Тема 3. Українська казка в дошкільному закладі

Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості.На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.

Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань,легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні,приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.

Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Казка – це прозовий жанр фольклору з фантастичними елементами. Сюжетна основа народних казок, герої та їх поведінка в тих чи інших ситуаціях красномовно розповідають читачеві про історію, моральні цінності та соціально-побутові особливості української нації. Існує твердження, що фольклор визначає українця землеробом, який дбає про поля і врожай. Але, детально розглянувши казковий епос, можна зробити висновок про хибність цього стереотипного бачення.В українській народній казці, поряд з господарюванням і турботами про врожай, гарно вживаються мотиви мандрів, романтичні спроби «змінити світ на краще», ліричні історії любові й відданості. Тут досить рівномірно представлені як село, так і місто, що свідчить про різнопланове бачення життя давніми українцями.Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами.

Тому казку поділяють на 3-ри жанрових різновиди: казки про тварин (птахів, рослин, комах);чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні);суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні).В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають,танцюють звірі.Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою.Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності,до соціальних і побутових проблем українського села.

Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.

Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами. Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації.В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку,українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.

Основні теми соціально-побутових казок

• 1. Суд правди над кривдою — мрія знедоленого трудового народу.

• 2. Антипанська та антицарська тематика.

• 3. Любов до рідної землі.

• 4. Протиставлення бідних багатим (дуже часто бідний чоловік — розумний та кмітливий, панич — невіглас).

• 5. Висміювання розбещених представників церкви.

• 6. Любов до праці — протиставлення працьовитої людини ледачій.

• 7. «хліб і золото» — засуджували жадібність до наживи та показували, що для людини хліб є набагато дорожчим за будь-які гроші.

Казки мають декілька особливостей, на які варто звернути увагу. Так, наприклад, у казках завжди зустрічаються числа 3,7,9,12 (відгадати 3 загадки, 3 випробування, 3 брати). Ці числа вважалися у слов'ян добрими. Вони створюють динамічну ритміку оповіді, та сприяють запам'ятовуванню казки. Дуже цікавими є також зачин та кінцівки казок: «Був-не-був, та кажуть люди, що був», «А вони й досі живуть, хліб жують і постолом добро возять». Вони називаються формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними). Також типовими для казок є багато прислів'їв, приказок, порівнянь та загадок. Загадки взагалі стали майже невід'ємною частиною народних казок. Ще можна зустріти своєрідні загадки-завдання (за ніч викорчувати ліс). Ці загадки є художнім засобом звеличення сили героя. Загалом пісні, прислів'я, загадки та ін. роблять казку жанром найзручнішим для пізнавання досвіду, проблем, ідеалів рідного народу.

Казки іноді засуджували несправедливі закони та традиції давнини. Так, наприклад, у казках ми часто зустрічаємо трьох братів. Старший з них є найбагатшим, а найменший — найбіднішим. Молодшого брата наділяють красою, кмітливістю та щедрістю, що й допомагає йому в житті, і наприкінці він завжди він завжди знаходить своє щастя. Таким чином, казка засуджує старовинний закон успадкування майна старшим братом.

Образ жінки в українських казках.Ще одна абсолютно автентична і неповторна риса цього фольклорного жанру в Україні – образ жінки. Берегиня, господиня та красуня має бути обов’язково працьовитою, що є національним ідеалом жінки. В українській народній казці опис позитивної героїні не обмежений констатацією її фізичної краси – великий акцент робиться на моральних якостях, що є доволі суттєвою особливістю в порівнянні з казковим епосом інших, навіть споріднених східнослов’янських, народів.

1) жінка-мати: на долю якої припадають такі ролі як народження дитини, виховання до пори юності, очікування сина, який "пішов у люди" ("Котигорошко" та інші); 2) жінка-наречена або дружина: її роль полягає в тому, що вона часто виступає як своєрідний приз, який треба здобути, вибороти або визволити з неволі; 3) жінка-бабуся: це, як правило, добра порадниця, яку зустрічає юнак, що пішов виборювати своє щастяє.

Образ чоловіка 1) юнак, який виборює своє щастя, допомагає бідним та знедоленим, захищає, визволяє, змагається за жінку; 2) дідусь, який іноді своїми порадами допомагає героєві.

