Залежність характеру ігрових дій від особливостей індивідуального стилю гри тенісистів вищої кваліфікації

		Стилі
		A		B	C	D	E
Ігрова діяльність
У сітки	+
На задній лінії			+			+
По всьому корту				+	+
Показники ігрових дій
Виграш геймів на своїй подачі (%)	70		60	60	55	50
Кількість ударів при розіграші очка (в середньому)	4-5		8-10	6-8	8-10	9-12
Розподіл ігрових дій
З льоту (%)	70		20	55	30	15
Із задньої лінії (%)	35		80	45	70	85

Висновки. Аналіз науково-методичних джерел та практичний досвід засвідчили, що кожен тенісист високого рівня відрізняється як своєрідним ігровим стилем, так і підготовкою до конкретного матчу і до змагання в цілому. Вибір індивідуального стилю введення гри залежить від антропометричних даних; рівня фізичної підготовленості; рівня технічної підготовленості; психологічного стану. При цьому, крім основних показників індивідуального стилю гри (ІСГ) спортсмен-тенісист використовує і супутні, що залежать від: характеру дій суперника; типу покриття корту; власного стану спортсмена.

Література.

1. Борисова О.В. Сучасний професійний спорт і шляхи його розвитку в Україні (на матеріалі тенісу) / О.В. Борисова: Автореф. дис. док. наук з ф.в. і с. – Київ, 2012. – 40с.

2. Губа В.П. Особенности подготовки юных теннисистов / В.П. Губа, Ш.А. Тарпищев, А.Б. Самойлов. – М.: СпортАкадемПресс, 2003. – 132 с.

3. Зайцева Л.С. Теннис для всех / Л.С. Зайцева. – М.: Колос, 1998. -130с.

Початкова підготовка юних бігунів на середні дистанції

Гриценко Ілля

Науковий керівник: доцент Шалар О.Г.

Херсонський державний університет

Постановка проблеми. Біг є одним з найпопулярніших занять у світі. Заняття цим видом спорту є важливим засобом фізичного виховання, займає одне з найперших місць за своїм характером рухових дій. За останнє двадцятиріччя наука про спорт, у тому числі і теорія, і методика бігу, почала розвиватися швидкими темпами. Якщо раніше вона в основному займала пояснювальну функцію і мало допомагала практиці, то в даний час її роль істотно змінилася. Довгий час в теорії юнацького спорту існувала думка про шкідливість для дитячого організму змагань з бігу на середні та довгі дистанції. Поширені в останні роки масові заняття оздоровчим бігом на довгі дистанції сприяли розширенню змагальних дистанцій для юнаків і дівчат. Зафіксовані навіть досягнення дітей в марафонському бігу починаючи з 5 річного віку. Основним завданням тренера є навчити спортсмена правильної техніки та підготовити його організм до навантажень [3, 4].

Мета дослідження: розкрити особливості методики юних бігунів на середні дистанції.

Виклад основного матеріалу. Біг на середні дистанції - один з найбільш популярних видів легкоатлетичного спорту. Прийнято вважати, що до нього належить біг на дистанції від 800 до 2000 м. Однак класичними видами цього бігу, які включаються в змагання для чоловіків, юнаків та дівчат, є 800 і 1500 м. Старт у бігу на 800 м в даний час дається з окремих доріжок, і лише після 100 м бігу спортсмени виходять до бровки. Бігуни на 1500м стартують на прямій [2].

Підготовка бігуна на середні дистанції – багатогранний процес. Він включає фізичну, технічну та вольову підготовку. При цьому фізична підготовка підрозділяється на загальну і спеціальну. Її мета – розвиток найважливіших рухових якостей - сили, швидкості, гнучкості. Мета спеціальної підготовки – максимальний розвиток витривалості спортсмена відповідно до вимог дистанції, до якої він готується. Критерієм витривалості служить здатність бігуна, якомога довше утримувати оптимальну частоту і довжину кроку. Звідси і поняття швидкісної і силової витривалості. Якщо у бігуна знижується темп кроків, значить, у нього недостатня швидкісна витривалість, якщо зменшується довжина кроків, - недостатня силова витривалість [4].

