37 Ліквідація феодально-кріпосного ладу за реформою 1861та особливості її впровадження на Українських землях…

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Причини реформи

• Економічна відсталість Росії.

• Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856).

• Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

• Селянські виступи (1855 р.- «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Рух в Таврію за волею»)

Розвиток реформи

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи

• Відміна кріпосного права.

• Соціальна диференціація селян.

• Збереження поміщицького землеволодіння.

• Тимчасово зобов'язаний стан.

• Викупна операція

• Зниження купівельної спроможності селян.

• Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

• Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу..

Сутність селянської реформи

Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості. Кругова порука. Загальна відповідальність за сплату податків. Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

38. Зміст земської судової міської та військової реформи 1860-1870рр.

Реформи 1860-1870

У 1864 р. була проведена земська реформа, в ході якої в повітах і губерніях створювалася система органів місцевого самоврядування. Повітові земські збори обирались раз на три роки населенням повіту, губернські - формувалися з представників, висунутих на повітових зборах. При цьому вибори у повітові земства були організовані так, щоб забезпечити перевагу дворянам-землевласникам. У віданні земств знаходилися місцеве господарство, народну освіту, медицина, статистика. Ніякі проблеми загальнодержавного характеру земці не мали права ставити на обговорення. Недоліки земської реформи були очевидні: незавершеність структури земських органів (відсутність вищої центрального органу), штучне створення чисельного переваги для помісного дворянства, обмеженість сфери діяльності. Важливий був сам факт появи в Україні системи самоврядування, У корені відмінної від панівною бюрократичної системи. Проте політика уряду щодо відношенню до земству в другій половині 1860 - 1870-х рр.. була спрямована як раз на позбавлення його будь-якої самостійності. Губернатори отримали право відмовляти у затвердженні на посаді будь-якій особі, обраній земством; земських лікарів, учителів, статистиків з найменшого приводу виганяли з земства. Центральна місцева влада цілеспрямовано припиняли будь-яке намагання земств до незалежної діяльності.

У тому ж 1864 р. була проведена судова реформа. Старі станові суди скасовувалися. Замість них створювалися суд світової і суд коронний. Світовий суд зі спрощеною процедурою вводився в повітах для розбору справ про дрібні правопорушення. Більш серйозні справи розбиралися у коронному суді, що мав дві інстанції: окружний суд і судову палату. У разі порушення законного порядку судочинства рішення цих органів могли бути оскаржені в Сенаті. Від старих судів, які вели справи суто бюрократичним порядком, нові відрізнялися перш за все тим, що були голосними, тобто відкритими для публіки і преси. Крім того, в основу судової процедури було покладено змагальний процес, у ході якого обвинувачення - прокурор - і захисник підсудного - адвокат - повинні були з'ясувати всі обставини справи, - допитуючи свідків, аналізуючи речові докази і т.п. Рішення у справі приймали присяжні засідателі, що обиралися за спеціальними списками з осіб різних станів. Нарешті, слідчі, які готували справу до судочинства, і судді, які керували всієї судової процедури, хоча і призначалися урядом, але були незмінюваність. Але як тільки нові суди продемонстрували свої кращі сторони, влада відразу почала підпорядковувати їх панівною бюрократичній системі. Особливо характерні були нововведення, що стосуються політичних справ: слідство у цих справах стали вести не слідчі, а жандарми; судочинство здійснювалося не судами присяжних, а військовими судами.

У 1860 - першій половині 1870-х рр.. в Росії було проведено серію військових реформ, центральною з яких було запровадження у 1874 р. загальної військової повинності, що замінила дореформений рекрутчину. Військова повинність поширювалася на все чоловіче населення, яка досягла 20-річного віку, без різниці станів. У мирний час на дійсну службу брали не більше 25