Методика роботи з українською казкою в дошкільному закладі

Казки дітям читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей, а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова, повтори українською мовою. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою.Казки використовуються в усіх вікових групах. Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей. Тут доречним буде застереження І.Франка: «Гола, повна правда життя — то тяжка страва. Старші можуть заживати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлювати її в ріденькім стані, в образках, у байках. І вони так приймають її».

Дітям раннього та молодшого дошкільного віку доступні казки «звіриного епосу», про тварин, оскільки вони «...заставляють їх сміятися й думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молоду фантазію дивоглядними образами заклятих замків, царів, розбійників, драконів та демонів, не тривожать молодого чуття страшними трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами обох полів».Дітям середнього дошкільного віку, крім казок «звіриного епосу», доступні чарівні казки. Ну, а старші дошкільники вже спроможні зрозуміти та вислухати будь-яку казку.В.Сухомлинський дійшов висновку, що складовою частиною виховання дітей повинно бути розповідання, читання, слухання, драматизування та інсценування казок: «Казки ви­ховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу».

У дошкільному закладі пропонуються такі види занять з казкою:

- читання (авторських, віршованих) казок;

- розповідання народних казок;

- театралізація-розігрування та показ казки вихователем;

- драматизація-розігрування в ролях знайомої дітям казки;

- відтворення характерних рис його героїв;

- інсценізація — точне й послідовне відтворення змісту казки дітьми з допомогою костюмів, різних атрибутів, декорацій;

- ігри за сюжетами знайомих казок;

- показ казок через проекційні ліхтарі (діафільми);

- перегляд казок у телепередачах, кінофільмах;

- ритмізування — ритміко-речитативна розповідь на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією;

- узагальнювальні бесіди на теми: «Моя улюблена казка»,«В гостях у казки», «Казка в гостях у дітей»;

- тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Орисі», «Казка дідуся Панаса», «Вам казка, а мені бубликів в'язка»;

- дидактичні ігри: «З якої казки герой?» (або «З якої казки я прийшов?»), «Добери картинку», «Подорож у дивовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»;

- переказування знайомих казок дітьми;

- бесіди на морально-етичні теми за змістом казок;

- самостійне складання дітьми казок;

- бесіди за змістом казкових ілюстрацій та репродукцій художніх картин на казкові сюжети;

- свято казки у дошкільному закладі.

Так, уже на другому році життя дітей вчать розуміти зміст коротеньких казок («Ріпка», «Коза-дереза»), використовуючи унаочнення (ілюстрації, фланелеграф, ляльковий, картонний театри); залучають до показу окремих дій казкових героїв, стимулюють висловлювання дітей (наслідування, повтори).

На третьому році життя дітей спонукають до відтворення змісту казок за допомогою запитань вихователя, залучають до ігор-драматизацій та театралізованих ігор за змістом добре знайомих казок у музичному супроводі, з нескладними атрибутами (хусточкою, шапочкою, хвостиком );'показують різні види театрів за змістом знайомих казок. На четвертому році життя дітей вчать розуміти казки без унаочнення, запам'ятовувати та відтворювати повтори («котиться-котиться...», «стукає-грюкає...»), образні вирази («вовчику-братику»); передавати зміст знайомих казок, розповідати за змістом ілюстрацій; упізнавати героїв у знайомих казках, висловлювати своє ставлення до них. Залучають дітей також до ігор-драматизацій та інсценування художніх творів.

На п'ятому році життя дітей ознайомлюють з чарівними й соціально-побутовими казками. Вчать впізнавати й визначати казкові елементи, зачини, кінцівки, повтори, давати оцінку діям та вчинкам героїв; відповідати на запитання за змістом казок, самостійно розповідати та переказувати знайомі казки. Дітей цієї групи спонукають до самостійної організації ігор-інсценізацій за змістом добре знайомих казок, вчать дотримуватися відповідної інтонації, тембру, сили голосу. Залучають дітей до показу окремих дій у театральних виставах, іграх у «театр», інсценування казок. Дітей старшого дошкільного віку продовжують ознайом­лювати з новими чарівними та соціально-побутовими казками. Вчать сприймати виразні засоби казки: фантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афористичність мови, пісеньки, зачини, кінцівки; розуміти, що казка — це вигадка, фантастика, олюднення тварин, явищ природи. Діти вже мають знати напам'ять кілька зачинів, кінцівок «докучливих» казок; самостійно розповідати у вільний час зміст знайомих казок, переказувати їх; висловлювати своє ставлення до героїв, оцінювати їхні вчинки; впізнавати назву казки за описом героїв, ілюстраціями та уривками з тексту казки.