Крім того, на місцевості можуть застосовуватися різні форми повторного і змінного бігу, методика якого детально розроблена шведами і носить назву "фартлек". Ось як може бути побудовано тренування типу "фартлек": повільний біг 5-10 хв. (Розминка). Рівномірний, інтенсивний біг 1-2 км. Швидка ходьба 5 хв. Повільний біг з прискореннями 50-60 м до легкого стомлення. Повільний біг з короткими прискореннями, що нагадують прискорення під час змагання, коли бігун не дозволяє супернику піти вперед. Біг в повну силу на підйом 150-200 м і біг у швидкому темпі 1 хв. [3]

До початкової підготовки можна приступати з 10-12 років і закінчувати не пізніше 15-16 років, коли починається спеціальна підготовка з регулярною участю в змаганнях, включаючи юнацькі першості країни. На першому етапі підготовки основними засобами і методами будуть змішане пересування (ходьба в чергуванні з бігом) і тривалий біг в рівномірному темпі. Пізніше використовуються більш інтенсивні форми бігу - змінний і повторний. Природно, що головною метою тренування юних спортсменів 12-14 років буде різнобічна фізична підготовка на основі навчальних планів легкоатлетичних секцій і відділень ДЮСШ, проте розвитку їх витривалості повинна приділятися значна увага [1, 5].

Витривалість розвивають протягом усього шкільного віку. Враховуючи на підвищені в цьому віці функціональні можливості школярів, збільшують тривалість тривалого бігу з помірною інтенсивністю до 15-20 хв., ускладнюють біг з перешкодами, які стають більш складними, збільшується їх кількість на дистанції. Для дівчат не рекомендується надмірно ускладнювати такі траси. Значний час відводять для кросової підготовки. Дистанція кросу прокладається по полях, лісах, путівцями, де можуть бути природні та штучні перешкоди: рови, канави, огорожі. Наявність додаткових перешкод і різного рельєфу місцевості вимагає від юних легкоатлетів внесення змін до техніку бігу, яку вони освоїли при бігу на стадіоні. При підйомі в гору, наприклад, збільшується нахил тулуба, робляться коротше кроки, частіше працюють руки. При бігу з гори збільшується довжина кроків, нога ставиться на всю стопу або п'яту з перекатом на носок. Помилково вважати, що відставання витривалості в цьому віці від інших якостей – явище нормальне. Підлітки 13-14 років, поступово збільшуючи відстань, можуть пробігати 5-10 км і більше [1, 5].

Розвиток швидкісних здібностей. Основний метод розвитку швидкісних здібностей школярів середніх класів - повторний. Тривалість виконання вправ на швидкість не повинна перевищувати в цьому віці 6 - 8 сек. з інтервалами відпочинку між повтореннями в межах 1,5 - 2 хв. Як засіб розвитку швидкісних здібностей використовують повторний біг на 30 - 40 м в 8 класі, 50 - 60 м - в 9 класі, різні прискорення на 20 - 30 і 30 - 40 м, старти з різних вихідних положень, біг з ходу на 20 - 30 і 30 - 40 м, біг з максимальною швидкістю на 50 - 60 і 60 - 80 м відповідно. Одним з ефективних засобів розвитку швидкісних здібностей у школярів різного віку є рухливі ігри та естафети з бігом.

Розвитку швидкісних здібностей сприяють зміни умов виконання вправ, які полегшують (біг під ухил з ходу) або ускладнюють (біг по піску, в гору) завдання. Вправи на розвиток швидкісних здібностей застосовують на початку основної частини уроку після спеціальної розминки, спрямованої на підготовку опорно-рухового апарату, дихальної та серцево-судинної систем до виконання швидких рухів.

