Основні компоненти методики удосконалення швидкості у юних футболістів

Рзаєва Вероніка

Науковий керівник: доцент Грабовський Ю.А.

Херсонський державний університет

Постановка проблеми. Сучасний футбол характеризується високою руховою активністю гравців, що відрізняється нерівномірністю фізичних навантажень і аритмічним чергуванням роботи і відпочинку. Від того, наскільки футболіст добре володіє своїм руховим апаратом, наскільки в нього розвинені рухові здібності, залежить швидкість, точність і своєчасність виконання конкретної тактичної задачі гри.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У футболі, де постійно змінюється інтенсивність і динаміка рухів, вимоги до швидкості й швидкісних якостей гравця особливо високі. Деякі дослідники відзначають, що насамперед, це стосується вміння швидко мислити й реагувати на поле, здійснювати просту й складну рухову діяльність, «знаходити» партнерів [1]. Швидкість футболіста виступає головним чинником, що визначає результативність змагальної діяльності [3,4]. Частина публікацій присвячена питанням методики розвитку швидкості професійних футболістів [2].

Мета дослідження - на основі аналізу наукової та науково-методичної літератури виявити основні компоненти методики розвитку швидкісних якостей юних футболістів.

Результати дослідження. В процесі змагальної діяльності футболістам притаманні такі прояви швидкості: швидкість реакції мислення (проста реакція - відповідь на один імпульс "старт" і складна - вибіркова реакція на різні імпульси, які одержані в конкретній ігровій ситуації); швидкість виконання простих ігрових дій (фаза зростаючої швидкості і фаза стабільної швидкості); швидкість виконання складних ігрових дій (комбінації стартів, поворотів і стрибків; зміни манери й напрямку бігу; рух з м'ячем); швидкість взаємодії футболістів (залежить від організації гри, побудованій на взаємозв'язку окремих ланок футболістів, які вирішують типові ігрові ситуації).

Кожний з наведених вище проявів швидкості можна розвивати окремо або в комплексі. Максимальна результативність у тренуванні швидкості досягається сполученням навантаження й високою активністю гравців. Футболісти не повинні бути сильно втомлені: у втомленому організмі більше розвиваються вольові якості, ніж швидкісні.

Розвиваючи реакцію на зовнішні сигнали, перевагу віддаємо вправам, у яких рух (наприклад, ривок) починається в результаті дії зорового імпульсу (мах рукою, кидок м'яча), тобто так, як це буває в грі. Між вправами обов'язкові паузи для відпочинку: без них не досягти максимальної інтенсивності руху.

Разом з традиційними методами розвитку швидкості у юних футболістів нами використовувались такі методи:

• Метод повторення рухів з максимальним зусиллям. В його основі - повторення простих і складних рухів з максимальною витратою сил. Такий шлях вимагає надзвичайної концентрації психічних можливостей спортсмена і величезного вольового потенціалу. Ефективному виконанню подібних вправ допомагає використання прискорення. Наприклад, в бігу з прискоренням (звичайно на 30-60 м) спортсмен поступово нарощує швидкість і доводить її до максимальної. У прискореннях він намагається з розгону перейти сталу межу і хоч би на невеликій відстані досягти ще більшої швидкості. Нові швидші рухи, які він зуміє зробити, і викликатимуть відповідні перебудови в організмі. Такі прискорення будуть дієві тільки в тому випадку, якщо їх повторювати багато разів. Так як ці вправи проводяться на високому рівні інтенсивності, то викликають швидке стомлення, тому час відпочинку повинен бути достатнім для відновлення витрачених сил. Проте проводити такі заняття можна не більше 1-2 рази на тиждень через небезпеку перетренування [5].

• Метод відпрацьовування реакції на несподіваний імпульс. Розвиває швидкість реакції гравця при оцінці ситуації, допомагає швидко й результативно вирішувати ігрові завдання. Рухова реакція є відповіддю на раптовий або очікуваний, але, все-таки, раптово виникаючий сигнал. Розрізняють час реакції на сенсорні подразники й час реакції розумових процесів. Ця реакція може бути простою або складної. Складні реакції підрозділяються на “реакції вибору” і “реакції на об'єкт, що рухається”. У простій руховій реакції існують латентний (прихований) і моторний (руховий) компоненти. Латентний час простої рухової реакції майже не піддається тренуванню, не пов'язаний з рівнем кваліфікації спортсмена й не може прийматися за характеристику швидкості спортсмена. Моторний компонент, навпроти, тренуємо. Це вправи з м'ячем (з декількома м'ячами) в парах, трійках, четвірках.

