Вплив реабілітаційно-рекреаційної діяльності на фізичний розвиток дітей, які мають дитячий цереблальний параліч

Мильчук Соломія

Науковий керівник: ст. викладач Бас О. А.

Львівський державний університет фізичної культури

Постановка наукової проблеми та її значення. Рекреаційна діяльність та спорт, як і всі інші види адаптивної фізичної культури, покликаний за допомогою раціонально організованої, рухової активності, як природного стимулу життєдіяльності, використовуючи збережені функції, залишкове здоров'я, природні ресурси і духовні сили, максимально реалізувати через задоволення можливості організму і особистості для повноцінного життя [7].

Дитина є вагомою ланкою суспільства, її становлення як окремого представника є запорукою розвитку суспільства в майбутньому.

Отже, більшість дітей стикається з проблемами руху, оскільки вони пов’язані із затримкою розвитку або неправильним розвитком статокінетичних рефлексів, патологією м’язового тонусу, парезами, які можуть спостерігатися в одній кінцівці, обох верхніх або обох нижніх кінцівках, на одній половині тіла, у всіх чотирьох кінцівках [1]. Складність розвитку таких дітей полягає в наявності виражених порушень скоординованої рухової роботи (синергії).

Знаючи вікові особливості дитини необхідно залучити її до цікавої діяльності, завдяки якій розвиватимуться природні здібності та задатки. Безумовно, є надзвичайно важливим також, той факт, що дітям з особливими потребами потрібен шанс довести собі і суспільству право на активне існування в розумовому та фізичному плані. Важливу роль в цьому плані відіграє саме рекреаційний спорт.

Мета роботи : на основі літературних даних проаналізувати загальні особливості проведення рекреаційно-спортивних занять та їх вплив на фізичний розвиток дітей, які мають церебральний параліч.

Методи дослідження: Аналіз та узагальнення даних наукової та методичної літератури.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналізуючи літературні дані ми виявили, що дитячий церебральний параліч (ДЦП) займає в наш час одне із провідних місць у структурі дитячої інвалідності. У більшості країн світу спостерігається тенденція зростання захворюваності на ДЦП. Рухові розлади обумовлені дією різних чинників, які безпосередньо пов’язані із специфікою захворювання .

Для дітей із церебральним паралічем характерні також розлади емоційно-вольової сфери. Емоційні розлади при різних формах ДЦП проявляються по-різному. На думку, Е. Калижнюк та В. Ковальова, це можуть бути важкі негроподібні порушення та психопатоподібні порушення на тлі органічного ураження ЦНС, які нерідко проявляються при спастичній диплегії та геміпаретичній формі ДЦП. Також І. Мамайчук зазначає, що у дітей та підлітків із ДЦП можуть спостерігатися емоційні розлади у зв’язку з наявністю фізичного дефекту, вихованням по типу гіперопіки чи ранньої соціальної та психічної деривації [1]. Як зазначають С. Дуванова, Н.Трофімова та інші вчені, емоційні розлади у одних дітей проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, дратівливості, руховому розгальмуванні, в інших у вигляді загальмованості, сором’язливості, боязкості. Схильність до коливань настрою часто поєднується з інертністю емоційних реакцій. Так, почавши плакати або сміятися, дитина не може зупинитися. Підвищена емоційна збудливість нерідко поєднується з плаксивістю, дратівливістю, примхливістю, реакцією протесту, які підсилюються в новій для дитини обстановці та при втомленості. Іноді відзначається радісний, піднесений настрій зі зниженням критики (ейфорія) [7].

Зважаючи на те, що внаслідок ушкодження центральної нервової системи у хворого на ДЦП може мати місце млявість, знижена активність, апатія, реабілітологу особливу увагу необхідно приділити формуванню мотивації до занять. Велику роль у цьому відіграє підбір доступних для дитини вправ та ігор, оскільки невдачі при ДЦП, як правило, викликають негативне відношення до процесу навчання фізичним діям вцілому. Крім принципу доступності, важливе значення має дотримання принципу послідовності й систематичності тренувальних занять: при ДЦП будь-яке перенесене гостре захворювання призводить до значної втрати набутих за останні один-два місяця психомоторних навичок.

