НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

Інститут політології та права

Кафедра кримінального права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Поняття та види кваліфікації злочину.»

Студентки ІІ курсу 22 П групи

спеціальності правознавство

Пвлової Поліни Вітліївни

Керівник: кандидат юридичних

наук, доцент кафедри кримінального

права та процесу Кончаковська В.В.

Національна шкала_____________

Кількість балів:________________

Оцінка: ECTS _________________

Члени комісії _____________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Київ – 2016

Зміст

Вступ……..……...…………………………………………………………………3

1. Поняття та види злочину…………………………………………………..6

2. Розвиток теорії кваліфікації злочинів…………………………………….9

3. Поняття кваліфікації злочинів та її види....……………………………..15

4. Принципи кваліфікації злочинів.………………………………………...23

5. Поняття й види правил кваліфікації злочинів…………………………..30

6. Механізм, етапи та стадії кваліфікації злочинів………………………..31

7. Особливості кваліфікації злочинів за наявністю загальної та особливої норм, а також при колізії правових норм………………………………..38

8. Значення правильної кваліфікації злочинів та зарубіжний досвід…….42

Висновок……...…………………………………………………………………..47

Список використаної літератури………………………………………………..49

ВСТУП

Актуальність теми. Кваліфікація злочинів є одним із найважливіших державно-правових інститутів. З кваліфікацією злочинів пов'язана переважна кількість інститутів Загальної частини Кримінального Кодексу. Віднесення злочину до тієї чи іншої групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні покарання, при умовно-достроковому звільненні від покарання, встановленні строків погашення судимості. Кваліфікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини КК, на розподіл складів злочинів на прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані та з пом'якшуючими обставинами.

Метою даної курсової роботи є розкриття питання про поняття та види кваліфікації злочину, тобто дати поняття і розподілити злочини на групи за певними ознаками.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі питання:

1. Проаналізувати поняття кваліфікації злочинів, на підставі досліджень та на основі чинного законодавства;

2. Дослідити та визначити склад злочинів та кваліфікацію злочинів;

3. Визначити етапи кваліфікації злочинів;

4. Визначити особливості кваліфікації злочинів за наявністю загальної та особливої норм;

5. Дослідити значення правильної кваліфікації злочинів.

Об'єктом дослідження курсової роботи є кваліфікація злочинів і значення їх правильної кваліфікації.

Предметом дослідження є зміст поняття кваліфікація злочинів, їх склад, та значення для суспільства правильної кваліфікації злочинів на основі чинного законодавства.

Здобуття Україною державного суверенітету і незалежності, розбудова громадянського суспільства, правової держави, передбачають якісно новий рівень підготовки юристів. Стан злочинності в Україні в останні роки викликає тривогу і особливе занепокоєння, викликає зростання її найнебезпечніших форм: організованої, у сфері економіки тощо. Це ставить перед Україною завдання - забезпечувати додержання законності і вести ефективну боротьбу зі злочинністю. Юридичною базою для цього є кримінальне законодавство, яке покликане сприяти правоохоронним, судовим органам якомога краще виконувати ці завдання.

Кваліфікація злочину є найскладнішим видом правозастосування, ніяка інша правозастосовча діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, такого досконалого знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів.

Правильна кваліфікація злочинів - необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку - авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необґрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що ґрунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміцненню або скасуванню.

Кваліфікуючи злочин, ми встановлюємо відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаному в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації. В ній дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого особою діяння. В зв'язку з цим правильна кваліфікація злочинів має велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому вчинений злочин має бути кваліфікований відповідно до закону, що передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і будь-які відступи від цієї вимоги неприпустимі. Тому видно, що знання теорії кваліфікації злочинів є дуже важливим для юриста.

1. Поняття та види злочину

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий характер — наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного переходу, а іноді є надзвичайно небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Незначні порушення носять назву проступок. Відносини, пов'язані зі вчиненням людьми суспільнонебезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами.

У законодавстві України злочин (кримінальне правопорушення) — передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України).

Правопорушення: проступки і злочини вивчає наука деліктологія. Злочинність вивчає наука кримінологія.

Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визначених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних чи дисциплінарних проступків, злочини мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого забороненого діяння, але через малозначність не становить  суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Крім того, злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене Кримінальним кодексом України.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

• невеликої тяжкості

• середньої тяжкості

• тяжкі

• особливо тяжкі

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Сюди можна віднести такі злочини, як незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (ст. 248 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК), чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Таким злочином є, наприклад, крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), давання хабара (ст. 369), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Мова може йти про умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), контрабанду — переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Прикладом може бути умисне вбивство (ст. 115 КК) чи організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб (ст. 257 КК).

Залежно від ступеня завершеності злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є пошук або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у той час як за інші види готування особа має нести покарання.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Кримінального кодексу, якою передбачено відповідальність за закінчений злочин, який особа мала намір вчинити, з урахуванням правил ст. 15 Кримінального кодексу.

Від замаху слід відрізняти добровільну відмову — остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальностілише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Із загальної кількості кримінальних правопорушень, учинених у громадських місцях, виділяються «вуличні». Вулицею слід вважати відкриту частину території міста чи населеного пункту, крім приміщень та будівель, на якій перебувають громадяни, рухається транспорт і до якої є вільний доступ у будь-яку пору року та час доби. Також вулицею слід уважати проїжджу частину дороги, у тому числі автомагістралі, тротуари, площі, проспекти, бульвари, набережні, мости, шляхопроводи, естакади, проїзди, зупинки громадського транспорту, парки, сквери, провулки, завулки, двори, за винятком приватних домоволодінь, уключаючи зелені насадження та елементи благоустрою.

Крім того, до кримінальних правопорушень, що вчинені в умовах вулиці, належать:

• крадіжки з ресторанів, кафе, закладів громадського харчування, магазинів, ларків, кіосків, транспортних засобів, інших об'єктів, якщо проникнення в них здійснено безпосередньо з вулиці;

• незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо він знаходився на вулиці, біля будинків, на стоянках, які не охороняються¹