Розвиток координаційних здібностей. В арсенал засобів розвитку координаційних здібностей у атлетів 12-13 років включають різні варіанти човникового бігу (з перенесенням предметів, в парах, в трійках). У 13 років для дівчат використовують човниковий біг 3х10м, для юнаків - 5х10м, в 14-15 років - 4х10 і 6х10 м відповідно. Можливі й інші варіанти човникового бігу. Широко застосовують біг зі зміною напрямку (за сигналом, без сигналу), швидкості (швидше, повільніше), чергування швидкого бігу на 10 - 20 м з бігом по інерції на 60 - 80 м у8 класі і на 20 - 30 і 80 - 100 м –у 9 класі, для дівчат дистанція може бути зменшена.

Сприяє розвитку координаційних здібностей біг з подоланням перешкод і на місцевості. В якості перешкод можуть використовуватися бар'єри різної висоти, натягнуті на різній висоті мотузки, колоди. Тренеру необхідно періодично міняти порядок подолання перешкод, їх кількість і дистанцію бігу, яка може бути поступово доведена у дівчат і юнаків в 8 класі до 80 і 100 м, і 9 класі - до 100 і 150м відповідно. При бігу на місцевості атлетів вчать долати природні перешкоди: підйоми і спуски, струмки, пні, канави. Довжина дистанції у дівчат 8 класу - 200-400 м, юнаків - 300-600, в 9 класі - 300-500 і 400-700 м відповідно.

Тренування слід проводити 3-4 рази на тиждень, причому на бігову підготовку відводиться від 30 до 45 хв. на кожному занятті.

Для бігунів на середні дистанції потрібно розробити приблизне планування тренування на тиждень:

1 день - рівномірний кросовий біг 6-8 км (частота серцевих скорочень - ЧСС - до 160 ударів в хвилину), швидкість бігу: юнаки - 4.20-4.30 на 1 км, дівчата 4.50-5.00 на 1 км, загальнорозвиваючі вправи - 20 хв.

2 день - гра на повітрі 30-40 хв. Стрибкові вправи. Локальні силові вправи для м'язів стопи, живота, спини. Прискорення, бар'єрні вправи і біг - 30 хв. Вправи на гнучкість - 15 хв.

3 день - за програмою першого дня.

4 день - відпочинок.

5 день - по програмі другого дня.

6 день - рівномірний кросовий біг 8-12 км (ЧСС до 160 уд / хв, швидкість по першому дню), загально-розвиваючі вправи - 20 хв.

7 день - відпочинок.

Щодня вранці: повільний біг у відновному режимі (при ЧСС 140-150 уд / хв) 4-6 км, ЗРВ- 15 хв.

Всього: кросовий біг (аеробний режим) 24-30 км. Прискорення - 2 км.

У змаганнях з бігу дітям рекомендується брати участь не раніше ніж через 3-4 місяці після початку занять.

Висновки. Підготовка бігуна на середні дистанції – багатогранний процес. Він включає фізичну, технічну та вольову підготовку. Усі ці компоненти підготовки розвивають протягом тренування у ДЮСШ. До 15 років вже потрібно підвести спортсмена до більш високого рівня підготовки й отримання певного розряду.

Література.

1. Валик Б.В. Тренерам юных легкоатлетов. Предисл. В.П. Филина. М.: Физкультура и спорт, 1974. – 168с.

2. Жордочко В.В., Поліщук В.Д. Легка атлетика. – К.: Вища школа, 1994. – 159 с.

3. Книга тренера по лёгкой атлетике. // Под. ред. Хоменкова Л.С. – М.: Физкультура и спорт, 1987. - 399с.

4. Коробченко В.В. Легка атлетика. – К.: Освіта, 1990. – 245с.

5. Попов В., Суслов Ф., Ливадо Е. Юный легкоатлет. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 107с.