Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття кримінологічного прогнозування та його значення у запобіганні злочинності.

2. Назвіть види кримінологічних прогнозів та вкажіть, які з них переважають у практиці запобігання злочинності.

3. Як співвідносяться кримінологічне прогнозування та кримінологічне планування запобігання злочинності?

4. Наведіть приклади загальнодержавного планування за різними суб’єктами вищих органів влади і управління.

5. Проаналізуйте План заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року на предмет вимог, які пред’являються до документів кримінологічного планування.

Розділ 11. Насильницька злочинність проти життя і здоровя особи та її запобігання

§1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи

Насильницька злочинність проти життя і здоров’я — це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Тілесні ушкодження і навіть смерть потерпілого від необережних злочинів не пов'язані з поняттям насильства, оскільки злочинець не мав на меті їх настання. Тому вони не входять до складу насильницьких злочинів. Крім вбивств і тілесних ушкоджень до насильницької злочинності іноді відносять і розглядають їх разом ще й хуліганство і згвалтування. Безперечно, ці злочини мають деякі спільні кримінологічні риси, а вбивство із хуліганських мотивів чи поєднане із згвалтуванням підвищує суспільну небезпечність злочинів. Але водночас не можна не бачити істотних відмінностей в їх природі, мотивації, у різній патології особи злочинців, обставинах, які обумовлюють цей специфічний вид злочинного насильства. Крім того, запобігання таких злочинів також має свої особливості. Ось чому вони розглядаються самостійно.

Коло насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи різноманітне та широке. Вони передбачені розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. До них належать злочини проти життя людини: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство через необережність; доведення до самогубства (статті 115–120). Злочини проти здоров’я людини: умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; умисне легке тілесне ушкодження; побої і мордування; катування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством (статті 121–129). Інші злочини проти життя та здоров’я особи, передбачені цим розділом Кодексу (статті 130–145), крім насильницького донорства (ст. 144), не пов’язані з насильством.

Як приклад, наведемо деякі кількісні показники насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи за минулий рік.

У 2013 році було обліковано 71 749 кримінальних правопорушень, у тому числі: умисне вбивство (ст. 115 КК) – 5861 злочин; умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) – 3026 злочинів, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) – 5402 злочини; умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК) – 50 018 злочинів; побої і мордування (ст. 126 КК) – 3001 злочин; погроза вбивством (ст. 120 КК) – 1704 злочинів та ін.

Цей розділ присвячений найбільш небезпечним проявам насильницької злочинності — тяжким і особливо тяжким злочинам проти життя та здоров’я особи: умисне вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження, питома вага і кількісні показники яких у злочинності проти життя і здоров’я особи у 1990-х рр. помітно збільшилися і погіршилися, але у наступні роки динаміка цих злочинів суттєво зменшилась.

Абсолютна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні починаючи з 1972 р. зросла більш ніж у 3,5 разу і склала у 2000 р. — 4 806 і 6 852. Однак останніми роками їх рівень суттєво знизився і у 2004 р. було зареєстровано 3 788 і 5 855 злочинів, у 2006 р. — 3 220 і 5 283, у 2007 р. — 2 907 і 5 486, у 2009р. – 2478 і 4141, у 2010р. – 2356 і 3777; 2011р. – 2506 иі 3441, 2013р. – 2042 і 3026. Така тенденція, як уявляється, буде продовжуватися. Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісно або причина смерті яких не встановлена.

Структура насильницької злочинності проти життя визначається і зараз сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80 % таких злочинів учиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Значна частина цих злочинів учиняється із застосуванням різної вогнепальної зброї, у тому числі й воєнного зразка, та вибухових речовин.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої), що виникла за раптового розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпечності насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості.

