоглобіну. У печінковому вирості капіляри утворюють мережу, що очищає кров від непотрібних речовин. Дихальна система. Глотка пронизана великою кількістю (100 пар) зябрових щілин, які відокремлені одна від одної зябровими перегородками. Ззовні зяброві щілини прикриті згортками шкіри, які утворюють навколо зяброву порожнину з одним отвором – зябровою порою (атріопор).

Нервова система. Центральний відділ нервової системи ланцетника являє собою нервову трубку, що лежить на спинній стороні над хордою. Передній кінець трохи розширений. Від нервової трубки відходять з кожної сторони нерви.

Органи чуття розвинені слабо і представлені нюховою ямкою на передньому кінці тіла (сприймає хімічні подразники) та численними світлочутливими клітинами вздовж нервової трубки (світло і темряву розпізнають). Крім того є дотикові клітини розкидані по поверхні тіла і на щупальцях.

Статева система. Ланцетники – роздільностатеві. Статеві залози (гонади) парні (до 25 пар) не мають власних протоків. Статеві клітини виводяться у навколо зяброву порожнину, а звідти через зяброву пору назовні.

Процеси життєдіяльності ланцетника.

Рух. Ланцетник веде малорухомий спосіб життя, заривається у пісок мілин, виставляючи передній кінець тіла назовні. Плаває за участю хвостового, спинного і черевного плавців, рух яких здійснюється при скороченні відповідних міомерів.

Клас Хрящові риби (самостійна робота)

План

1. Особливості будови та життєдіяльності

2. Розмноження, розвиток

3. Різноманітність

Список літератури та джерел:

1. Наумов С.П. Зоология позвоночных: Учебник для студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1982.

2. Брэм А.Э. Жизнь животных: в 3-х т.- М.: Терра, 1992.

3. Эккерт Р., Рэнделл Д., Огастин Дж. Физиология животных: Механизмы и адаптация: в 2-х т. Пер. с англ. – М.: Мир, 1992.

4. Жизнь животных /пол ред. проф. Т.С. Расса. М.: Просвещение, 1983.

5. Наумов Н. П., Карташов Н. Н.. Зоология позвоночных. - Ч. 1. - Низшие хордовые, бесчелюстные, рыбы, земноводные: Учебник для биол. спец. ун-тов. - М.: Высш. школа, 1979. - 333 с.

6. Я познаю мир. Удивительные животные: Энциклопедия для детей. Под ред. О.С. Бартенева. – Изд-во АСТ, 1999.

7. Клаудсли-Томпсон Дж. Миграции животных: Пер. с англ. – М.: Мир, 1982.

8. Фабр Ж. Инстинкт и нравы насекомых. – М.

9. Фройде М. Животные строят. – М.: Мир, 1986.

10. Тинберген Н. Поведение животных. Пер. с англ. О.Орлова и Е. Панова. – М.: Мир, 1987.

До класу Хрящові риби відносяться близько 660 видів (акули: плащеносна, тигрова акула, катран, скати – хвостокол, пила-риба, манта; химери). Це переважно великі тварини - китова акула досягає в довжину 20 метрів. Як і всі хребетні, представники даного класу – двобічносиметричні тварини. Акули мають типову для більшості риб торпедообразную форму тіла Тіло ж скатів сплощене в спинно-черевному (дорзо-вентральному) напрямку. Скати - це в сутності акули, що перейшли до малорухомого донного життя і стали плоскими. Хрящові риби живуть, головним чином, у морях, прісноводних видів мало. Шкіра хрящових риб вкрита т.зв. плакоїдною лускою. Кожна лусочка складається з плоскої основи, на якій розташовується зубоподібний виріст (або шип). Луски не налягають одна на іншу, як у костистих риб. Розташовані в кілька рядів на щелепах плакоїдні луски перетворюються в зуби, що у міру "зносу" замінюються новими. Луска служить надійним захистом тіла риб від механічних ушкоджень. Назву "хрящові" даний клас риб дістав через відсутність у скелеті його представників кісткової тканини. Череп з усіх боків оточує головний мозок. Передній відділ голови витягнутий і називається рострумом. Осьовий скелет представлений хребетним стовпом, у якому виділяють тулубовий і хвостовий відділи. Хребет складається з численних хребців. Кожен хребець у центрі має отвір, через яке проходить хорда. Верхні дуги, що відходять від хребця, зливаються, утворюючи остистий відросток. Канал, що утворився в результаті, є вмістищем спинного мозку. Від хребців тулубового відділу відходять короткі нижні дуги; до них приєднуються ребра. У хвостовому відділі нижні дуги зростаються з утворенням гемального каналу, у якому розташовуються кровоносні судини. Парні плавці (грудні і черевні) мають пояси, не зв'язані з осьовим скелетом (лише в скатів плечовий пояс з'єднаний із хребтом). Крім парних плавців, у хрящових риб є непарні - спинний, хвостовий і анальний. М'язова система в основному складається з безлічі окремих сегментів - міомерів.

Більшість хрящових риб є хижаками, проте деякі види (наприклад, китова і гігантська акули) живляться планктоном. Ротова порожнина має великі розміри. На щелепах у кілька рядів розташовуються зуби, які можуть мати різну форму. За ротовою порожниною починаються глотка і короткий стравохід, що переходить у шлунок, який має V-образну форму. Зі шлунка їжа попадає в кишечник. У його початковий відділ (тонку кишку) відкриваються протоки підшлункової залози, яка секретує травні ферменти, і печінки, що виділяє жовч. Мала довжина товстого кишечника компенсується збільшенням його внутрішньої поверхні завдяки наявності спіральної складки (спірального клапана), що представляє собою виріст його стінки. Шлунково-кишковий тракт закінчується прямою кишкою, що відкривається в клоаку. Дихання хрящових риб здійснюється через зябра. Глотка має зяброві щілини (їх зазвичай 5), що відкриваються назовні. Зябрових кришок у представників класу немає. Крім того, у багатьох є парний отвір за очима - бризкальця. Перед вдихом глотка розширюється і вода через рот і бризкальця нагнітається всередину й омиває зяброві пелюстки (де й відбувається газообмін); на видиху відбувається відтік води через зяброві щілини. Серце хрящових риб двокамерне. Воно складається з передсердя і шлуночка. Від останнього відходить артеріальний конус, стінки якого здатні скорочуватися. Таким чином, він є додатковим насосом. Усередині конуса розташовуються клапани, що перешкоджають поверненню крові в шлуночок. У хрящових риб тільки одне коло кровообігу. З конуса кров проходить під тиском у черевну аорту, а звідти в зябра, де відбувається її збагачення киснем. Через виносні артерії, що впадають у спинну аорту, кров розноситься всім тілом. Насичена вуглекислим газом кров, збираючись у вени, знов повертається в серце.

Розміри головного мозку відносно невеликі. Найбільш розвинені нюхові частки переднього мозку, а основною сенсорною системою є нюхова. Важливу роль в орієнтації хрящових риб у просторі грають сейсмосенсорні органи бічної лінії, які уловлюють найменші коливання, що поширюються в товщі води. Очі великі, однак гострота зору невелика. Як і усі риби, хрящові короткозорі, до того ж вони не розрізняють кольори.

Органами виділення є тулубові нирки - подовжені утворення, що лежать уздовж хребта. У нирках знаходяться нефрони, які складаються з клубочка капілярів і канальці. Плазма крові фільтрується з капілярної мережі клубочка в просвіт канальці, у якому відбувається зворотне всмоктування корисних для організму речовин (вітамінів, цукрів, амінокислот), в той час, як надлишки солей, сечовини і деяких інших продуктів обміну речовин разом з невеликою кількістю води виводяться з організму через клоаку. Важливо, що продукти розпаду, які підлягають видаленню з організму, надходять до органів виділення не з порожнини тіла, як, наприклад, у ланцетника та безхребетних, а шляхом фільтрації з кров'яного русла.

Різноманітність

До класу Хрящові риби відносяться близько 660 видів. У цю групу входять два підкласи – пластнчастозяброві (акули – плащеносна, тигрова акула, катран – і скати – хвостокол, пила-риба, манта) і суцільноголові (химери).

Клас Кісткові риби - найбільш численна група хребетних тварин (близько 20000 видів), яких відносять до двох підкласів: Лопатопері та Променепері.

До Лопатеперих відносяться, зокрема, кистепері (латімерія) та дводишачі (протоптер, лепідосирен).

Основні представники підкласу Променепері:

Ряд осетроподібні - білуга, осетер, стерлядь;

Ряд лососеподібні - лосось, сьомга, форель;

Ряд коропоподібні - лящ, сазан, карась, товстолобик;

Ряд трескоподібні - тріска, хек, минтай;

Ряд окунеподібні - окунь, судак.

Клас кісткові риби

До класу Кісткові риби належить понад 21 тис. видів, які мешкають в усіх типах водойм прісних озерах, ставках, річках і солоних морях й океанах. У водоймах України мешкає 181 вид кісткових риб (з них у Дніпрі - 80). Досліджуючи водойми важкодоступних районів і глибоководних частив Світового океану, вчені продовжують відкривати все нові й нові види риб.

Кісткові риби — найчисленніша група хребетних тварин (до 20 тис. видів). Відомі з нижнього девону. Довжина від 0,7-1,1 см. до 5-7 м., іноді більше, маса до 1,5 т.

Характерні ознаки кісткових риб. До складу скелета цих тварин завжди входить кісткова тканина. Їхні зябра прикривають зяброві кришки. Є плавальний міхур.

У переважної більшості видів запліднення зовнішнє. Вони відкладають вкриті драглистою оболонкою ікринки у воду або на підводні предмети, а самці поливають їх «молочком» - сім’яною рідиною. Для розвитку зародка в ікринці міститься запас поживних речовин (жовток). Деяким видам властиве яйцеживонародження.

Розвиток у більшості кісткових риб непрямий. З ікринки через деякий час виходить личинка. На відміну від дорослих, вона не має парних плавців, кишечник в неї не функціонує, а живиться вона за рахунок запасів поживних речовин у розташованому на черевній частині жовтковому мішку. Згодом запас жовтка вичерпується і личинка набуває здатності до самостійного живлення різними дрібними організмами. У неї з’являються парні плавці, і вона перетворюється на молоду рибку - малька. У деяких видів (як-от, у акваріумних гупі) зародок розвивається до малька всередині ікринки в материнському організмі, і народжується вже сформована маленька рибка (прямий розвиток).

Внутрішній скелет звичайно більш-менш скостенілий, а якщо хрящовий, то не завапнявілий. Завжди є шкірні кістки. Луска ганоїдна, космоїдна або кісткова (циклоїдна або ктеноїдна). Лопаті плавників підтримуються хрящовим або кістковим промінням. Зябра не розділені перегородкою, зяброві щілини прикриті кришкою. Плавальний пузир у деяких повторно відсутній. Спіральний клапан в кишечнику і артеріальний конус серця тільки у давніх груп. Запліднення, як правило, зовнішнє, є і живородячі форми.

