§2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

Передусім слід пам’ ятати, що будь – які дані офіційної статистичної звітності не відображають справжнього стану цього явища, оскільки у системно корумпованій країні правоохоронні органи так само вражені корупцією, як і інші сфери держави. Тому корупційні правопорушення характеризуються найвищою латентністю. Незважаючи на постійне прийняття на державному рівні різного роду концепцій, програм, законів, кількість виявлених корупційних злочинів і адміністративно караних правопорушень зменшувалась і це при тому, що кількість державних службовців в Україні з 2002 по 2011 збільшилася  на  23,5%, а кількість посадових осіб місцевого самоврядування  на 32%. І це при загальному скороченні населення в Україні.

Якщо у 2006 р. згідно виконання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією” 1995 р. стягнення було накладено на 4095 осіб, то у 2011 р. – всього на 382 особи. 

У 2012 р. (дані до 20 листопада) було виявлено на 40 відсотків менше злочинів у сфері службової діяльності, ніж у 2011 р. У тому ж році спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції було направлено до суду 5178 адміністративних і кримінальних cправ.  До відповідальності (відповідно кримінальної та адміністративної) було притягнуто  в 3. 5 рази менше осіб - 1516 .

У 2013 р. службові злочини склали всього 3 % від загальної кількості облікованих злочинів, а хабарництво – 0. 3 %.

В кримінологічній характеристіці особистості корупціонера найважливішими є морально-псіхологічні й соціально-рольові ознаки. Щодо останніх, то винна особа характеризується особливою соціальною позицією — наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння. Тобто дії особи обумовлені її положенням в системі суспільних відносин. Чим вищий її статус, тим вищі корупційні ризики має той чи інший посадовець.

Корупційне правопорушення завжди вчиняється з  корисливого або іншого особистого інтересу і свідомого порушення закону, які є обов’язковим елементом для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною, а також свідчать про умисний характер корупційної діяльності. Корупціонер — це особа, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону.

Умовно корупціонерів можна можна розподілити на такі типи: “дрібний хабарник – корупціонер” (ситуативний тип),  який одержує час від часу неправомірну вигоду у незначних розмірах (крім грошей це можуть бути промислові товари або продукти) за вирішення щоденних життєвих проблем пересічних громадян.  Саме з цим типом корупціонерів найчастіше стикаються громадяни.

Звичний корупціонер (представник корупційної системи). Особливістю цього типу є те, що людина не вважає себе злочинцем. Вона просто дотримується “правил гри”, які склались в тій чи іншій організації, установі. Своїми діями виявляє лояльність системи, яку інакше називають “корпоративною культурою”. Як правило, такі суб’єкти корупційних правопорушень дотримуватися певних “правил” - «узяв сам — поділися зі своїм безпосереднім керівником». Є конформістами.

Активний корупціонер (злісний тип) – сам створює криміногенну ситуацію, має сталу мотивацію до отримання неправомірної вигоди. Найчастіше займає керівні посади на підприємствах, організаціях різних форм власності, в тому числі, у правоохоронних органах або місцевих судах, органах місцевого самоврядування, або представницьких органах тощо. Такі особи прагуть за будь-яку ціну одержати посади, є жорстокими карєристами. Саме вони створюють корупційні мережі і керують ними. Активно просувають родичів, близьких осіб на керівні посади. Діють зазвичай через посередників.

Найбільш небезпечним типом є тип особливо злісного (політичного) корупціонера. Це особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка належить до 1-3 категорії державної служби, незаконно й неправомірно використовує свій державний статус для отримання переваг (соціальних, політичних, економічних тощо) для себе, близьких осіб, однопартійців тощо. Від інших корупціонерів вони відрізняються обсягами і масштабністю владних можливостей для самозбагачення та отримання інших вигод. Завдяки їх офіційному статусу, політичному, владному і фінансововому впливу нейтралізується діяльність правоохоронних органів із виявлення їх злочинів, більш того, вони активно використовують останні, а також суди у своіх протиправних цілях (наприклад, у політичній боротьбі за владу, фальсифікуючи результати виборів).

Як свідчать дані репрезентативних опитувань в Україні, у 2013 р. 35% респондентів використовували хабарництво, щоб легко вирішити труднощі. Слід памятати, що згідно міжнародно-правових норм, саме пропозиція неправомірної вигоди вважається активною корупцією. 19,4% респондентів зізнались, що від них хабар вимагали чиновники. Лише 3,3% опитаних відповіли, що таким чином щиро дякують людині за допомогу чи сприяння у справі. Отже, згідно цим даним, більшість громадян першими намагались вирішити свої проблеми у незаконний спосіб. У цьому випадку можна констатувати серйозні проблеми у колективній суспільній психології.