• Метод повторних рухів у полегшених умовах. Застосовується для розвитку стабільної швидкості (спринтерської) і для підвищення частоти руху ніг. У цих умовах розвиваємо так звану "надшвидкість", що значно вище швидкості, яку гравець показує під час матчу. Так вдається переборювати "швидкісний бар'єр" гравця і руйнувати "швидкісний стереотип".

• Ігровий метод. Виконання вправ на швидкість в рухливих іграх і спеціальних естафетах.

• Змагальний метод. Виконання вправ з граничною швидкістю в умовах змагання. Для збільшення інтенсивності використовується зменшений майданчик і зменшується час гри.

У тренуванні юних футболістів нами використовувались різні засоби. Наприклад: підготовчі вправи на швидкість (біг з дрібним кроком, біг з високим підніманням колін, з підскакуванням, стрибки); старти з різних положень (5-10 м; кількість повторень: 4-6, час відпочинку: 20-40 с); ривки на 10-20 м (кількість повторень: 4-6, час відпочинку 60-90 с); біг по прямій, розділеній на відрізки 30-40 м швидкість: середня - максимальна - середня - максимальна й т.д.); естафети; рухливі ігри; біг з перешкодами; біг у гору; біг з гори ; максимально швидке виконання ігрових дій; підготовчі ігри (3-1, 3-2, 4-2 в одне торкання) тощо.

Не можливо досягти великих зрушень у розвитку швидкості без розвитку інших фізичних якостей: сили, координації, гнучкості. Підвищити рівень швидкості рухів за рахунок сили м’язів можна перш за все за допомогою поліпшення здатності проявляти дуже великі м’язові зусилля. Тільки ця здатність і досконала нервово-м'язова координація дозволяють спортсмену виконувати потужні рухи, проявляти вибухові зусилля. Для виконання рухів, що збільшують силу відповідних груп м’язів повинні бути використані, головним чином, вправи, схожі по своїй структурі з технікою обраного виду спорту.

Велике значення у розвитку швидкості також має рухливість в суглобах і здатність м’язів-антагоністів до розтягування. Якщо продуктивно використовувати еластичні властивості м’язів, то швидкість рухів підвищується. М’яз заздалегідь оптимально розтягнутий скорочується швидше і з більшою силою. Тому необхідно звертати особливу увагу на поліпшення еластичності м’язів. Для цього слід виконувати спеціальні вправи на розтягування розслаблених і напружених м’язів.

Висновки. 1. Пересування футболіста на полі складається з швидкості реакції, швидкого старту, швидкого переміщення на порівняно короткому відрізку і здатності швидко змінювати напрям бігу, при цьому часто здійснюється контроль м'яча.

2. Для удосконалення швидкості мислення, швидкості виконання простих та складних ігрових дій, швидкості взаємодії між гравцями, бажано застосовувати: метод повторення рухів з максимальним зусиллям; метод відпрацьовування реакції на несподіваний імпульс; метод повторних рухів у полегшених умовах; ігровий метод; змагальний метод та використовувати різноманітні засоби.

3. Розвиток швидкості юних футболісті не можливий без розвитку інших фізичних якостей, таких як сила, координація, гнучкість.

Література.

1. Абдула А.Б. Диагностика и развитие двигательных качеств юных футболистов 8-9 лет /А.Б. Абдула, А.А. Перцухов // Слобожанський науково-спортивний вісник, 2012. – №1. – С. 35- 39.

2. Годик М.А. Физическая подготовка футболистов [Электронный ресурс] /М.А. Годик – М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс, 2006. – 272 с. – Режим доступа: http://grushnitskiy.ru/literature/books/Fizpodgotovka_futbol.pdf

3. Коваль С.С. Исследование взаимосвязи скоростных качеств и технико-тактических действий юных футболистов 8-12 лет / С.С. Коваль //Слобожанський науково-спортивний вісник, 2010. – № 1. – С. 99-102.

4. Лебедєв С. І. Визначення рівня швидкісних здібностей юних футболістів у віці від 10 до 12 років /С.І. Лебедєв // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2013. – № 8 – С. 56-60.

5. Стасюк В.А. Розвиток швидкісних здібностей у футболістів [Електронний ресурс] / В.А. Стасюк, О.П. Петров // Збірник наукових праць “Сучасні проблеми фізичного виховання, спорту та здоров’я людини” /Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Государственное учебное заведение “Приднестровский государственный университет имени Т.Г. Шевченко”. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділь. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2012. – Вип. 3. – С. 201-205. – Режим доступу: http://dspace.kpnu.edu.ua:8080/jspui/handle/123456789/1490