Розділ 4.Злочинність та її вимірювання

§1. Поняття злочинності та основні наукові підходи щодо її розуміння і визначення

«Злочинність» - центральне поняття кримінології. Це і науковий термін, і термін щоденної мови, і практичної політики, що створює суттєві складнощі в його однозначному розумінні. Немалу роль при цьому відіграють, певно, і концептуальні принципи кримінології у поясненні злочинності, які сформувалися у процесі розвитку цієї науки.

Індетерміністський філософський принцип «свобода волі» діючої людини, перенесений у сферу кримінального права, виключав як саме поняття злочинності, так і розуміння її суті як цілісного соціального явища. Кримінальна реальність мислилася у вигляді одиничних злочинів – результат прояву злої волі окремих осіб, мотив до дії у яких виникає довільно, за власним міркуванням. З точки зору раціонального XIX ст. важко було б інакше пояснити поведінку людини, яка вчиняє явно іраціональні вчинки – злочини.

Антропологічний детермінізм з його головною ідеєю «уродженого злочинця» приводить до висновку щодо існування кримінальної реальності як набору заздалегідь відомих злочинів, котрі вчиняються хворими особами. Злочин і навіть його вид заздалегідь запрограмовані природою. При такій концепції злочинність як неминуче зло еволюції людства, його атавізмів, сприймалася у виді більшого чи меншого прояву біологічних «уроджених програм».

З середини XIX століття злочинність почала розглядатися не просто як набір індивідуальних злочинних актів, які породжуються свідомими егоїстичними устремліннями деяких людей, їх злою волею або осіб з уродженою злочинною програмою, а як соціальне явище, обумовлене суспільством. Соціальний детермінізм (позитивізм) за допомогою статистики і математики зафіксував, що злочинність, складовими частинами якої є окремі злочини, стала явищем, оскільки був установлений її зв'язок з різними соціальними протиріччями. Суспільство містить у собі зародки усіх злочинів, що мають вчинитися, оскільки у ньому існують умови, які сприяють їх розвитку (А. Кетле).

Визнання того факта, що злочинність – соціальне явище, є, безперечно, видатним відкриттям науки XIX століття. Воно мало і має далекоглядні висновки. Одним з таких висновків було те, що злочинність – явище, притаманне будь-якому суспільству, незалежно від рівня його цивілізованого розвитку, тобто воно вічне (Ю.М. Антонян). Дійсно, злочинність супроводжує людство. Якщо неупереджено звернутися до історії, то далеко не гармонія інтересів члена роду і авторитету старшин панувала у первісному суспільстві. Дикі масові людські жертвопринесення, ритуальні вбивства, спалення, винищувальні війни, грабування, насильство, нещадність і крайня жорстокість, варварські звичаї тощо були сопутниками людства з моменту його появлення. Це були витіки багатьох насильницьких, корисливих насильницьких та інших злочинів. Злочинність змушувала людську спільноту шукати різні види захисту від руйнівних суспільно небезпечних дій (табу, звичаї, заборони, приписи, та ін.), які з часом склали основу кримінального права.

У вітчизняній кримінології існує декілька наукових підходів до розуміння і визначення злочинності.

1. Сумарно-статистичний: злочиннність – відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має кримінально-правовий характер і складається із сукупності злочинів, які вчинюються у відповідній державі за певний період часу (Н.Ф. Кузнецова, І.М. Даньшин та ін.).

2. Деструктивний: злочинність – масовий прояв деструктивної поведінки людей, яка виражається у системі злочинів, вчинених на даній території протягом певного часу (А.Ф. Зелінський).

3. Девіантологічний, або релятивно-конвенціональний. Під злочинністю тут розуміється відносно розповсюдене (масове) статистично стале соціальне явище, різновид девіантності (відхилення), яка визначається законодавцем у кримінальному законі. При цьому припускається, що в дійсності немає об'єкта, який був би «злочинністю» за своїми внутрішніми якостями. Злочин і злочинність – поняття відносні, договірні, тобто штучні соціальні конструкти (Я. Й. Гілинський).

4. Особистісно-активністний. Злочинність – це соціальний феномен суспільного життя у вигляді несхвальної і опасної для суспільства кримінальної активності частини його членів. Численні фактори, які обумовлюють вчинення злочинів і злочинності як соціального феномену, у різні часи і різні періоди життя суспільства неоднакові не тільки за змістом, але й за інтенсивністю, стійкістю та глибиною впливу. Цими показниками визначаються такі риси злочинності як мінливість, відносна масовість, інтенсивність, міра суспільної небезпеки (А.П. Закалюк).

5. Інституціоналіський (суспільно установлений функціонально пов'язаний з суспільством). Злочинність розглядається як один із різновидів соціальної практики, як сукупність кримінальних практик. Вона – не особливий вид людської поведінки, що знаходиться поза соціальної діяльності, а є самою цією діяльністю, але поза правового поля (В.М. Дрьомин).

Є і інші підходи до поняття та визначення злочинності. Усі вони свідчать про спроби вчених розкрити предметну сутність злочинності, знайти відповіді на актуальні питання сучасності, науково адекватно відобразити цей фрагмент реальності. Доцільно із наведених визначень злочинності виявити найбільші характерні її ознаки.

До таких ознак відносяться:

• історична обумовленість і мінливість злочинності;

• соціальна природа злочинності;

• множинність злочинів;

• територіально-часовий і кількісно-якісний її вимір.

Отже, злочинність – це історично обумовлене і мінливе соціальне явище, яке проявляє себе у виді множинності злочинів, має територіально-часовий та кількісно-якісний вимір.

В деяких наукових роботах пропонується віднести до ознак злочинності її системність. Злочинність – це система, що складається зі злочинів, сукупність і взаємозв'язок яких підкорена системним принципам. З цієї точки зору, злочинність розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднаних в однородні групи. Специфічний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище – злочинність (І.М. Даньшин, Н.Ф. Кузнецова та ін.)

Але немало і тих вчених, які спростовують це положення. На їх думку, злочинності не притаманні властивості системи. Злочинність можна віднести до класу так званих уявних систем або статистичної множинності. Ледве чи доцільно накидати системний камуфляж на конгломерат різнородних ізольованих елементів, які не мають єдиного системостворюючого стрижня (І.П. Рущенко, В.В. Голіна та ін.)

Питання залишається відкритим для подальшої дискусії.