10. Законодавство Лікурга. Державний лад Спарти. Соціальна структура суспільства.

1)Постійна загроза ілотського заколоту, нависла над панівним класом Спарти, вимагала від нього максимальної згуртованості і організованості. Тому одночасно з переділом землі або незабаром після нього спартанським законодавцем Лікургом була проведена ціла серія важливих соціальних реформ, що увійшли до історії під ім’ям законів Лікурга (Записана античними істориками і передусім Плутархом біографія Лікурга носить в основній своїй частині легендарний характер і, ймовірно, не заслуговує довіри. Історична реальність великого спартанського законодавця доки не може вважатися доведеною). Реформи ці в короткий термін змінили вигляд спартанської держави, перетворивши його на єдиний військовий табір, усі мешканці якого були підпорядковані суворій дисципліні. Повноправним громадянином в Спарті вважався лише той, хто неухильно виконував усі приписи законів Лікурга. У цих законах було передбачено усе аж до найдрібніших деталей, таких, як покрій одяг і форма бороди і вусів, які дозволялося носити.

Закон зобов’язував кожного спартіата віддавати своїх синів, як тільки їм виповниться сім років, в спеціальні лагеря-агели (букв. «стадо»), де їх піддавали звірячій муштрі, виховуючи в підростаючому поколінні витривалість, хитрість, жорстокість, уміння наказувати і покорятися і інші якості, необхідні «справжньому спартанцеві». Усі дорослі спартіати в обов’язковому порядку відвідували спільні трапези — сісітії, щомісячно віддаючи на їх устрій певну кількість продуктів зі свого господарства. У руках правлячої верхівки спартанської держави сісітії і агели були зручним засобом контролю за поведінкою і настроєм пересічних громадян. Держава в Спарті активно втручалася в особисте життя громадян, регламентуючи дітородіння і подружні відносини.

Найважливішим політичним принципом, покладеним в основу «устрою Лікурга», був принцип рівності. Відповідно до цього принципу усі повноправні громадяни Спарти офіційно іменувалися «рівними», і це були не порожні слова. У Спарті була розроблена і діяла впродовж довгого часу ціла система заходів, спрямованих до того, щоб звести до мінімуму будь-які можливості особистого збагачення і тим самим призупинити зростання майнової нерівності серед спартіатів. З цією метою була вилучена із обігу золота і срібна монета. Згідно з переказом, Лікург замінив їх важкими і незручними залізними оболами, такими, що вже давно вийшли із вживання за межами Лаконії. Торгівля і ремесло вважалися в Спарті заняттями, ганебними громадянина. Ними могли займатися тільки періеки, але й то лише в обмежених масштабах. А якщо врахувати, що в Спарті знаходилися під забороною різні види угод з продажу землі, то стане очевидним, що основні шляхи до накопичення багатства перед громадянами були закриті. Втім, навіть якщо комусь з них і вдавалося скопити великий статок, скористатися їм під пильним наглядом спартанської влади він все одно не зміг би. Усі спартіати, незалежно від походження і громадського положення, жили в однакових умовах, носили однаково простий і грубий одяг, їли однакову їжу за загальним столом в сісітіях, користувалися однаковим домашнім начинням. Жоден спартіат не міг похвалитися перед друзями і сусідами дорогоцінним посудом, красивими меблями, килимами, картинами, статуями і тому подібними речами. На виробництво і споживання предметів розкоші в Спарті була накладена найсуворіша заборона. Місцеві ремісники з числа періеків виготовляли лише найпростіше і необхідніше начиння, знаряддя праці і зброю для спорядження спартанської армії. Ввезення ж в Спарту чужоземних виробів було заборонене законом. Головними охоронцями порядків, встановлених законами Лікурга, були зроблені так звані ефори, що буквально і означає «охоронці» або «наглядачі». Вони складали особливу колегію з п’яти осіб, яких щорічно переобирали на народному зібранні. Ефори повинні були стежити за поведінкою громадян і вживати дисциплінарні заходи щодо тих, хто хоч у чомусь порушив приписи закону. У обов’язки ефорів входив також і нагляд за усім поневоленим і залежним населенням Спарти. Щороку, вступаючи на посаду, вони офіційно від імені усієї спартанської держави оголошували війну ілотам, щоб тим самим санкціонувати їх масові вбивства вже згадуваних кріптій. У руках ефорів зосереджувалася, таким чином, величезна влада (древні навіть прирівнювали її до влади тиранів), що давало їм перевагу перед усіма іншими посадовцями, не виключаючи і царів. Відомі випадки, коли ефори, не запитуючи ні у кого згоди, усували від влади неугодних їм царів або відправляли їх у вигнання. З введенням «законів Лікурга» ефорат з другорядного допоміжного магістрату, яким він був спочатку, перетворився на найвищий контрольно-адміністративний орган спартанської держави.

Месенська війна) чи Пелопоннеська війна 431—404 р. до н. е. Принесло свої плоди і наполегливе військове тренування, якому спартанці віддавались з неослабною завзятістю упродовж майже усього свого життя. Знаменита спартанська фаланга (важкоозброєна піхота) довгий час не знала собі рівних на полях битв і заслужено користувалася непереможною славою. Використовуючи цей першокласний бойовий механізм, Спарта вже в середині VI ст. до н. е. підпорядкувала своїй гегемонії велику частину пелопоннеських держав, включаючи такі великі поліси, як Коринф, Сікіон і Мегари. В результаті склався так званий Пелопоннеський союз, що став найзначнішим політичним об’єднанням в тодішній Греції.

Надалі спартанці спробували розповсюдити свій вплив і на інші грецькі держави, у тому числі на Афіни. Проте великодержавні претензії Спарти спиралися лише на її військову могутність. У економічних і культурних відносинах вона сильно відставала від інших грецьких держав. Встановлення « ладу Лікурга» різко загальмувало розвиток спартанської економіки, В атмосфері суворого військового режиму з його культом штучно насаджуваної рівності поступово згасла яскрава і своєрідна культура архаїчної Спарти. Спарта, яка замкнулася в собі, відгородилася від зовнішнього світу глухою стіною ворожнечі і недовіри поступово стає головним вогнищем політичної реакції на території Греції, опорою усіх ворогів демократичного ладу.