Основною проблемою для цих дітей є руховий дефект (втрата, недорозвинення або порушення рухових функцій), що призводить до низького рівня рухової активності. Обмеження рухової активності сприяє погіршенню основних фізичних якостей, просторової орієнтації, вестибулярної стійкості, реакції на рухомий об'єкт, координаційних якостей, мікро- і макромоторики, зорово-рухової реакції тощо. Постуральний і локомоторний паттерни дітей із наслідками спастичних або млявих парезів і паралічів характеризуються різкими порушеннями рухів і тотальним зниженням стабільності балансу тіла у вертикальному положенні [6].

Ціла низка наукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичними вправами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблеми постави можна виправити за рахунок використання вправ коригуючого характеру, вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість і рухливість хребта. Загальнорозвиваючі і спортивні вправи циклічного характеру – ходьба, лазіння, біг, катання на велосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання, позитивно діють на функції дихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію, все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведена своєчасна профілактика надлишку ваги знівельовує фактор ризику раннього розвитку артеріосклерозу і його тяжких наслідків.

Немає потреби підкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей з проблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення у дітей таких фізичних якостей, як сила і витривалість, від яких значною мірою залежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичному щоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичного навантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров'ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам'ятовують навчальний матеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребує клопіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичного розвитку. Статистичні дані свідчать, що найчастіше травми отримують малорухливі діти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістю реакцій тощо [6].

При проведенні рекреаційних заняття головними завданнями стають сприяти загальній рухливості, удосконалення дрібної моторики рук. І важливою умовою є розслаблення спастично скорочених м’язів і зміцнення ослаблених, розтягнутих м’язів. Важливим моментом ефективності проведення рекреаційних ігор є музичний супровід. Музика, добре підібрана до темпу руху, є найсильнішою умовою стимуляції руху [1].

При проведенні рекреаційних занять дітей, що самі ходять та дітей, які пересуваються на візочку потрібно, виокремлювати у дві групи для того, щоб урівноважити їхні фізичні сили і щоб дітям було цікаво. Для того, щоб не виникало труднощів з дітьми в рекреаційних заняттях, необхідно, щоб існувала гармонія, де можна широко використовувати широку палітру прийомів, які безпосередньо пов’язані з дотриманням основних принципів: оптимізм, повага до дитини і вимогливість до неї, розуміння душевного стану, розкриття мотивів зовнішніх обставин вчинків дитини [7].

Діти, котрі мають проблеми з опорно-руховим апаратом, але спроможні самі пересуватися, можуть не вміти бігати, стрибати, повзати. Ці локомоторні рухи переважно, потерпають при їх фізичному розвитку. Внаслідок того, що їхні спроби все ж таки виконати такі рухи призводять до неґативного результату, вони більше не хочуть їх виконувати. Для побудови занять з такими дітьми треба підбирати ігри, які могли б поступово розвивати такі рухи, але не викликали в дітей небажання їх виконувати.

Більшість авторів рекомендують зважати що у дітей, які мають ДЦП є проблеми із зором, слухом. Доцільно використовувати ігри на прицілювання, ігри з елементами кидків, підкидання м’ячів, ігри, що розвивають пам’ять і уяву, а також ігри, що могли б розвивати природні локомоції, тобто охоплюють повзання, перекочування, швидку ходу (можна у вигляді естафет). Добре проводити групові ігри та ігри для розвитку координації та орієнтації у просторі. Позаяк багато з дітей має контрактури та обмеження рухів кінцівками, доцільно використовувати ігри з елементами махів (наприклад, веслування) та ігри на зменшення площі опори, тобто ігри в яких треба ходити по шнурку чи по лаві.

Для дітей, які сидять у візочку, рекомендовано так складати заняття, щоб їх якнайбільше залучати до гри. Для таких дітей важливим є навіть лише торкнутися до м’яча, а не влучити в ціль.

Автори Виндюк П.А та Волкова С.С. рекомендують велику увагу приділяти таким правилам побудови занять:

1. Враховувати темп, у якому ведеться рухлива гра. Багато рухів, які дитина не може зробити їх самостійно або робить їх неправильно при швидкому темпі виконання , а при повільному – точніше й досконаліше.

2. Поєднувати в одному занятті ігри різної спрямованості (за фізичними якостями та і видами рухів) і ступінь складності гри.

3. В грі не повинно бути надмірних м’язових напруг і тривалих затримок подиху.

4. При потребі спрощувати правила гри. Інструктор сам визначає і коректує правила [1].

Зазвичай діти у візочках потребують допомоги волонтерів чи опікунів, їхньої присутності на занятті. Разом з інструктором волонтери створюють для таких дітей атмосферу успіху, підбадьорюють, заохочують та допомагають дещо дітям робити, але так, щоб ті не відчули того, що вони роблять це не самостійно.

Диференційований підхід при проведенні занять з дітьми даної категорії здійснюється через дозування навантажень на заняттях: вихідного положення, кількості повторення вправ, дихальних вправ і т. д. Реабілітаційно-рекреаційні заняття впливають на увагу, зміцнення м'язів, поліпшення координації, закріплення раніше набутих і формування нових рухових навичок, а також навчання використання отриманих навичок в побуті.

Проведена робота в даному напрямку зміцнює опорно-руховий апарат, активні рухи підвищують стійкість дитини до захворювань. Повноцінний корекційний ефект у роботі з дітьми з діагнозом ДЦП, не може бути досягнуто без застосування спеціального обладнання: валиків корекційних, маятникові гойдалки, похилі дошки, набивні м'ячі, відцентрова карусель.

У працях І.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікареві XVIII ст. Тіссо: "Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів".

Висновок. Отже, аналізуючи дані літературних джерел ми встановили, що при проведенні заняття головними завданнями стають сприяти рухливості, удосконалення дрібної моторики рук. І важливою умовою є розслаблення спастично скорочених м’язів і зміцнення ослаблених, розтягнутих м’язів. Рекреаційна діяльність, та спорт зокрема, дітей з ДЦП повинен бути комплексним, всебічним та безперервним. Необхідність раннього початку рекреаційної діяльності обумовлена високою пластичністю нервової системи дитини, здатністю до формування компенсацій. Це дає можливість дитині відчути задоволення від заняття, від гри, адже позитивні моменти сприяють покращенню психо-емоційного стану дитини загалом.

Сучасні науковці вважають спортивну діяльність універсальним адаптаційним засобом фізичного виховання для дітей з ДЦП. Якнайширше залучення дітей з цим захворюванням до систематичних занять фізичною культурою та спортом сприяє корекції вроджених порушень і покращенню якості їхнього життя, зміцнення основних м’язових груп , сприяє корекції та розвитку їх рухових навичок.

Література.

1. Виндюк П.А. Реабілітація підлітків хворих на церебральний параліч засобами фізичної культури / Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту // науковий журнал. Харків, ХОВНОКУ-ХДАДМ, 2012.- №7 – С. 35-39.

2. Гаврилова, Т. Через спорт до здорового способу життя / Т. Гаврилова / / Фізична культура та реабілітація. - 2000. - № 3-4. - С. 18-21.

3. Державна програма розвитку фізічної Культура і спорту в Україні / Державний комітет України з фізічної Культура і спорту. - К., 1996. - 26 с.

4. Калоєрова В. Г. Фізична реабілітація при сколіотичних ураженнях хребта у дітей, які хворіють на дитячий церебральний параліч / Калоєрова В. Г. , Гришун Ю.А., Корчак О.М., Булкіна К.А. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2013.-№7. – С. 19 – 22 .[Електронний ресурс ] - Режим доступу: http://nbuv.Ggov.ua/j-pdf/PPMB_2013 _7_5.pdf

5. Сварнюк М. Посібник з активног відпочинку та туризму для неповносправних / М. Сварнюк, Я. Грибальський, Ю.Войтюк [ та ін.] – Л. : Т-во„Зелений Хрест“ 2009. – 151 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gcs.org.ua/publish/avt_ukr.pdf

6. Макарова Е. В. Фізична реабілітація в загальній структурі соціальної адаптації студентів із інвалідністю [Текст] : [монографія] / Е.В.Макарова. – К. : Університет ,,Україна’’, 2012. – 364 с.