Суттєво знизився рівень вбивств на замовлення, вбивств при збройних сутичках між членами злочинних угруповань тощо. Якщо у 1995 р. в Україні було зареєстровано 210, а у 1996 р. — 119 вбивств на замовлення, то за період 1999–2001 рр. — відповідно 28, 28 і 12, 2005 р. і 2006 р. — 16 і 25 вбивств на замовлення, у 2013 – 7. У 2007 р. — у групі із застосуванням вогнепальної зброї і вибухівки реєструється відповідно від 10 до 12 % і 3 % вбивств, до 10 % і 0,2 тяжких тілесних ушкоджень. У цих випадках наслідки настають у результаті нанесення ударів руками і ногами, застосування холодної зброї, предметів побутового призначення. Вбивства на автотрасах водіїв і пасажирів тепер мають епізодичний характер. Однак треба мати на увазі, що ці дані, залежно від криміногенної обстановки, можуть коливатися. Кожне п’яте вбивство і тяжке тілесне ушкодження вчинюються особами, які мають судимості. Значна їх частина залишається нерозкритою за минулі роки. Що стосується «географії» даних злочинів і міста їх вчинення, то серед областей України першість займають Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська та деякі інші області, де взагалі високий рівень загальнокримінальної злочинності; переважна частина насильницьких злочинів вчинюються місцевими мешканцями за місцем їх проживання.

Крім користі, мотивами розглядуваних злочинів стають ревнощі, пом­ста, хуліганські спонукання і так звані «неприязні стосунки», змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, заздрість та ін. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов’язаний, певно, з внутрішньою готовністю до злочину. Почастішали випадки «багатосерійних» вбивств, учинених вбивцями-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.

При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання та особливості.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів учиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до зростання жіночої насильницької злочинності. Частіше за все дії жінок — це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих (знущання, нанесення побоїв, подружня зрада, алкоголізм тощо).

Кримінальна активність має і вікові особливості: по умисних вбивствах за обтяжуючих обставин вона припадає на 19–25, 30–40 років; по умисних вбивствах — 30–40, 41–50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях — 26–40 років. Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обтяжуючих обставин пояснюється мотивами вчинення злочину в молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь. Для вікової групи 30–40 років характерні алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо. Що ж стосується характеристики іншої категорії вбивць, то тут кримінальна активність охоп­лює в основному вікові групи від 30 до 50 років, взаємовідносини яких із середовищем, де вони проживають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо.

Неповнолітні теж додають свій «внесок» у насильницьку злочинність проти особи.

Переважна більшість злочинців мають базову або базову спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов’язані не стільки з їх освітою, скільки із загальною проблемою виховання людей.

Соціальний портрет злочинців «домальовують» відомості про їх сімейний стан. Особи, які вчиняють кваліфіковані вбивства, зде­більшого не мають сім’ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, майже 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне значення у причинному ланцюгу. Понад 50 % злочинців на день вчинення злочину не працювали і не вчилися. Це особи молодого і середнього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють кри­міногенні ситуації. За соціальним станом і видом заняття серед винних виділяються група робітників і працівників сільського господарства, працівники некваліфікованої праці. Їх частка у структурі злочинців становить близько 40 %. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80 %) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, в минулому зайнятих некваліфікованою працею, зараз частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об’єднань тощо. У структурі злочинців, особливо вбивць, незначну частку становлять кваліфіковані робітники, службовці, учні та інші категорії населення.

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця проживання і заняття. У зв’язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція зберігатиметься.

Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака злочинців, як етнічна належність. Зараз проблема «закордонної» злочинності набуває в Україні тривожного характеру. Іноземці, особи без громадянства, «гастролери» з інших регіонів учиняють певну частину злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Серед морально-психологічних рис особи злочинців помітні такі: алкогольне обтяження (70–90 %), імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження. Так, за даними судово-психіатричних експертиз у кримінальних справах, більше як третина злочинців-убивць мали травми голови, наслідком чого стали відхилення психіки (агресивність, мстивість, надмірна підо­зрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, а також неодноразову судимість та ін.

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв’язків між злочинцем і потерпілим. Майже 50 % потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин — це подружжя, у тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий — подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, знайомих із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Часто їх соціальний стан і морально-психологічні риси збігаються із рисами злочинців. Однак ці риси різняться, якщо жертвами злочинів стають інші категорії населення (підприємці, бізнесмени, заможні громадяни, пенсіонери та ін.). Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів.