Питання та завдання для самоконтролю

1. Виявіть з використанням опублікованих статистичних даних особливості кількісно-якісних показників жіночої злочинності.

2. Які криміногенні явища впливають на жіночу злочинність?

3. Що характерно для особи жінки-злочинця?

4. Чим пояснюється той факт, що у структурі жіночої злочинності відбуваються негативні зміни?

5. Назвіть спеціально-кримінологічні заходи запобігання жіночій злочинності.

Розділ 31. Рецидивна злочинність та її запобігання

§1. Поняття та кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов’язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова recidivus і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. У статті 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру і місця вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників. За де­якими даними, кількість злочинів, учинених особами, які раніше вже вчинили злочини, зросла у 1973–1998 рр. більш ніж у 2,8 разу. У 1995–1998 рр. питома вага рецидиву до кількості розслідуваних кримінальних справ становила у середньому близько 19 %. Що стосується абсолютних показників рівня рецидивної злочинності, то щорічно реєструється від 60 тис. до 80 тис. повторних злочинів. За даними кримінально-правової статистики, рівень рецидиву становив у 2000 р. майже 80 тис., у 2001 р. — понад 70 тис., у 2005 р. — майже 75 тис., а у 2006 р. — понад 68 тис., у 2007 р. — більше 74 тисяч, 2010-2011рр. – відповідно 96830 і 147585, 2013р. – 50522. З урахуванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності в Україні є вищим за наведені дані.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін також свід­чить про негативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо тяжких насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі із квартир, хуліганств. Узагалі в Україні кожний четвертий злочин вчиняється особами з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким або особливо тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирують» корислива насильницька і корислива злочинність, і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтуються на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Найбільш незахищеними і кримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях позбавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

За кримінологічними дослідженнями, почастішали випадки рецидивних злочинів, учинених у групі. На факт підвищення профе­сіоналізму і організованості рецидивних угруповань вказують і кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочинних груп від їх виявлення і покарання.

Переважна більшість рецидивістів — чоловіки. Кількість жінок серед рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, певна частина рецидивістів має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Але не всі, навіть неоднократні, рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних груп, «блатними» і засвоюють, як зазначається в літературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім’ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), а фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у половини засуджених.

Дослідження особи рецидивістів минулих років і сучасності свідчать про те, що загальними їх рисами є соціальна дезорганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручені уявлення про нормальні людські стосунки, моральна занедбаність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, конфліктність. Це в основному рецидивісти старшого покоління, неоднократні «від­сидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хро­нічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45–50-річного віку «кар’єра» рецидивістів, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв’язків, сім’ї тощо. Особливо драматичною є доля жінок-рецидивісток, ресоціалізація яких проблематична.

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна установка особи. Со­ціальний зміст цієї установки становить наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні прагнення, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цін­ностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, сус­пільно корисних зв’язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності.