3. Народовладдя як фундамент демократичної правової держави

Ідея народовладдя — одна із загальнолюдських цінностей. Вона є вихідною точкою до розуміння того, що є демократія. Відповідно до неї у суспільстві й державі в уявленні людей проходить межа між демократією і реакцією.

Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільстві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз, однак і шлях цього ідеалу повинен бути демократичним і гуманним. Саме шляхом, а не кінцевою метою повинно бути формування громадянського суспільства у його традиційному розумінні, де головним є ліквідація відчуження, яке робить людину хворою духовно і фізично. Розвиток громадянського суспільства приводить до сучасної стадії «західних демократій», яким притаманні різні найменування («відкрите суспільство», «велике суспільство», «благодатне суспільство» тощо).[22, с. 51]

Доцільним є характеристика складових народовладдя, - зокрема понять «народ» і «влада», без чого сутність питання не буде визначено. Необхідно підкреслити, що народ - це не будь-яке безформне об’єднання великої кількості людей. Натовп, юрба не є демократією.

Демократія - це завжди перетворення хаотичної кількості у самодисципліновану якість, де людина і народ у цілому стають самі собі господарем. Демократія, якщо вона справжня, є нейпереконливішим свідченням здатності народу, членів суспільства до самоврядування і владування.

Народ слід розглядати як категорію, що відрізняється розумною мірою організованості і відповідальності, головною суттєвою ознакою якого є задоволення розумних інтересів і потреб. Народ - це сукупність індивідів, що мають певні, пріорітетніші щодо державної влади, права.

Таким чином, можна сказати, що загальний інтерес народу повинен бути особистим інтересом кожної людини, і навпаки, індивіди, які складають народ, стають громадянами держави і у своїй єдності є суб’єктами народовладдя, носіями суверенітету народу.

Ідейною основою народовладдя є концепція суверенітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Саме ідея народного суверенітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя у різних країнах.

Важливим також є співвіношення таких понять як «народний сувернітет», «державний сувернітет» та «національний сувернітет».

Першоджерелом влади, і передусім державної, в демократичних країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету лежить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому і повинна належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет є механізмом реалізації народного сувернітету (фактично збігається з народним).

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», — говориться у ч. 1 ст. 5 Конституції України. Водночас ч. 2 тієї ж статті констатує, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, чим підкреслюється пріоритет у цій справі саме народного суверенітету. [12, с. 82]

Терміни «народний» і «державний» суверенітет часто вживають як синоніми поняттю «національний суверенітет». При цьому поняття «національний суверенітет» не слід плутати з поняттям «право на самовизначення окремих націй».

Поняття «національний суверенітет» спочатку було розраховане на етнічно однорідну державу. І лише згодом, коли термін «нація» стали застосовувати і до сукупності всіх громадян певної держави, це призвело до збігу понять «державний суверенітет», «народний суверенітет» та «національний суверенітет».

Таким чином, положення про належність влади народу є ключовим для всіх можливих ідей та концепцій демократії, оскільки воно пов’язано з подоланням основної суперечності між державою і народом, урядом і громадянами, відповідно до цього демократія завжди більшою або меншою мірою означає народовладдя, суверенітет народу та його участь у політичному житті. [23, с. 41, 43]

Звідси випливає висновок — народ якомога повнішою мірою повинен сам управляти собою шляхом прямої демократії. Тому особливу значущість для народовладдя мають інститути прямої демократії: референдумів, плебісцитів, народних ініціатив, форм безпосередньої політичної активності, поєднані з використанням сучасних інформаційних технологій для забезпечення ефективної участі громадян у дискусіях та ухваленні відповідних рішень. [1, с. 25]

Тому найважливішою передумовою демократії постає політичне самовизначення народу, формування національної (політичної) ідентичності, яка покликана забезпечувати державну єдність передусім у сенсі наявності та функціонування суверенної територіальної організації державної влади, котра об’єднує населення на засадах громадянства, де народовладдя стає фундаментом демократичної правової держави.