Старші дошкільники мають вміти самостійно розігрувати сюжети знайомих казок в іграх-драматизаціях та театралізованих іграх (добирати атрибути, розподіляти ролі тощо).

Дітей залучають до участі в драматичних гуртках, показу різних театралізованих вистав за змістом казок, виготовлення костюмів, атрибутів, декорацій.

Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, потрібно добре підготуватися: кілька разів уголос її прочитати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Робота над мистецтвом художнього читання, за словами Е.Фльориної, має стати професійним обов'язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести її зміст до свідомості дитини — обов'язок вихователя.Для того щоб вплинути па почуття дітей, їхні переживання, вихователь заздалегідь докладно аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або розповідання (інтонації, розстановка пауз, логічні наголоси), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення.

Уміння розповідати казку — досить важлива педагогічна вимога. Одна й та сама казка в різних оповідачів може сприйматись неоднаково. Не можна розповісти чи прочитати казку без емоційного вираження її змісту.

Вихователь, готуючись до розповідання казки, має добре запам'ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують уточнення, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Слід продумати й наочність. До заняття можна підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту казки. Іноді необхідно підготувати й дітей до розуміння твору — його змісту, лексики, образів. Наприклад, перед тим як розповісти казку «Козенята і вовк» у міських умовах, враховуючи те, що більшість дітей молодшої групи не бачила живої кози і не мають чіткого уявлення ні про козу, ні про козенят, вихователька має розглянути з дітьми (за день-два до розповіді казки) картину « Коза з козенятами», дати відповідні іграшки.Для повноцінного сприймання дітьми літературного твору потрібно створити спокійну обстановку. Дітей посадити так, щоб вони бачили виховательку, а вона бачила всіх. Дітей молодшої і середньої груп доцільно посадити півколом у два ряди, а дітей старшої групи — за столами, обличчям до вихователя. 

Золота скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата й різноманітна.

Серед дітей найпопулярнішим жанром є народна казка. Казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача зі слухачами. Назву свою казка одержала від слова казати, бо казку казали, розповідали, не читали. Народні казки - це перші підручники життя у кожній сім'ї. І.Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони «вкорінюють» у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності.

Казкам притаманна насамперед народність. Реальне Й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка красою українського народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. У казках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щасливого життя. У них, як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, ін- формацію про історію життя українського народу. Це оспівані в казках українські богатирі Котигорошко, Іван-мужичий син, Ілля Муромець та Соловей-розбійнин, Іван Побивай, Козак Мамарига, Кирило Кожум'яка1. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. За текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія. а печенізького богатиря. Протягом тисячоліття народ видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною.

У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.

У казках завжди наявні елементи фантастики, вигадки. Це могутні змії, відьми. Баба-яга, Ой, Гайгай, Ольдеквіт, різні диво-предмети.

Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають дітям дорослі, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В.О.Сухомлинський: «Якщо мені вдавалося домогтися, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялися серйозні затримки, придумала казку, пов'язуючи у своїй уяві декілька предметів довкілля світу, - значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити».

Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок.

За морфологічними особливостями казки поділяють на три групи: про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично найдавнішими. Ці казки в алегоричній формі розкривають суспільні явища, побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життям людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У цих казках діють домашні, свійські (кіт, собака, коза, вівця, баран) та дикі тварини (вовк, лисиця. ведмідь, кабан, їжак), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) і т. ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими.

Тварини в казках «уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак неповороткі, повільні».

У казках про тварин відсутні фантастичні істоти, вони реалістичні. І.Франко так підмітив цю особливість казок:

«Говорячи про звірів, казка одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: та чого ви, братчики смієтесь? Адже це не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих, з вашими лінощами, з усіма вашими звірячими примхами та забагами. Адже я навмисне даю Їм ваші рухи. ваші думки, ваші слова, щоб ви найкраще зрозуміли не їх, а себе».

У казках про тварин переважають дія, рух, примовки, приспівки.

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран», «Пан Коцький», «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі» і т. ін.

Чарівні (героїко-фантастичні) казки виникли ще в докласовому суспільстві, коли людина залежала від сил природи і мріяла подолати численні життєві незгоди. Тому в чарівних казках поєднуються два начала - фантастичне і героїко-історичне.

Характери героїв виявляються у двобої з темними си- лами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети: люстерко, клубочок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-віщун, гребінець. Позитивних героїв чарівних казок показано сильними, мужніми, самобутніми. Так, Чабанець з дитинства грає каменем у вісім пудів, а коли кине серед степу сіряк, то й три чоловіки не піднімуть. Котигорошку тричі виковують таку булаву, що ледве виносять із кузні, а як він закине її на дванадцять діб у небо, то, падаючи, вона вдаряється об його мізинець і розбивається. Добротворці завжди перемагають зло, їм допомагають і міфологічні істоти: Скороход, Слухало, Стріла, Морозко, Вернидуб, Сучимотузок, Крутиус та ін.

Найчастіше героями чарівних казок є чоловічі образи: «Три брати», «Чабанець», «Кирило Кожум’яка», «Іван Побиван», «Козак Мамарига», «Іван - мужичий син». Є і жіночі образи: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба».

Соціально-побутові казки відображають дійсні, реалістичні події. У них відсутні чарівні, фантастичні предмети. Головним героям допомагають розум, мудрість, моральна стійкість, добропорядність. Героями соціально-побутових казок є Правда і Кривда, Щастя, Доля, Злидні, Біда, Горе. сироти, наймити, козаки, солдати, дурень, розумний. Це казки «Дівчинка-семилітка», «Мудра дівчинка», «Про дурня Терешка», «Язиката Хвеська», «Кирик», «Попівський наймит», «Правда й кривда» і т. ін.

У соціально-побутових казках переважає тема праці. Так, у казці «Дідова дочка й бабина дочка» дідова дочка одержує нагороду за добре серце, вмілі руки, вона ж бо не цурається ніякої роботи - і яблуньку обчистити, і піч помазати, і собаку від реп'яхів обібрати, і вужів погодувати, а лінива, пихата бабина дочка карається.

Син аж тоді зрозумів ціну червінцеві, коли сам заробив його важким трудом («Ківш лиха»).

Соціально-побутові казки спрямовано на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.

Народні казки легко сприймаються дітьми завдяки своєрідним художнім засобам. Це алегоричність, гіперболізація, ретардація, магічність, зачини, кінцівки, повтори.

Алегоричність (перенесення) виступає в олюдненні птахів, звірів, явищ природи. Вітер, сонце, мороз розмовляють по-людськи.Гіперболізація (перебільшення): Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур, а в дідову рукавичку вміщується семеро тварин, від палиці Івана-мужичого сина нагнулись усі дерева та затремтів царський палац. Ретардація (уповільнення): лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце («Котик і півник»), баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову («Цап та баран»), коза-дереза тричі обманює діда. Це допомагає дітям краще запам'ятати казку.

У казках діють магічні числа 3, 7, 9, 12 (вовк та семеро козенят, дівчинка-семилітка, дванадцять голів).

Народні казки мають доречні зачини: жили-були, де-не-де: колись-то давно; не за нашої пам'яті, мабуть ще й батьків і дідів наших не було на світі; це було давно-предавно; був-не був, та кажуть люди, що був. Вони одразу налаштовують дитину на казковий лад, зосереджують її увагу.

Завершуються казки своєрідними кінцівками. Ось деякі з них: хто не вірить, хай перевірить; от вам казочка, а мені бубликів в'язочка; на вербі дзвінчик, нашій казці кінчик, і я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла.

Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача. Однією з вимог до розповідача казки є емоційність. А.І.Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки: театралізація - розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри); декламування - своєрідна гра інтонацій, слів-повторів, пісень, віршиків; ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією.

ДОТЕП. Кмітливий влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком.Здібність оформляти думку у вигляді влучних, гострих або смішних висловів.

Іро́нія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований гумор) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Карикату́ра (італ. caricatura, від caricare — перевантажувати, перебільшувати) — навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи. Комічного ефекту в карикатурі досягають за допомогою перебільшення найбільш характерних рис образу коштом другорядних. Майстер, який створює карикатури, називається карикатуристом.

Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності.

Порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

Алогізм (грец. а - префікс, що має заперечне значення, logismos - судження, вислів) - спеціальна продумана внутрішня суперечність у тексті, що вживається з метою показати складний непрогнозований душевний стан персонажа, аби за допомогою протилежних, парадоксальних чи алогічних думок створити певний психологічний або комічний ефект.