Осморегуляція у прісноводних і морських кісткових риб принципово різна: перші виводять надлишок води через зябра і шкіру, другі вивільняються від надлишку солей через нирки і зябра. Широкий діапазон осморегуляційних процесів дозволяє кістковим рибам жити у водоймищах з різною солоністю; прохідні кісткові риби можуть переходити з морської води в прісну і на­впаки.

Основні ряди класу та їх представники:

Систематики поділяють сучасних кісткових риб на 30-40 рядів, з яких ми розглянемо лише деякі.

Ряд Осетроподібні налічує близько 25 видів. Скелет осетроподібних переважно хрящовий, кістки є лише у черепі. Тіла хребців нерозвинені, є тільки нижні та верхні хрящові дуги, які оточують хорду. Хорда зберігається протягом усього життя.

Найбільші представники серед осетроподібних - це білуга та далекосхідна калуга, які можуть досягати маси до 1,5 тонни при довжині тіла приблизно 2,5 м (зрідка до 5-6 м). Але нині такі велетні майже не трапляються, бо людина інтенсивно виловлює цих риб, і тому вони не можуть сягати свого максимального піку майже 100 років.

Характерною рисою осетроподібних є велика плодючість (від 1,5 тис. до 5 млн ікринок).

У морях і річках нашої країни мешкають чорноморська білуга, осетри азово-чорноморський та атлантичний, стерлядь і севрюга. Більшість з них занесені до Червоної книги України.

Осетроподібні мають велике промислове значення. Людина споживає в їжу їхнє смачне м’ясо, чорну ікру і навіть хорду. Але через інтенсивний промисел, спорудження гребель, забруднення та обміління водойм чисельність цих риб різко знизилася, тому їх вилов обмежений, а багатьох видів взагалі заборонений. Людина штучно розводить деякі види осетроподібних. Зокрема, створено гібрид білуги та стерляді бістер, який швидко росте й має високі харчові якості.

Такі відомі види, як короп, карась, лящ, належать до ряду Коропоподібні. Щелепи цих риб не мають зубів, однак на задній зябровій дузі розміщені особливі кісткові утвори - глоткові зуби, за допомогою яких вони можуть перетирати їжу. Коропоподібні - переважно всеїдні риби, однак серед них відомі й хижаки - жерех, або білизна, та інші, а також рослиноїдні види. До рослиноїдних видій, зокрема, належать білий і чорний амур, а також товстолоби. Ці види походять з річок Далекого Сходу, звідки вони були акліматизовані в Україні.

Серед коропоподібних багато промислових видів, яких здобувають заради поживного смачного м’яса та ікри. Так, у рибних господарствах розводять різноманітні породи коропів. Дикий предок коропа - сазан (мешкає у Дніпрі та інших річках України).

Близько 3 тис. років тому в Китаї та Японії одомашнили сріблястого карася. За цей час від нього створили багато сотень порід декоративних «золотих рибок». Сріблястий карась живе в різних водоймах України і є об’єктом промислу та спортивної рибалки.

Багато промислових видів риб належать до рядів Оселедцеподібні та Лососеподібні. Здебільшого вони мешкають у морях, але можуть на нерест заходити в річки. Є серед них і постійні мешканці прісних водойм (наприклад, форель райдужна).

Оселедцеподібних налічують близько 300 видів. Це риби дрібних і середніх розмірів.

В Україні в Чорному морі поширений чорноморський оселедець завдовжки до 40 см та масою до 1 кг. Особини цього виду часто заходять для розмноження у Дунай, долаючи відстань у сотні кілометрів. В Азовському та Чорному морях мешкає чорноморсько-азовська тюлька, що останнім часом заселила дніпровські водосховища. У наших морях також поширені дрібні за розмірами (7-13 см завдовжки) європейський анчоус, або хамса, чорноморський шпрот та деякі інші промислові види оселедцеподібних.

Представники ряду Лососеподібні за будовою загалом нагадують оселедцеподібних. Характерна ознака представників цього ряду - наявність особливого, позбавленого променів жирового плавця, розташованого на спинному боці тіла перед хвостовим плавцем. Більшість видів лососеподібних мешкає у морях, однак для розмноження заходить у річки. Окремі представники (харіус, форель) - мешканці прісних водойм. Лососеподібних відомо понад 200 видів.

В Україні мешкає харіус європейський (у басейнах Дунаю та Дністра), дунайський і чорноморський лососі (до 2 м завдовжки при масі до 25 кг), яких занесено до Червоної книги України. Райдужна форель віддає перевагу прохолодній воді, тому мешкає у гірських річках. Її штучно розводять у рибних господарствах Закарпаття, Карпат і Криму. Лососеподібних часто називають «червоною рибою», оскільки їхнє високоякісне м’ясо має червонувате забарвлення. Червоне забарвлення має й ікра цих риб, яка дуже цінується в усьому світі.

Найчисленніший за кількістю видів (близько 6500) ряд Окунеподібні, поширений у морях, океанах, прісних водоймах. Це переважно хижаки. Довжина тіла різних видів цих риб становить від 1 см до 5 м, а маса інколи сягає 900 кг. Так, меч-риба може сягати 4,5 м завдовжки при масі до 500 кг. Ця тварина, переслідуючи здобич, здатна розвивати швидкість до 130 км за годину.

Багато видів окунеподібних мають промислове значення. У Чорному морі добувають скумбрію, ставриду, тунців, різноманітні види бичків. У прісних водоймах України поширені окунь річковий, судак, йорж та інші види цих риб.

Ознаки, притаманні кистеперим рибам. Цю групу риб ще порівняно недавно вважали вимерлою. У 1938 р. в Індійському океані, поблизу узбережжя Африки, було виловлено невідому доти рибу (завдовжки 150 см, масою 57 кг), яку назвали латимерією. Це хижак, який мешкає на глибинах 400-1000 м. Предки латимерії мешкали в прісних водоймах, де відчувалася нестача кисню. У зв’язку з цим у давніх кистеперих разом із зябрами утворилася легеня (виріст кишечнику). Отже, крім кисню, розчиненого у воді, вони могли дихати й атмосферним киснем. У латимерії, яка мешкає на великих глибинах, легеня заповнена жировою тканиною. Парні плавці кистеперих за своєю будовою подібні до кінцівок наземних тварин. Це давало можливість предкам латимерії виходити на суходіл і переповзати з однієї водойми в іншу. Викопних кистеперих риб учені вважають предками наземних хребетних тварин.

Дводишні - невелика група риб (усього 6 сучасних видів), поширених у прісних водоймах Австралії, Африки та Південної Америки. Крім зябер, ці риби мають одну чи дві легені, які забезпечують їм дихання атмосферним повітрям. Легеневе дихання допомагає дводишним рибам переживати періоди пересихання водойм або нестачу кисню у воді. Так, при пересиханні водойм африканський протоптер закопується у мул й утворює навколо тіла захисну оболонку з мулу, склеєного липким слизом шкірних залоз. У такому стані ця тварина може перебувати до 9 місяців (за умов експерименту - до 3-4 років). Із захисної оболонки риби виходять тоді, коли починається сезон дощів і водойма знову заповнюється водою.

Покрови

Довжина тіла риб різна - від декількох сантиметрів до кількох метрів. На відміну від хрящових і стародавніх кісткових риб серед костистих безліч дрібних видів, що освоїли малі біотопи, недоступні для більш великих видів. Шкіра переважної більшості костистих риб покрита невеликими кістковими, порівняно тонкими лусками,що черепице подібно налягають один на одного. Вони добре захищають риб від механічних ушкоджень і забезпечують достатню гнучкість тіла. Розрізняють циклоїдну луску з заокругленим верхнім краєм і ктеноідну з дрібними зубчиками на верхньому краї. Кількість луски в поздовжніх і поперечних рядах для кожного виду більш-менш постійна і враховується при визначенні видової приналежності риб. У холодну пору ріст риб та луски сповільнюється або припиняється, тому на лусці утворюються річні кільця, підраховуючи які можна визначити вік риби. У ряду видів шкіра гола, позбавлена луски. У шкірі безліч залоз, через які виділяється слиз, як і в інших рибоподібних, який захищає від бактерій і т. д. У нижніх шарах епідермісу є різні пігментні клітини, завдяки яким риби малопомітні на тлі навколишнього середовища. У деяких видів забарвлення тіла може змінюватися відповідно до змін забарвлення субстрату. Подібні зміни здійснюються під впливом нервових імпульсів.

Нервова система

Розміри головного мозку по відношенню до величини тіла дещо більші, ніж у хрящових риб. Передній мозок відносно малий в порівнянні з іншими відділами, але смугасті тіла його великі і за допомогою зв'язків їх з іншими відділами Центральної нервової системи впливають на здійснення деяких досить складних форм поведінки. Нервові клітини в даху переднього мозку відсутні. Проміжний мозок і відокремлені від нього епіфіз і гіпофіз добре розвинені. Середній мозок більше за інших відділів головного мозку, у верхній його частині є дві добре розвинені зорові частки. Мозочок у добре плаваючих риб великий. Зросли розміри й ускладнилося будова довгастого і спинного мозку. Підпорядкування останнього головного мозку в порівнянні з тим, що спостерігається у хрящових риб, посилилося.

1 - нюхова капсула; 2 - нюхові частки; 3 - передній мозок, 4 - середній мозок; 5 - мозочок; 6 - довгастий мозок; 7 - спинний мозок; 8 - зорова гілка трійчастого нерва; 9 - слуховий нерв; 10 - блукаючий нерв

Органи чуття

Відбулися деякі ускладнення в органах почуттів. Сейсмосенсорні органи розташовані в каналах бічних стінок тіла і утворюють густу мережу на голові. Більш розвинений круглий мішечок лабіринту, і всупереч довго існуючій думці, що костисті риби сприймають лише грубі струси навколишнього середовища, численними експериментами доведено, що вони реагують на різноманітні звукові коливання і використовують їх для спілкування всередині популяції. Здатність до сприйняття різних хімічних роздратувань виражена дуже добре. Багато видів сприймають навіть незначні зміни температури в навколишній воді. Зір костистих риб розраховано, як і в інших риб, на близьку відстань; кришталик кулястий, нездатний міняти свою кривизну, різкість зображення досягається переміщенням його за допомогою скорочення особливої м'язи - серповидного відростка.

Скелет

Протягом еволюції цього класу скелет поступово окостенів. Хорда збереглася лише у нижчих представників класу, число яких незначне. При вивченні скелета потрібно мати на увазі, що одні кістки виникають в результаті заміщення хрящів кістковою тканиною, інші розвиваються в сполучнотканинному шарі шкіри. Перші називаються основними, другі - покривними кістками.

Мозковий відділ черепа представляє собою коробку, що захищає головний мозок та органи чуття: нюху, зору, рівноваги і слуху.

Дах черепа утворений парними носовими, лобовими, тім'яними кістками. Останні примикають до верхньої потиличної кістки, яка разом з парними боковими потиличними кістками і основною потиличною кісткою утворює задню частину черепа. Низ черепа складається (спереду назад) з сошника, парасфеноіда (широкої довгої кістки, дуже характерною для черепа риб) та основної кістки. Передня частина черепа зайнята капсулою, що охороняє органи нюху; з боків розташовані кістки, що оточують очі, і ряд кісток (зазвичай 5), що захищають органи слуху та рівноваги.

Вісцеральний відділ черепа складається з ряду кісткових зябрових дуг, які є опорою і захистом зябрового апарату і передньої частини травної системи. До складу кожної із згаданих дуг входить декілька кісточок. Дуг, до яких прикріплюються зябра, у більшості риб 5 (з кожної сторони). Внизу зяброві дуги з'єднуються між собою, а передня з них пов'язана з під'язикової дугою, що складається з декількох кісток. Верхня з цих кісточок - під'язикової-щелепна прикріплюється до мозкового відділу черепа в області слухового відділу і пов'язана через квадратну кістку з кістками, оточуючими ротову порожнину. Таким чином, під'язикова дуга служить для з'єднання зябрових дуг з іншими частинами вісцерального відділу, а її верхня кістка - з мозковим відділом черепа.

Краї рота і вся ротова порожнина укріплені поруч кісток. Верхньощелепної ряд кісток представлений (з кожного боку) міжщелепної і верхньощелепної кістками. Далі йде ряд кісток: піднебінна, кілька крилоподібні і квадратна. Квадратна кістка вгорі примикає до підвіску а внизу - до нижньої щелепи. Остання складається з декількох кісток: зубний (найбільшої), кутовий і сочленований, що з’єднується з квадратною кісткою. У древніх риб (що мали ще хрящовий скелет) всі дуги вісцерального відділу черепа несли зябра, згодом же передні з цих дуг перетворилися на під'язикові дуги і щелепні ряди кісток.

Хребетний стовп складається з великої кількості двоввігнутих хребців, в проміжках між якими зберігаються залишки хорди. Від кожного хребця відходить вгору і трохи назад довгий остистий відросток. Підстави цих відростків розділені, і вони утворюють канал, по якому проходить спинний мозок. Від нижньої боку тіл хребців відходять два коротких поперечних відростка, до яких у відділі тіла прикріплюються довгі зігнуті ребра. Вони вільно закінчуються в м'язах і утворюють каркас бічних стінок тіла. У хвостовій частині тіла від хребців донизу відходять тільки нижні остисті відростки.

Органи пересування У кісткових риб, як і у хрящових, вони представлені непарними (спинні, анальний, хвостовий) та парними (грудні і черевні) плавниками. Лопаті плавців підтримуються кістковими променями. Одні промені - м'які, що складаються з ряду кісткових ділянок, інші - тверді, цільні, кінці яких у багатьох видів загострені. Промені спинних і анального плавців спираються на кісточки - Базалія (плавникові підпірки), що лежать в м'язах у краю тіла. Парні плавці опираються на кістки що лежать між м'язами поясів кінцівок: грудні - на плечовій (або передній) пояс, що складається з декількох кісток, верхня з яких прикріплюється до черепа, черевні - на тазовий (або задній) пояс, що складається, як правило, з пари кісток.

1 - Первинний пояс; 2 - лопатка; 3 - коракоід; 4 - базальні елементи; 5 - радіалів; 6 - шкірні промені

Промені хвостового плавця спираються на задню частину хребетного стовпа. У нижчих кісткових риб (як і у хрящових) хвостовій плавник гетероцеркальний, верхня лопать якого значно більше нижньої лопаті. У костистих риб хвостовій плавник - гомоцеркальний, так як обидві лопаті його приблизно рівні.

Поступове окостеніння кістяка мало велике пристосовувальне значення в еволюції риб, оскільки воно сприяло розвитку міцної опори для м'язів і надійного захисту центральної нервової системи та внутрішніх органів. Так як до складу кісткового скелета може входити велика кількість дрібних кісточок, це стало важливою умовою для виникнення безлічі видів, що мають малу величину тіла.

Кістковий скелет має більшу масу, ніж хрящовий, що могло б ускладнити плавання розглянутих риб. Тому в останніх розвинувся шляхом відгалуження від передньої частини кишки плавальний міхур, що лежить над кишечником і заповнений сумішшю газів (азоту, кисню і вуглекислого газу), завдяки чому маса тіла риб значно зменшилася. У примітивних видів кісткових риб (откритопузирних) міхур залишається з'єднаним з кишковою трубкою протягом усього життя. У більшості видів (закритопузирних), що з'явилися пізніше, він повністю відокремлюється від кишки. У стінках міхура є густі сплетення капілярів, які забезпечують наповнення його газами. Обсяг газів в закритому просторі, як відомо, може при стисканні сильно зменшуватися і, навпаки, при зменшенні стиснення різко збільшуватися. Збільшення і зменшення обсягу міхура відбувається внаслідок роботи м'язів, що оточують черевну порожнину. Тому плавальний міхур не тільки зменшує масу тіла, але і виконує також гідростатичну роль, тобто полегшує підйом риби вверх при його розширенні і занурення - при його стисканні. Плавальний міхур редукував у ряду видів риб, що ведуть малорухливий спосіб життя на дні, й у тих видів, які, володіючи сильною мускулатурою, здатні швидко переміщатися вгору або всередину. Наявність міхура у останніх могло б викликати при швидкому підйомі сильне розширення його і вивертання нутрощів, як це було доведено багатьма спостереженнями. У деяких риб плавальний міхур, з'єднаний поруч кісточок (веберов апарат) з лабіринтом, сприяє передачі в останній деяких звукових хвиль.

Травна система

У більшості кісткових риб є деякі особливості. Спіральної складки немає, збільшення поверхні кишечнику відбувається за рахунок його подовження. Крім того, від початкової частини кишки у багатьох вищих костистих риб відходять пилорічні відростки,що теж збільшують поверхню кишки. Будова розглянутої системи різна залежно від характеру харчування. У хижаків, які нападають на інших риб і більше великих безхребетних, широкий рот, зазвичай обсаджений великими гострими зубами; шлунок є великою, різко відділений від стравоходу і початку кишки, загальна довжина кишечника значно коротше, ніж у рослиноїдних видів. В останніх і особливо у видів, що харчуються дрібними безхребетними і органічними залишками, зуби малі або їх немає; шлунок майже не виражений або відсутній. У коропових і деяких інших риб у глотці є особливі глоткові зуби для механічної обробки їжі. Печінка добре розвинена, хоча не досягає такої величини, як у багатьох хрящових риб. Підшлункова залоза представлена окремими шматочками, що знаходяться в печінці або в стінках початкової частини кишечнику, тобто не має ще компактної форми, але розвинена краще, ніж у хрящових риб.

Вивчення складу їжі різних риб, особливо промислових, має велике практичне значення, так як при наявності відомостей про якісний і кількісний склад органічного світу певних водойм дозволяє з'ясувати, які види і в якій кількості можуть жити в кожному з них, При якому поєднанні видів кормова база водойм може бути всебічно використана без шкоди для подальшого відновлення її і т. д. Ці питання спеціально вивчаються в курсах з рибництва.

Дихальна система

Головними органами дихальної системи є зябра, що складаються з багатьох пелюсток, прикріплених проксимальними кінцями до зябрових дуг на відміну від зябрових пластин хрящових риб, прикріплених однією стороною до міжзябрової перегородки. Отже, поверхня зябер кісткових риб значно більше, ніж у хрящових риб. Більш досконалий і механізм вдиху і видиху. Досить значна частина газообміну (в середньому близько 10%) відбувається через шкіру. У газообміні можуть брати участь плавальний міхур і деякі частини кишечнику.

Кровоносна система

Серце складається з передсердя і шлуночка, Коло кровообігу один. Артеріального конуса у костистих риб немає, і артеріальна посудина, що відходить від шлуночка, починається цибулиною аорти. Кількість еритроцитів значно більше, ніж у хрящових риб, що сприяє посиленню інтенсивності процесів дисиміляції. Селезінка добре розвинена

1 - Зябра, 2 - серце; 3 - печінка; 4 - плавальний міхур; 5 - селезінка; 6 - яєчник; 7 - шлунок; 8 - пилорічні придатки; 9 - кишка; 10 - сечовий міхур; 11 - задній отвір; 12 - сечостатевої отвір; 13 - тичинки зябрової дуги

Видільна система

У видільної системі особливу роль відіграють нирки, розташовані у вигляді двох довгих темно-червоних вузьких стрічок уздовж хребетного стовпа. Дистальні кінці сечоводів (вольфові каналів) з'єднуються і відкриваються назовні загальним отвором ззаду анального отвору. Від дистальної частини злилися сечоводів відходить сечовий міхур.

Розмноження

Статева система костистих риб у порівнянні з хрящовими і древніми кістковими рибами спрощена, але здатна виробляти велику кількість гамет. Два подовжених семенника (їх часто називають молоками) перебувають під нирками з боків плавального міхура. Насіння виходить не через вольфів канал, а через коротку трубку, утворену оболонкою семенника. Обидва сім'япроводу відкриваються назовні загальним статевим отвором ззаду анального і сечового отворів або загальним сечостатевим отвором. Яєчники (їх зазвичай два) в період розмноження представляють собою об'ємні мішки, наповнені ікрою, яка виходить назовні не через Мюллерові канали (вони редукуються), а через короткі трубки, що йдуть від статевих залоз і що відкриваються назовні самостійним отвором або в загальним сечостатевим отвором. Отже, дозрілі яйцеклітини не потрапляють в порожнину тіла, а швидко виходять з тіла самок. Запліднення у переважної більшості видів кісткових риб зовнішнє. Внутрішнє запліднення, а також живородіння властиво порівняно небагатьом представникам цього класу. Ікра виметується на водні рослини і рідше на інші підводні субстрати, а у меншості видів - в товщу води. У зв'язку із зовнішнім заплідненням маса гамет, зигот і мальків гине. Тому плодючість кісткових риб дуже велика. Наприклад, короп виробляє більше 1 млн ікринок, щука - близько 1 млн, палтус - 2-3,5 млн, тріска - до 1 млн. Дозрівання статевих залоз залежить від різних чинників - внутрішніх і зовнішніх. Прискорюючий вплив на дозрівання статевих залоз надають гормони гіпофіза.

Запліднення ікри можна здійснити в штучних умовах, змішуючи ікру і насіння риб у присутності невеликої кількості води. В даний час така методика добре розроблена й успішно застосовується в широких масштабах на так званих рибоводних заводах. Запліднена ікра розвивається у сприятливих умовах зазвичай до стадії мальків, здатних здобувати їжу в природних водоймах, куди їх випускають. Такі заходи сприяють відновленню цінних промислових риб, чисельність яких різко скоротилася внаслідок забруднення водойм, утруднення міграцій риб на місця їх розмноження, їх посиленою видобутку.

На швидкість росту риб впливають різні умови життя: харчування, температура, склад розчинених у воді речовин та ін. Зростання в залежності від змін умов життя йде нерівномірно. Відомо, наприклад, що він сповільнюється в холодну пору, що можна простежити на річних кільцях луски риб. Дослідження росту риб в різних водоймах мають велике теоретичне і практичне значення, так як завдяки їм можна з'ясувати, які умови сприяють йому, які, навпаки, затримують його, як відновлюються запаси промислових риб і т. д.

Тривалість життя риб різна: Одні живуть менше року (деякі види хамси тощо), інші - кілька років (тихоокеанські лососеві - кета, горбуша та ін), треті - кілька десятків років і навіть близько 100 років (великі осетрові, щука, сазан та ін ).

Рибоподібні (безщелепні і риби) мають пристосування (що виникли протягом тривалої еволюції) для пересування у воді, добування їжі, порятунку від хижаків і т. п.

На основі цих пристосувань у них розвинулися закономірності пересування, характерні для різних періодів їх життя - міграції. Найкоротші та часті з них - добові міграції. Залежать вони від часу доби. Більш тривалі сезонні міграції залежать від сезону року. До них, зокрема, відносять зимівельних міграції, коли риби йдуть на глибину і в малорухомому стані, не харчуючись, перечікують несприятливий для них час року. Наприклад, хамса, яка харчується і розмножується в Азовському морі, зимує в Чорному морі, тому що вода в ньому не піддається такому сильному охолоджуванню, як в мілководному Азовському морі.

Тривалі, у ряду видів далекі міграції, звані кормовими, здійснюють багато риби в місця, де є в достатній кількості організми, якими вони харчуються. Так, наприклад, тріска після закінчення періоду розмноження в Атлантичному океані мігрує в Баренцове море і деякі інші північні моря. Широко поширені у риб нерестові міграції, що забезпечують їх розмноження іноді в дуже далеких місцях від районів, де вони довго живуть, харчуються і ростуть. До таких видів відносяться прохідні риби, що живуть у морях, а розмножуються в річках, що впадають у ці моря. Так, дуже цінні осетрові риби (осетер, севрюга, білуга та ін.) Живуть у Каспійському, Азовському і Чорному морях до настання періоду розмноження, а для ікрометання відправляються у верхів'я річок, що впадають в названі моря. Після цього вони повертаються в моря, де живуть до настання наступного періоду розмноження. Мальки, розвинені з відкладеним і заплідненої в річках ікри, зносяться течією в моря, де тривалий час зростають.

Такі риби розмножуються кілька разів протягом життя. Але є риби, які живуть кілька років в океанах і морях, але розмножуються тільки один раз в житті. До них відносяться тихоокеанські лососі (кета, горбуша, чавичі та ін), які для розмноження йдуть в далекосхідні річки Росії, річки Північної Америки, Японії, Кореї, Китаю, в яких відбувається їх нерест. Під час нерестових міграцій риби, як правило, не харчуються і в результаті гинуть. На відміну від згаданих риб прісноводний вугор, що мешкає в протягом тривалого часу (до 20 років і більше) в річках Європи, ніколи там не розмножується, а здійснює далекі міграції (7000-8000 км) у Саргасове море, де нереститься і після цього гине. Мальки вугра підхоплюються Гольфстрімом і через 2 роки потрапляють до берегів Європи і потім входять у ріки.

Виділяють групу і напівпрохідних риб, що живуть в опріснених частинах морів і розмножуються в нижній течії річок, що впадають у ці моря. До них відносяться популяції вобли, сазана, ляща, що мешкають на півночі Каспійського моря.

Міграції відомі і у багатьох безхребетних тварин, які володіють ефективними способами пересування. У хребетних вони найбільш складні і тривалі внаслідок високого розвитку їх нервової, рухової та інших систем органів. Міграції здійснюються спадково закріпленими інстинктами, розвиненими в результаті тривалого природного відбору. Завдяки міграціям тварини всебічно використовують різні частини своїх ареалів. Дослідження міграцій мають дуже велике значення для охорони природи і доцільного використання промислових видів тварин.

Про загальний вигляд хрящових риб можна скласти уявлення, розглянувши як приклад акулу. На голові акули розташовані органи зору (очі), є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, та напівмісяцеподібний поперечний ротовий отвір, оточений щелепами. З боків голови містяться зяброві щілини (5-7 пар), а зверху - пара отворів - бризкальця (недорозвинена перша пара зябрових щілин). Передня частина голови видовжується, утворюючи рило. Хвостовий плавець - потужний орган руху. Його верхня лопать значно більша за нижню. Тіло може бути видовжене, обтічне (акули) чи сплющене зверху донизу і широке (скати).

У головному мозку хрящових риб порівняно з кістковими краще розвинений передній мозок, а середній мозок та мозочок менші за розмірами. Сечоводи (вивідні протоки видільної системи) та статеві протоки відкриваються в особливе розширення заднього відділу кишечнику - клоаку.

Запліднення у хрящових риб внутрішнє. Самці за допомогою органів парування, на які перетворені внутрішні частини їхніх черевних плавців, вводять сперматозоїди всередину статевих проток самки, де і відбувається внутрішнє запліднення. Розвиток прямий. Яйце має запас поживних речовин та оточене захисними оболонками. Одні види хрящових риб яйця відкладають назовні, з них через певний час виходить молода особина. В інших видів яйце розвивається у яйцепроводах самки. Воно приростає до стінки яйцепроводу, і зародок живиться за рахунок материнського організму. Згодом риба народжує живе маля (явище живонародження).

Різноманітність хрящових риб. Представниками класу Хрящові риби є акули та скати.

Надряд Акули об'єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. Шкіра вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні виступає лише спрямований назад виріст луски - зубчик. Подібну будову мають і зуби акул, які виникли з лусок. Луски збудовані з особливої речовини, що входить до складу зубів усіх хребетних.

Більшість акул - хижаки, що полюють у товщі води на різноманітних тварин: від дрібних планктонних організмів до великих за розмірами інших видів риб, головоногих молюсків та водяних ссавців (дельфіни, тюлені тощо). Здобич вони заковтують цілком або роздирають на шматки зубами, розміщеними на щелепах у кілька рядів.

У великій печінці акул накопичується жироподібна речовина, що зменшує питому масу риби. Це важливо для забезпечення плавучості, оскільки у хрящових риб немає плавального міхура, який визначає плавучість кісткових риб. Акули відкладають від одного до 500 яєць або народжують водночас від 2 до 100 молодих особин завдовжки від 5 (у карликової акули) до 150 см (акула-лисиця).

Відомо близько 250 сучасних видів акул. За розмірами вони бувають від 20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою. Небезпечними для людини є близько. 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші тигрова акула завдовжки до 9 м та риба-молот, названа так тому, що її голова розширена в боки молотоподібне.

Поблизу Чорноморського узбережжя України трапляється один вид акул - катран. Він має близько метра завдовжки і не є небезпечним для людини. Зграйки катранів полюють на риб, молюсків, ракоподібних. Самки народжують живих нащадків.

Надряд Скати. Відомо близько 350 сучасних видів скатів. Вони живуть у морях на глибинах до 3000 м. Деякі мешкають у прісних водоймах (австралійська риба-пилка, річкові хвостоколи тощо). Тіло більшості скатів пласке, широке та дископодібне (за винятком пилоносих скатів, які за формою нагадують акул). Шкіра з шипастими лусками або гола. Під час плавання скати хвилеподібне рухають дуже великими грудними плавцями, а хвостовий плавець розвинений слабко. Живляться вони ракоподібними, молюсками, рибою, деякі - дрібним планктоном.

В електричних скатів є спеціальні утвори для полювання та захисту - електричні органи, що становлять собою видозмінені м'язи. При збудженні вони здатні давати розряд напругою від 8 до 300 вольт. Цікаво, що такі органи є і в деяких кісткових риб (електричний вугор, електричний сомик та ін.).

У Чорному та Азовському морях поширені шипуватий скат (морська лисиця) та хвостокіл (морський кіт). У хвостовому відділі останнього є довга отруйна голка, якою він може небезпечно поранити необережну людину.

До класу Кісткові риби належить переважна більшість видів риб. Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Мають скелет, який повністю або частково складається з кісткової тканини. Зябра прикриті кістковими зябровими кришками. Кісткові риби мають плавальний міхур. Запліднення у них переважно зовнішнє, а розвиток непрямий.

Плавці - це складки шкіри. Всередині них розміщені опорні плавцеві промені з особливої пружної та міцної сполучної тканини. Хвостовий плавець спричинює поступальний рух риби; непарні плавці забезпечують стійкість тіла під час плавання, парні - є "кермом", а також за допомогою їх риба може плисти з невеликою швидкістю (наприклад, коли підкрадається до здобичі у заростях водяних рослин).

У черепі кісткових риб розрізняють черепну коробку, яка складається з великої кількості нерухомо з'єднаних між собою кісток, кісток щелеп та зябрових дуг. Щелепи слугують для захоплення їжі. До зябрових дуг кріпляться зябра.

Скелет плавців представлений променями. Скелет парних плавців (грудних і черевних) включає ще й пояси кінцівок. До них приєднуються м'язи, що рухають плавці.

М'язи краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. Вони мають сегментарну будову, тобто утворюють послідовний ряд подібних частин. Крім того, є особливі м'язи, які рухають щелепи, парні плавці та зяброві кришки.

Травна система. У кісткових риб ротовий отвір веде у ротоглоткову порожнину, з боків задньої частини якої розміщені зяброві щілини. На дні ротоглоткової порожнини є м'язистий виріст - язик, який бере участь у ковтанні (проштовхуванні їжі з ротоглоткової порожнини у стравохід). У більшості видів у цій порожнині міститься велика кількість зубів, розташованих не лише на щелепах, а й на інших кістках. За допомогою зубів риби утримують здобич.

Значення риб. Риби є однією з ланок харчових ланцюгів у природі і беруть участь в кругообігу речовин. Для підгодівлі худоби і як добриво використовується мука, приготована з відходів рибної промисловості. Людина використовує в їжу промислових риб і різні продукти з них. М'ясо риб має цінні смакові якості і є джерелом тваринних білків. Використовується в їжу їхня ікра (чорна і червона), печінка. Ікра багата вітамінами, з печінки одержують риб'ячий жир.

Внутрішня будова риби: 1 — зябра; 2 — серце; З — черевна аорта; 4 — шлунок; 5 — кишка; 6 — селезінка; 7 — статева залоза; 8 — плавальний міхур; 9 — нирки; 10 — анальний отвір; 11 — печінка.

Добування риби поставлене на промислову основу й регулюється певними законодавчими актами. Найбільш поширений вилов тріскових, оселедцеподібних, осетрових і лососевих риб. Об'єктами промислу є також атлантична оселедцева і лососева акули. Завдяки розробці технологій штучного вирощування й утримання з'явилася можливість розселяти цінні види риб (вугре-подібні, лососеві, осетрові) по різних водоймищах. Існує також ціла мережа ставкових господарств рибоводів, призначених для розведення риб, переважно коропових.

Лекція № 6 Класи земноводні та рептилії

План

1. Загальна характеристика класу

2. Зовнішня та внутрішня будова.

3. Екологія та поширення.

Список літератури та джерел